Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Наступні три дні пройшли в цьому будинку і нагадали маленьке прожите життя. Дуже дивне і неоднозначне.

Марко починав приходити в себе і те, що він пішов на одужання, я розуміла з того, як він починав віддавати накази. По тому як він відмовлявся від перев'язок або уколів. Генуальдо гарчав і плювався, і тільки мої вмовляння допомагали його переконати зробити перев'язку і прийняти таблетки. На уколи його схилити так і не вдалося. Мабуть, він відчував, що медсестра з мене була так собі ...

Я намагалася практично не виходити з кімнати, в якій нас поселили. Намагалася не створювати ситуацій в яких я могла б зустрітися з Маттео або не залишитися з ним наодинці.

Мене дратував той факт, що хлопець не поїхав на ці пару днів. А залишився з нами в будиночку. Мене злило те, що, коли він увечері заходив в нашу кімнату, вичікував моменту поки Марко відвернеться або його відверне нова телефонна розмова і кидав в мою сторону вбивчі погляди.

Я намагалася удавати, що мене це не турбувало. Вмовляла себе як могла, що залишилося недовго. Маттео потрібен був нам для того, щоб виїхати з острова і повернутися додому. А коли ми опинимося на безпечній території, я постараюся зробити все для того, щоб він віддалився від нас. Це було просто необхідно. Маттео був занадто небезпечний для того, щоб його не боятися.

Його присутність поруч вибивала мене з колії. Я пробувала натякнути про це Марку, але хлопець знехотя відмахувався і переводив розмову. У ті рідкісні моменти, коли у мене вистачало сил, я пробувала завести розмову про те, як Маттео взагалі виявився на острові ... Як він взагалі опинився на волі. Як він не боявся до мене наближатися, і, навіть навпаки, робив це зневажливо і занадто свавільно. Наче не боявся ... або боявся не так сильно ... Тільки це були не питання, а, скоріше, так, натяки. При чому дуже невмілі ...

- Завтра потрібно виїжджати, - Маттео вимовив це сьогодні.

Він прийшов тоді, коли ми вже збиралися лягати спати. І я ледве не застрибала від радості, коли почула ці слова. Я хотіла якомога швидше опинитися вдома. Відчути себе в безпеці. Оточити себе звичними речами. Виїхати звідси та позбутися від надокучливої уваги хлопця.

- Наші люди? - Марко злегка скривився та сів на стілець. Його рана дуже добре затягувалася. Вона не кровоточила, але пов'язки все одно змінювалися щодня. Чоловік, що проводив операцію, сказав, що завтра рану вже можна буде змочувати та дозволив Генуальдо рухатися. І, судячи з того, що Маттео заговорив про поїздку, значить лікар дав добро на це.

- Всі вже приїхали. Літак готовий, - за всі ці дні я так і не ризикнула запитати у Марко про тих людей. Про те що сталося і чому це сталося. Я розуміла суть в загальному, але не хотілося його турбувати з'ясуванням деталей.

Так само як я не ризикнула безпосередньо розпитати про Маттео. Генуальдо бачив, що у мене було багато питань, але не квапив мене. Він ніби чекав поки у мене вистачить сміливості їх озвучити. Самостійно.

- У скільки? - Маттео, кинувши на мене невдоволений погляд, почав говорити тихіше, наче показуючи, що не бажає розмовляти при дівчині, але Марко було плювати. Він жодного разу не попросив мене вийти. Навіть коли вони говорили про те, що робити з трупами тих виродків, що мене викрали.

Тоді я сама не витримала. Підскочила з місця, придумавши дурний привід, і збиралася вискочити з кімнати. Тільки Генуальдо не дав. Схопив за руку і посадив на місце. Поруч з собою. Навіть відвернутися не давав, змушуючи слухати.

- Я думаю, що через пару годин. Рано вранці буде найбезпечніше. У вас ще є час трохи поспати, о п'ятій ранку думаю варто виїжджати.

Махнувши в знак згоди, Марко дав зрозуміти Маттео, що йому потрібно було йти. Полегшення, змішане з легкою панікою, викликало тремтіння в тілі. Відійшовши до вікна, я спробувала взяти себе в руки. Не хотіла, щоб Марко побачив те, що я переживала, але вийшло у мене це кепсько.

- Хочеш щось сказати? - Хрипкий голос Генуальдо змусив мене здригнутися. Його руки притягли мене ближче і почали ковзати по моєму тілу. Тісно стискали й притискали спиною до його гарячого торсу.

