Читати книгу - "Сюрприз Для БабІя, Ольга Довженко"

— Я думала пройтися! — пожала Лана плечима, не знаючи, як культурно відшити небажаного залицяльника.

— Чудово, пройдімося разом! — вкотре посміхнувшись молодій жінці, сміливо запропонував Петро, пропонуючи їй руку.

Зациклившись на небажанні бути поряд з шефом, Лана і не помітила як опинилася з ним біля озера в кінці парку. 

Петро розповідав їй про нові проекти, про плани на майбутнє та просто щось говорив.

Чоловік був підтягнутий, високий та привабливий з темно синіми, проникливими очима, але чи-то тавро Алекса залишило на ній відбиток, чи то вона чекала спалаху в серці, але жінку обтяжувала компанія вже не зовсім молодого, але достатньо гарного чоловіка.

— А що то за руда незнайомка була поряд з тобою вчора? — неочікувано для себе самої запитала Лана, перебивши чоловікову розповідь.

— Ти ревнуєш? — не розгубився Петро, вкотре осяявши Лану своєю білосніжною посмішкою.

— Хм, — фиркнула у відповідь молода жінка, — цікаво, з якого дива я маю ревнувати чужу для мене людину?  

— Ми можемо стати ближчими, але ти чогось боїшся! Не бійся! — раптом ставши перед нею, Петро Олексійович загородив Лані прохід та збив спантелику.

— Не можемо! — холодно відповіла вона.

— Не зарікайся! — зійшовши з дороги, Петро продовжив повільно, але впевнено крокувати далі.

Він поводився так, ніби не говорив Лані слів про зближення і не чув її категоричної відмови. Впевнений у собі та стриманий, мудрий та імпозантний — мрія будь-якої жінки, але не Лани. Та й досить з неї вже цих "мрій", адже свого часу вона перетнулася з такою, і отримала статус одинокої мами…

— Пропоную просто зараз зайти в цей ресторан! — вказавши на яскраву вивіску "ІТАЛЬЯНО", Петро Олексійович не чекаючи жінчиної відповіді, рушив уперед, ведучи її за руку, як малу дитину. 

Лана хотіла була відмовитися від посиденьок у закладі, але щось її стримало.

"Ні, — подумала вона, слідкуючи за тим, як супутник обирає потрібний столик, — не так жінок намагаються в ліжко затягти, не так."

Молода жінка знала, як ведуть себе представники сильної статі, які хочуть звабити жінку. Петро або пішов іншим шляхом, або ж…

"Та що я взагалі тямлю у відносинах? — звернувшись подумки до себе, Лана миттю дістала телефон і написала Жанні повідомлення: "Трохи затримаюся!" "Без проблем!" — отримала меседж у відповідь молода мама.

З легким серцем, жінка сіла за столик та взяла до рук меню.

— Лано! — не зводячи очей з неї, серйозно сказав чоловік. — Вибач, що я не стримався!

Жінка підвівши очі суворо запитала:

— Ти про що? 

— Про твоє постраждале обличчя. Я б міг не реагувати на провокацію, але не стримався, коли побачив тебе поряд із тим… — Петро помітно занервував і Лана зрозуміла, що вони з Алексом не вперше зустрілися пару днів тому.

— Ви з ним знайомі? — напряму запитавши, вона не очікувала почути правдиву відповідь, але Петро її здивував.

— Так, на жаль!

— Ти не думай, я не хочу лізти в душу… — заздалегідь почала виправдовуватися Лана.

— Це вже минуле, але я, відверто зізнатися, при зустрічі з ним, все ще хочу стерти його в порошок.

— І при цьому ви інколи співпрацюєте?! — поцікавилася молода жінка.

— Так, адже бізнес — це бізнес, і в ньому нема місця особистим рахункам. — спокійно відповів Петро.

— Я б не змогла так спокійно працювати з людиною з минулого, яка свого часу завдала мені болю.

— Все проходить залишаючи по собі неприємний осад, відфільтрувавши який можна жити нормальним життям, але варто побачити той чинник, який залишив гидку муть, як осад починає мутнішати, чорніти й підніматися вгору. Так сталося і в моєму випадку, ніби дежавю.

Лана була заінтригована, але, в той же момент, не хотіла засипати Петра Олексійовича безліччю питань, які так її цікавили. Вона чекала, коли співрозмовник сам наважиться на розповідь, а якщо й не наважиться, то толку їй з його одкровень? Зовсім скоро вона поїде додому і забуде про все це, як дурний та безглуздий сон.

— Алекс був коханцем моєї колишньої дружини! — зітхнувши, сказав шеф. — Через це, в принципі, вона й стала колишньою.

В Лани відняло дар мови, і вона просто мовчки кліпала на Петра, не знаючи, що кажуть в таких ситуаціях. Вона не знала, що чоловіки познайомилися за таких бридких обставин. Лана чудово розуміла його біль, нехай навіть і приглушений, адже сама свого часу відчувала на власній шкірі зраду найріднішого чоловіка в світі.

— Вони зустрічалися десь пару тижнів. — байдуже поглянув убік вікна Петро. — Але я не зміг їй пробачити, хоча й кохав понад життя. Той поганець, ловелас впіймав її в свої спритні лапи, а я, постійно пропадаючи на роботі, не одразу помітив зміну в поведінці дружини. Ніхто не знає істинної причини нашого розлучення: я не хотів скандальних судових процесів та виснажливих розподілів майна. Я не вкладав шлюбну угоду, бо не думав, що кохання можна запечатати штампами, поставивши зверху підпис. Хто зна, можливо, я б і зараз не вчинив би інакше, але…хто зна. 

Лана мовчки спробувала запеченого лосося, щойно принесеного офіціантом. Вона не знала, що сказати Петрові, і просто мовчки спостерігала за ним, чекаючи, коли він сам зможе продовжити бесіду. 

— А та руда, з якою ти мене вчора бачила, — спокійно продовжив розповідь співрозмовник, — одна з його колишніх, моя знайома. Я вирішив помститися йому і попросив її розіграти спектакль, у якому Лілія, так звати ту, руду дівчину, приходить до нього і повідомляє, що вагітна.

— Вважай, розіграш вдалий! — сумно посміхнулася молода жінка. — А найголовніше, що головний герой повівся! — констатувала факт Лана, чи-то з сумом, чи-то з гіркотою в голосі.

— Мене ошелешив факт, що в тебе з ним спільна дитина, чесно кажучи! А знаєш, яка в мене думка з'явилася, коли він почав вдавати з себе ревнивця-Отелло? — раптом запитав чоловік.

— Не уявляю! 

— Я подумав: о, і тут він мене обскакав, і знову ми ділимо одну жінку навпіл.