Читати книгу - "Ескорт за примусом, Ольга Лавін"

Зоя

Арнольд пішов! Добре, що думка втекти відпала відразу ж, як я перевірила вміст своєї сумочки, в якій не було документів. Звісно! Куди ж я дінусь не маючи паспорта на руках у чужій країні! Передбачливо, Арнольде!
Я злилася! Дуже сильно злилася, і насамперед на саму себе. На те, що останнім часом мене...
Ні, я не можу відчувати до цієї людини нічого, крім роздратування і бажання помститися!
Я вже прийняла душ, привела волосся і обличчя до ладу, зробивши відповідний вечірній макіяж. Але Арнольда все не було. Може йому на шляху до готелю зустрілася чергова дівчина? Наскільки я знаю в Амстердамі, проституція узаконена. Йому мало було стюардеси!
Ні, я жодним чином не ревную!
Просто вкотре переконуюсь, що він той ще брехун.
Хочу тільки тебе Зоя… А сам  усе, що рухається має.
Накинула халат на голе тіло, присіла на ліжко і ввімкнула телевізор. Звісно, ​​канали все мовили їхньою мовою.
Коли забурчало в животі зрозуміла, що гарненько зголодніла, і дочекатися вечері просто не вистачить сил. Набрав номер рецепції та замовила їжу в номер. Небагато. Йогурт персиковий та кілька круасанів.
Коли покоївка принесла замовлення, я розрахувалася і поставила тацю на скляний столик на балконі. На подив повітря було чистим. Чи мені так легко дихало від пережитого у літаку стресу? Не знаю.
На годиннику вже було майже 19:10, а Арнольд так і не повернувся. Я вже починала переживати, але в номер несподівано постукали.
Коли відчинила двері зрозуміла, що переді мною стоїть та ж покоївка і простягає мені кілька пакетів.Я одразу здогадалася, що у них.
І підтвердженням стало послання на листівці.

«Ти будеш надзвичайно виглядати в цій сукні, Зоя. У цій білизні. І в цих туфлях».
Сукня дійсно виявилася красивою, але як на мене досить відвертою. Біла, з вирізом на нозі від стегна та відкритою спиною, яка взагалі не передбачала під собою  білизни.  І я впевнена, що він вибрав її спеціально!
Також була коробочка, в якій я знайшла золоте кольє з висячими сережками.
Туфлі? Та я ноги зламаю на таких шпильках. Так, вони гарні. Але надто високі. См 20 якщо не більше.
Що ж! Вибачте, містере Арнольде, але туфлі я одягну Елькіни. Вони теж гарні, чорного кольору та з натуральної шкіри, але там хоч шпилька на п'ять см менше.
Коли я остаточно все приміряла на собі, посміхнулася відображенню у дзеркалі, і хотіла вже спускатися в хол, у номер тихенько зайшли.
Я знала, що то він. Але помилилась. Це була абсолютно інша людина.

- Ви хто? - цікавлюся, коли замість Арнольда в номер заходить невідомий чоловік. Він не відповідає, проходить далі і тільки коли оглядає номер повністю, обертається до мене.

- Я від Арнольда, - нарешті зволіла відповісти ця шафа. Інакше назвати його важко, він був високим та здоровенним, лякав мене. Він відповів російською? Значить він точно не місцевий.

- Я мушу вас проводити. Вечеря відбудеться в іншому місці.

- У якому іншому місці? Я нічого не розумію! І нікуди з вами не піду.

- Дівчинко, не зли мене. Буде краще, якщо ти прикусиш свою мову і зробиш те, що тобі кажуть.

- Наберіть його! Я хочу поговорити з ним!

- Він зайнятий. Йому точно зараз не до тебе.

- У такому разі я нікуди не поїду.

- Ти не залишаєш мені іншого виходу, - заявив громила і підхопивши мене на руки, почав тягти до виходу. Спочатку з номера, а потім готелю. І ніхто навіть слова не сказав!

- Усі думають, що у нас із тобою шлюбний сезон, - почав роз'яснювати.
Мене кинув, як ляльку на заднє сидіння чорного позашляховика. Добре, що хоч головою не приклалася, тільки трохи ліктем.

- Коли тебе просять по-хорошому, погоджуйся. Інакше все буде погано.
Заводить машину і ми рушаємо з місця. Якщо мені не зраджує пам'ять, Арнольд казав, що вечеря проходитиме в ресторані біля готелю. То чому мене зараз везуть незрозуміло куди? І хто взагалі він такий?
Він спеціально включає музику гучніше.

- Як тебе звати? – намагаюся перекричати черговий трек.

- Називай мене зайчик, - відповідає з усмішкою.

- Ти на зайчика не дуже  схожий.

- Зате ти справжня цукерка. Так би зняв обгортку та з'їв.Але не можна. Суворо наказали.

– Хто? Чому ти не можеш мені розповісти?

- Наказ. Я не хочу втратити свою роботу. Мені за неї добре платять. Тебе я всього лише доставлю до ресторану і на цьому моя місія буде закінчена.

- Я не їду до Арнольда? Я правильно тебе розумію?

- Сама все дізнаєшся. Начебто не дурна дівчинка.

- А що з ним?

- З ким?

- З Арнольдом? Він у біді?
Якесь дивне передчуття виникло всередині.

- З ним все гаразд. Досить розмов. Незабаром будемо на місці. Зоя, просто не панікуй.
Не панікуй? Та як він взагалі може просити мене про таке? Я не знаю, куди я їду і навіщо? Я не знаю, що з Арнольдом! Я у чужій країні, без документів!
І це він мені каже - не панікуй!