Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Теплі історії в конвертах 📚 - Українською

Читати книгу - "Теплі історії в конвертах"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Теплі історії в конвертах" автора Слава Світова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 41 42 43 ... 53
Перейти на сторінку:
але натомість тільки видала якийсь черевний звук, подібний до роботи бензинового двигуна з явно несправним карбюратором, і знову «зірочкою» розтяглася на підлозі. Боліло все — від голови до пальців ніг, а будь-які спроби пригадати, як же вона опинилася тут, коло входу до ванної кімнати, зазнавали прикрої невдачі.

У двері номера постукали. Цей звук увірвався до Ларисиної свідомості вибухом, од виниклого нападу головного болю з очей покотилися сльози, проте він водночас і неабияк мобілізував: вона схопила окуляри, напнула їх на носа, встала і, тримаючись за відчинений навстіж холодильник, низьким голосом гиркнула:

— Хто там?

— Ларисо Петрівно, вам лист, — мовив чоловічий голос по той бік. — Зранку залишили на рецепції, сказали передати вам десь після одинадцятої.

— Покладіть, будь ласка, під двері: я... щойно з душу... не можу відчинити.

— Добре. Між іншим, ви маєте звільнити номер за двадцять хвилин.

— Так, пам’ятаю, — відповіла Лариса, хоча й не пригадувала такої умови, — я вже зараз хотіла починати пакуватися.

Десь за дверима кроки затупотіли геть. Коли нарешті запанувала тиша, вона тихцем відчинила двері, хутенько підібрала з підлоги конверт і замкнулася в номері.

«Україна, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Червоноармійська, 33, готель ««Чотири сезони», номер 333», — повідомляла графа з адресою отримувача. І, як і вперше, імені відправника не зазначалося.

— Ти знущаєшся... — процідила крізь зуби Лариса, розпаковуючи конверт. — Ти достоту з мене кепкуєш!

Усередині виявився той-таки дорогий глянцевий папір, складений удвічі, і жінка залютувала не на жарт. Хоч би ким був Б., але він навіть не взяв собі за клопіт бодай зателефонувати в номер чи щось таке. День народження перетворився на банальну пиятику, та ще й у компанії триклятого телевізора — і все це через нього!

Лариса подолала невимовне бажання порвати листа просто тут і зараз, декілька разів вдихнула-видихнула, від чого мало не гепнулася у стартову позицію на килимку, а по тому таки взялася читати:

«Моя люба Ларо!

Здогадуюся, що ти зараз дуже на мене зла, і, безумовно, маєш на те право. Але смію запевнити, що я не прийшов через дійсно поважну причину.

Сподіваюся, тобі сподобалися салати, сири й вино. Упевнений: ти відсвяткувала свій день народження в будь-якому разі краще, ніж зробила би це у своїй квартирі.

На рецепції на тебе чекає невеличкий пакунок. У ньому деяка сума коштів та квиток на потяг Київ — Кам’янець-Подільський, який вирушає сьогодні о 21:11. Звісно ж, квиток — у спальний вагон, аби тобі не довелося труситися в купе з непевними сусідами.

Я щиро прошу в тебе вибачення, проте присягаюся: чекаю на тебе у заброньованому на твоє ім’я номері готелю, назву й адресу якого ти можеш побачити на конверті. Цього разу нам нічого не завадить провести разом чудовий день!

Ти прибуваєш о пів на шосту ранку. Візьми, будь ласка, таксі та їдь просто туди.

Звісно, зрозумію, якщо ти просто порвеш цей лист і нікуди не поїдеш... Одначе благаю дати мені другий — останній! — шанс.

Обіймаю, твій Б.»

Перше, що спало на гадку, — в адресі готелю, куди припрошував її автор, знову самі трійки. Далі жінка подумала, що востаннє бувала у Кам’янці-Подільському у дванадцятирічному віці разом із батьками, і єдине, що вона пам’ятала, — там нібито була якась фортеця. Непогано було б її побачити ще раз.

Із глибин пам’яті миттєво повіяло холодом одного-єдиного спогаду.

Мама.

Щоби заслати марево геть — на манівці свідомості, — Ларисі довелося докласти титанічних зусиль.

Сама авантюра видавалася безглуздою, стократ безглуздішою за ідею з готелем «Україна», проте підсвідомо Лариса вже вираховувала, скільки часу в неї займе дорога від Чернігова до Києва і яку кількість корму потрібно залишити котикам, щоби ті нормально себе почували, доки хазяйка буде відсутня.

До відправлення залишалося ще близько п’яти хвилин, і Лариса розважила, що варто було б постелитися просто зараз, аби потому їй не заважав зробити це майбутній сусід. Хто б це міг бути? Зрозуміло, що спальними вагонами не мандрують усілякі смердючі бевзі, проте вона воліла б їхати самотою: перспектива лягати спати в одному приміщенні з чужою людиною геть не приваблювала. А що, коли це буде чоловік?

Востаннє Лариса подорожувала потягом років із дванадцять тому. Тоді їхня весела неформальна компанія вирішила дременути до моря на кілька вересневих днів. Затарившись, як належить, пивом, вином і закусками, десятеро веселих прихильників рок-н-рольного способу життя гучно їхали забацаним плацкартом, рахуючи кількість надісланих на свою адресу прокльонів од усіх тих бабусь і молодих мам із діточками, яким не пощастило їхати тим самим вагоном.

Тут, у цьому СВ, запах був достоту таким, що й тоді. Декотрі речі не міняються з плином часу, і дух українських потягів — якраз із таких.

Вона саме взялася вдягати у наволочку пір’яну подушку, аж раптом почула за спиною оксамитовий баритон:

— Доброго вечора. Це ж третє купе, правда? Як я розумію, поїдемо разом.

У дверях стояв високий чорнявий чоловік, убраний у чорне пальто. В одній руці він тримав квадратний діловий кейс, а в другій -ноутбук у сірій сумці з фірмовим логотипом. Чоловік приязно всміхався, від чого на його щоках утворилися дві кумедні ямочки...

Лариса так і вмліла на місці — із недозаправленою подушкою в руках та розгубленим виразом на лиці. Карі очі попутника здавалися їй

1 ... 41 42 43 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі історії в конвертах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теплі історії в конвертах"