Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Час настав, Костянтин Матвієнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Час настав" автора Костянтин Матвієнко. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 76
Перейти на сторінку:
довіряє.

— А коли я розповім йому, що можу знати його думки, гадаєш, він стане більш довірливий? — спи­тав Аскольд.

— Лише замкнеться, — відрубав домовик. Аск звернувся до Павла:

— Я розумію, що малознайомій людині за таких складних обставин довіряти ризиковано, але імовірно, ти теж у небезпеці. Тобі одразу слід зв’язатися з бать­ком, аби він хоча б забезпечив тобі охорону.

— Якщо я сидітиму під замком склавши руки, то во­ни Надію ще довго шукатимуть, — похмуро відповів Павло. — Ти вважаєш, що той чоловік у великій маши­ні був їй знайомим?

— Може бути, що так. І це надзвичайно небезпечно. Якщо вона знатиме, хто насправді ці викрадачі, то жи­вою вони її не відпустять. Ти когось підозрюєш?

— Так, але до часу залишу це при собі. Даруй, Ас­кольде, мені потрібно переконатися, що я можу по­кластися на тебе, — прямо сказав Павло.

— Гаразд, але цікаво, як ти зможеш зробити це? — знизав Аск плечима.

— Ще не знаю, подивимося. Звідки ти взагалі ді­знався, що її викрали і вимагають викуп?

— Від вашого батька, — після миттєвого вагання відповів Аскольд. — Він вийшов на мене через те, що підозрював у причетності до зникнення Надії. Втім, після дзвінка викрадачів ці підозри знято.

— А як ти дізнався про велику світлу машину, що забрала її? — продовжував допитуватися Павло.

— Казати неправди не хочу, а правді тобі складно буде повірити.

— Гаразд, облишимо це, — образився хлопець. — Сам розберуся. Втім, підкажи, де в Києві можна винайняти квартиру, бо я взагалі тут нічого і нікого не знаю, а до батьків, ясна річ, іти зараз не можна: нічого не да­дуть зробити для пошуку Надії. Гроші я маю.

— Можеш спинитися в мене цілком безкоштовно, я мешкаю в центрі, — запропонував Аскольд.

— Ні. За тобою стежать, ти сам мені розповідав аською, отже, легко вирахують і мене, — відмовився Павло.

— Тоді тут на вокзалі: тітки цілодобово пропонують квартири, або через інтернет. Потрібний лише пас­порт, — запропонував Аскольд.

— Краще б якось неофіційно: не хотілося б зайвий раз світитися. Коли правда, що ти сказав про таємну охорону моєї особи, то вони вже весь Краків і Варшаву на вуха поставили і скоро те саме зроблять з Києвом та Донецьком.

— А як ти взагалі сюди добрався, так щоб тебе не вистежили? — поцікавивсь Аскольд.

— У середмісті Кракова, трохи вище Маріацького костелу, є пивниця у дворі старезного будинку. Там мій однокурсник підробляє барменом. Я зайшов туди, за­мовив кави і одразу попросив випустити мене чорним ходом у провулок, пробіг до мурів Ягеллонського уні­верситету, а там у парк на зупинку трамваю, що прямує до вокзалу. Все розрахував так, щоб устигнути до від­ходу варшавського експреса. У Варшаві сів на літак до Києва. Ще у Донецьку я виправив собі резервний за­кордонний паспорт на інше ім’я, але з моїм фото. По­тай від батьків, на випадок, якби тато не пустив мене навчатися до Польщі. На щастя, тоді до цього не дій­шло, проте зараз другий паспорт став у пригоді. За ре­єстрацією в літаку чи на пункті прикордонного кон­тролю мене відстежити неможливо. Всі речі, потрібні у дорозі, придбав в аеропорті. Кредиткою я не корис­тувався — лише готівка.

— Будемо сподіватися, спрацювало, — схвалив Пав­лові дії Аскольд. — Зараз щось придумаю з кварти­рою... Стривай... О, знаю. Є один...

Аскольд зателефонував Борисові Кравцю та запитав, чи немає в того надійних варіантів помешкання в Ки­єві, яке можна винайняти без зайвих формальностей. Борис спробував жартувати: мовляв, якщо Аскові не­має де потрахатися, то він може запропонувати кілька чудових саун або мініготелів на приміських шляхах. Аскольд на те пояснив, що помешкання потребує його приятель-студент. Борис пообіцяв швидко вирішити проблему. Не минуло й десяти хвилин, як він озвався і запропонував безкоштовно зупинитися у його бабусі на Лук’янівці, яка сама мешкає у трикімнатній кварти­рі. Там вільна колишня його кімната, де є все необхідне і навіть більше. Бабуся вже давно погрожує взяти квартирантів, бо рідня дуже рідко її відвідує, а самій у цій чималій квартирі моторошно. Щоправда, вона хо­тіла запросити двох дівчат-студенток, але згодна й на хлопця, для початку.

Аскольд переповів цю пропозицію Павлові, і той після недовгих вагань погодився. З’ясувавши у Бориса адресу і домовившись, що він їх зустріне біля бабуси­ного будинку, хлопці й поїхали на Лук’янівку.

Борис уже чекав на них біля під’їзду. Літня жінка зустріла гостей чаєм і гарячими домашніми пиріж­ками. Познайомились, для годиться з півгодини посиділи за столом. Потім Павло, пославшись на втому з дороги, пішов у свою кімнату, нишком попередивши Аскольда, що цього вечора має де з ким переговорити, аби перевірити свою версію викрадення сестри. Домовившись зустрітися з ним наступного ранку, Аск із невидимим домовиком по­їхали маршруткою додому. Ще у під’їзді Лахудрик, повідомивши, що має навчальні клопоти на горищі, залишив його самого.

Не встиг Аскольд ще й порога переступити, як йому зателефонував Ілько.

— Привіт. Є справа, — пролунало у слухавці.

— Таки не даремно я вчив тебе користуватися теле­фоном. Кажи!

— Створи-но браму, просто до табору.

— Гаразд. Справді, слід спробувати, чи вийде.

Щойно перед Аскольдом постало знайоме сіро-зе­лене марево, як крізь нього увійшов усміхнений Ілько, тримаючи в руках жезл Аратти.

— То ти не боїшся навідувати наш «розпусний Ки­їв»? А у добродія Апостола дозволу запитав? — Ас­кольд приховав здивування за кпинами.

— Та запитав, запитав, не хвилюйся. Добродій Апостол самі наказали мені досліджувати здат­ності жезла.

— Ну що ж, вітаю тебе у Києві за дві тисячі років від твого часу. Тепер завдяки жезлові Аратти і Книзі змо­жемо налагодити регулярне пасажирське сполучення між нашими часами.

— Не зможемо. Апостол дозволив з нашого світу долати часопростір лише мені. Навіть йому цього чо­мусь небажано робити.

— Я знаю чому: масові, неконтрольовані переходи поставлять шкереберть весь історичний розвиток людства, — пояснив Аскольд. — А в Апостола взага­лі незбагненно важка, великомученицька доля, яку він обрав з власної волі, тому й лишиться назавжди у тому часі. Мандрувати, мабуть, можна лише небагатьом, до кого належимо й ми з тобою.

— Можливо, — зітхнув Ілько. — А зараз давай при­думаємо, як його зробити так, щоб брама не зникала щоразу, коли ти ховаєш Книгу.

— Нам для цього замало знань. Хіба що запитати, власне, в Книги?..

Аскольд узяв артефакт і звернувся до нього із цим проханням.

1 ... 41 42 43 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час настав, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Час настав, Костянтин Матвієнко"