Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

прямотою пояснив можливі наслідки інтрижки, виставленої на загальний огляд, і жінку накрила хвиля паніки: вона збагнула, що скандал, який нікому не вдасться приховати, зіпсує для цілого Гейдельберга її добре ім’я і пристойну репутацію її пансіону. Напевно, раніше фрау професоршу засліплювали власні інтереси, і такий розвиток подій не спадав їй на думку; а тепер вона мало не втратила розум від усеохопного жаху, і родичам ледве вдалося завадити їй тієї ж миті вижбурнути дівчину на вулицю. Анна попіклувалася про те, аби дядечкові в Берліні написали обережного листа з пропозицією забрати дівчину до себе.

Утім, звикнувши до думки, що доведеться попрощатися з двома своїми гостями, фрау професорша не встояла перед спокусою дати волю своєму поганому настрою, який так довго стримувала. Тепер вона могла казати Цецилії все, що заманеться.

— Я написала листа твоєму дядечкові, Цециліє, аби він забрав тебе геть. Залишати тебе у своєму будинку я більше не можу.

Жінчині маленькі круглі очі засяяли, коли вона побачила, як зблідло обличчя дівчини.

— Ти — соромітниця. Соромітниця, — не вгавала вона і додала ще кілька лайливих слів.

— Що ви написали дядечкові Генріху, фрау професоршо? — запитала дівчина, одразу забувши про свою нахабну незалежність.

Наступного дня, вирішивши принизити її привселюдно, фрау Ерлін оголосила за вечерею:

— Цециліє, я отримала листа від твого дядька. Тобі слід сьогодні спакувати свої речі й завтра вранці сісти на потяг. Він зустріне тебе на центральному Bahnhof[85].

— Чудово, фрау професоршо.

Гер Санґ усміхнувся жінці, дивлячись їй прямісінько в очі, та, не зважаючи на протести, налив їй келих вина. Фрау професорша з’їла вечерю з неабияким апетитом. Але даремно вона так рано святкувала перемогу. Збираючись спати, жінка покликала служника.

— Емілю, якщо скринька фройляйн Цецилії вже готова, тобі краще віднести її вниз сьогодні. Перед сніданком прийде носій і забере її.

Служник вийшов, але за мить повернувся.

— Фройляйн Цецилії немає в кімнаті, а її сумка зникла.

Фрау професорша з вереском кинулася туди: на підлозі стояла перев’язана і зачинена скриня, але сумки не було, а разом із нею зникло і пальто. Туалетний столик спорожнів. Важко дихаючи, фрау Ерлін побігла вниз до кімнат китайця. Так швидко вона не рухалася вже добрих двадцять років, і Еміль кричав їй навздогін: «Обережніше, не впадіть!» Господиня не завдала собі клопоту постукати й увірвалася всередину. У кімнаті було порожньо. Багаж зник, а відчинені двері в садок підказували, як утекли закохані. У конверті на столі лежали гроші за місяць і невеличка сума на додаткові витрати. Відчувши несподівану слабкість, фрау професорша зі стогоном опустилася на канапу. Жодних сумнівів. Ці двоє втекли разом. Еміль нерухомо завмер.

31

Гейворд цілий місяць казав, що завтра збирається від’їжджати на південь, але відкладав поїздку з тижня на тиждень: то йому не хотілося завдавати собі клопоту пакуванням речей, а то лякала нудьга під час подорожі; урешті-решт, перед самим Різдвом приготування до свята вижили його з дому. Він не міг навіть думати про те, як радітимуть і розважатимуться тевтонці. Від однієї думки про їхні гучні сезонні веселощі у Гейворда мороз ішов поза шкірою, і, намагаючись уникнути цього, юнак вирушив у путь на самісінький Святвечір.

Філіп не шкодував, що товариш поїхав: він був послідовним і дратувався, коли хтось сам не знав, чого хоче. Попри те що Гейворд мав на нього неабиякий вплив, Кері не міг пробачити йому нерішучості (котру той видавав за чарівну чуттєвість) й ображався на легеньку посмішку, з якою юнак дивився на його прямолінійність. Вони листувалися. Гейворд писав чудові листи і, знаючи про свій дар, не шкодував на них сил. Його темперамент давав змогу тонко сприймати побачену красу, і юнаку вдавалося передати в листах із Рима тонкий аромат Італії. Столиця античних римлян здавалася йому дещо вульгарною, період занепаду імперії був трохи визначнішим; але найбільшу симпатію викликав папський Рим, і в точно вибраних Гейвордом словах можна було відчути красу епохи рококо. Він писав про старовинну церковну музику, про Албанські пагорби, млосний запах ладану і чарівність нічних вуличок, коли після дощу мокра бруківка таємниче блищить у променях вуличних ліхтарів. Можливо, він переписував свої листи і надсилав їх кільком друзям. Юнак не знав, як схвилювали Філіпа його слова; життя хлопця зробилося надзвичайно одноманітним. Навесні Гейворд почав співати Італії дифірамби і запрошувати до себе Філіпа. У Гейдельберзі він марнував час. Німці невиховані, а життя там буденне: хіба можна пізнати свою душу в таких офіційних краєвидах? У Тоскані весна розкидала навколо квіти, а Філіпу було дев’ятнадцять; чому б йому не приїхати? Вони могли б мандрувати гірськими містечками Умбрії. Їхні назви западали Кері глибоко в серце. Фройляйн Цецилія зі своїм коханцем теж вирушили до Італії. Думаючи про них, Філіп чомусь відчував незрозумілий неспокій. Він кляв долю за те, що не мав грошей на подорожі: він знав, що дядько не дасть йому більше ніж п’ятнадцять фунтів на місяць, як вони й домовлялися. Навіть цю незначну суму він витрачав не надто розумно. Майже все віддавав за пансіон і уроки, а товариство Гейворда коштувало чимало. Той часто пропонував піти на екскурсію, навідатися до театру чи випити пляшечку вина, коли Філіп уже витратив усі гроші за місяць, а юнацька легковажність не дозволяла йому зізнатися, що він не може дозволити собі такі розкоші.

На щастя, Гейвордові листи приходили нечасто, і в перервах між ними Філіп працьовито повертався до життя. Він вступив до університету й відвідував декілька лекційних курсів. Тієї зими Куно Фішер[86] знаходився у зеніті слави і читав геніальні лекції з творчості Шопенгауера[87]. Це стало Філіповим вступом до філософії. Хлопець мав практичний розум, і абстракції спантеличували його; але раптом виявилося, що у метафізичних обговореннях є щось захопливе; від них перехоплювало подих, наче ти спостерігав за виступом танцюриста на линві, який демонструє небезпечні трюки над прірвою, — це надзвичайно збуджувало. Філософський песимізм захопив його молоду свідомість, і Філіп повірив, що світ, у який він збирався увійти, — місце, сповнене безжальної скорботи і темряви. Однак бажання увійти в нього нікуди не зникло; і коли місіс Кері, наче секретар опікуна, написала йому, що час повертатися до Англії, Філіп поставився до цього з ентузіазмом. Йому слід було негайно вирішити, що він збирається робити далі. Якщо він поїде з Гейдельберга наприкінці липня, у серпні вони зможуть обговорити його справи — це буде вдалий час, аби організувати все необхідне.

Дату від’їзду