Він не торкався до мене так з того моменту, як я його ледве не втратила. Від його близькості я не могла стриматися і, прикривши очі, глибоко і шумно вдихнула повітря.

- Мені не подобається все, що тут сталося, - все-таки зважившись, тихенько видала, - я боюся ... боюся ... що ...

Голос зірвався на хрип, а хрип на шепіт, тому що його руки продовжували ковзати по моєму тілу. Приємне тепло розтікається під шкірою ... Серце почало битися частіше, а внизу живота як ніби все горіло ... палало ...

- Сміливіше, Бібі, скажи, що тебе так лякає, - його слова били по скронях, наче віддавали наказ. Він завжди так робив. Немов просто говорив, але кожне слово звучало так, як ніби було керівництвом до дії.

- Мене лякає те, що я вже один раз тебе ледве не втратила, - видавши дуже швидко, як ніби боялася, що слова застрягнуть в горлі.

Я прекрасно розуміла, чого він хотів. Відчувала це на собі, але не була впевнена, що йому можна займатися сексом. Не була впевнена, що йому можна було збуджуватися. Минулий раз закінчився плачевно і тепер у мене завжди буде страх ... Страх того, що новий раз може привести до поганих наслідків.

- Якщо я скажу, що цього більше не повториться, ти заспокоїшся?

Він що знущався ?! Його слова мене злили.

Я наївно вважала, що зможу вирватися з його хватки й обернутися до нього. Я хотіла розмовляти віч-на-віч. Тільки тому спробувала вирватися з його обіймів. Але руки Марко сильніше стиснулися на моєму тілі, не даючи мені навіть поворухнутися.

- Прибери руки! Це не смішно! - Підвищивши голос, я знову зробила спробу вирватися, але знову зазнала поразки. Навіть через настільки мало час після операції, Генуальдо був набагато сильніше і наполегливіше мене.

- Це був форс-мажор, більше я такого не допущу, - його язик ковзає по моїй шиї, а рука, ковзнувши під плаття, починала підійматися вгору по стегну.

- Марко, припини ...

Мій голос знову захрип, бо його пальці ковзнули під гумку трусиків ... А там було настільки волого, що мені стало соромно. Я не розуміла, як так відбувалося, що від одного його дотику я танула як лід. Розсудливість плавилося під натиском його рук. Його пальці ковзали по складках, а я закушувала губу, щоб не зірватися на гучні крики.

- До біса пов'язки й таблетки, ти вилікуєш мене швидше й ефективніше за все це лайно, - прогарчавши хрипким голосом, я відчула, як його зуби зімкнулися на мочці мого вуха.

- Я не думаю, що можна ...

- Я і так чекав занадто довго.

Його пальці проникли в мене, від звуків, які хлюпали в мені, я заплющила очі ... Яка ганьба... Я була настільки волога, що це переходило всі межі пристойності. Моєї особистої пристойності. Ось тільки Марко раз за разом ставив собі за мету руйнувати всі мої кордони та перешкоди.

Друга рука хлопця накрила мої груди й, різко смикнувши плаття, опустила його з плеча... Його пальці затиснули затверділий сосок і злегка потягнули його, змушуючи мене схопитися руками за підвіконня і застогнати.

Пальці всередині мене почали рухатися так різко і швидко, що мої коліна почали тремтіти. Пальці другої руки пестили груди, і я мимоволі почала соватися стегнами по його паху. Я відчувала настільки він був збуджений. Марко сильніше притиснувся до мене збудженим членом, і я почала рухатися ... Тертися сідницями об його член, кусаючи губи. Його пальці в мені, змушували втрачати реальність з цим світом ...

- Марко ... хочу ... я дуже хочу ...

Почала скиглити. Пальців ставало категорично мало. Я хотіла більше. Я, адже вже знала, як це могло бути. Хотіла його. Ті відчуття. Його всередині себе. Всього, на всю довжину ...

- Марко ...

- Хочеш, що? Озвуч своє бажання, Бібі, - його голос збуджував ще сильніше. Яскраві спалахи в животі вибухали раз за разом. Але цього було мало, цього було так мало ...

- Хочу, щоб ти увійшов в мене. Хочу тебе відчути. Хочу, щоб ти зайнявся зі мною коханням...

Зірвалося з моїх губ.

- Вибач, малюк, сьогодні я налаштований трахатися. Ванільною чортівнею постраждаємо якось потім.

Прогарчав мені на вухо, і я почула звук блискавки, яка розстібалася ...