Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

Але це тривало недовго. Наступна комбінація збила її з пантелику, і вона завмерла, мов перед прірвою.

Я скоротив фігуру, перевів її плавно назад у базову форму й знову дав відчути ритм. Її обличчя залишалося напруженим, але в ньому з’явилась вдячність — щира, не навчена придворною школою.

Її парфуми були занадто солодкими — з липкою нотою лілії, що не личила її вікові, її голосу, її тендітності. Усе в ній кричало про прагнення відповідати, але вона ще не знала, ким саме хоче бути.

Фінальна частина мазурки — найшвидша. Тут уже не врятує жодна поступка. Я знову повів її — крок, притуп, півоберт — і ми увійшли в обертову фігуру, де головне було тримати погляд. Вона не витримала — опустила очі, потім швидко знову глянула на мене, мов вибачалась без слів.

Танець завершився. Останній акорд — акцентоване притупування, уклін. Ми зупинилися. Вона вклонилась низько, мов просила пробачення. Потім, не глянувши втекла.

Я залишився стояти сам.

А свято продовжувалося далі. Смутний гул голосів, келихи, дзвін сміху, дрижання кришталю в руках. Пахощі парфумів змішувались із запахом воску, пудри й вина. Простір був наповнений блиском і порожнечею водночас. Усе це разом створювало дивне відчуття — мов перебуваєш усередині картини, що ожила, але не має душі.

Мати сиділа трохи осторонь, поруч із тіткою Маргаритою — граційна, мов статуя, і водночас напружена, мов струна. Її очі не відривалися від мене. Вона чекала.

Я пив шампанське. Усміхався в потрібний момент. Жартував із міністрами, яких ледь терпів. Усі рухи — точні, вивірені, гідні імператора. І ніхто не помічав, що за усмішкою — нічого.

Бо душа моя була зовсім в іншому місці.

Зовсім з іншою дівчиною.