Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечір видався на диво вдалим. Дівчата танцювали, сміялись періодично попиваючи смачні коктейлі і думали, як розворушити Макса і вмовити потанцювати з ними. Після того, як до дівчат почали чіплятися горе-залицяльники, він таки здався і підійшов до них, взяв Марту за руку і з виразом досади на обличчі почав рухатися в такт музики. Невдовзі і він посміхнувся – веселий і потішний дівчачий настрій виявився заразним.
Друзі весело проводили час, віддаючись ритмам електронної музики періодично перекрикуючись про враження від всього навкруги. Раптом Ліна відчула на своїй талії чиюсь долоню. Якусь мить дівчина сумнівалась і подумала, що це їй видалось, зважаючи на натовп людей довкола, але рука була однозначно відчутною. Ліна зупинилась. В голові спалахнув спогад. Тільки один чоловік так торкався її. Дівчина різко розвернулась і побачила перед собою смішливі, радісні очі Дмитра. Ліна оторопілим, здивованим поглядом дивилась на нього.
- Тільки не говори, що не рада мене бачити? – нахилився до неї і голосно проговорив, щоб перекричати шум музики.
Вона нарешті опам’яталась від потоку емоцій і доклала максимум зусиль, щоб посмішка вийшла щирою:
- А ти звідки тут взявся? – проговорила йому на вухо, водночас забираючи руку зі своєї талії, щоб та не «пекла» так.
- Звідти, звідки і ти. Прийшов розважитися з друзями.
- Ну тоді гарно тобі розважитись, - посміхнулась Ліна і поплескала його по плечу. – Рада була тебе побачити.
- Я до тебе ще повернусь. Потанцюємо, - підморгнув хлопець і, не чекаючи відповіді, розчинився в юрбі танцюючих.
Трохи спантеличена Ліна розвернулась до друзів і наткнулась на дві пари радісно-здивованих запитальних очей. Дівчина стиснула губи в досаді і закотила очі, після чого нахилилась до Марти і прокричала:
- Співробітник.
Марта скептично підняла брову говорячи: «Ну-ну», але завбачливо промовчала.
Дмитро так і не прийшов. Коли друзі зібрались вже додому і вийшли на вулицю, Ліна задала собі запитання чи розчарована вона, що він передумав і дійшла висновку, що трохи так.
Дівчата стояли на тротуарі, потираючи долонями плечі, і чекали коли Максим виїде з паркінгу і забере їх.
- Гарний в тебе співробітник, - перервала Марта їхнє сонне мовчання.
- Можливо. Не помітила, - байдуже прокоментувала Ліна.
- А ти придивись, - з притиском заговорила подруга.
Марта не встигла більше нічого додати, бо біля них зупинилося незнайоме авто і під підозрілими поглядами дівчат з іншої його сторони появився Дмитро.
- Привіт, красуні. Сідайте, підвезу куди скажете, - посміхнувся він і поклав руку на дах машини.
- Ти майстер з несподіваних появ, - посміхнулась Ліна. – Дякуємо за пропозицію, але змушені відмовитись. Ми якраз чекаєм на свою карету. З хвилини на хвилину кучер подасть.
Дмитро голосно розсміявся.
- Я бачив вашого кучера на паркінгу. Там, здається, коні відмовляються їхати. То як?
Ліна глянула на подругу. Марта відірвала погляд від телефона і плутано-розсіяно проговорила:
- Я піду до Макса, а ти їдь. До речі, нас іще не познайомили. Мене звати Марта, - з докором глянула на подругу.
- Дмитро. Приємно познайомитись, - схилив голову в привітному жесті.
- Ну я побігла, - крикнула Марта дорогою до паркінгу. - Подзвони, коли будеш вдома.
- Зачекай. Якщо авто поламалось, то викличемо таксі, - кинула їй навздогін Ліна.
- Ми так і зробимо, - Марта помахала рукою не розвертаючись.
Ліна оторопіло дивилася їй вслід, потім повернула погляд до спокійного і трохи переможного погляду Дмитра.
- Ну і друзі в мене, - розвела руками дівчина.
- Чудові друзі. Сідай, - кивнув в сторону пасажирського сидіння.
Ліна послухалась і коли назвала адресу та вони виїхали з території нічного клубу Дмитро заговорив:
- Вибач, що не прийшов, як обіцяв. Виникли форс-мажорні обставини. Впевнений ти весь вечір провела в очікуванні танцю зі мною.
Дівчина засміялась:
- Пожурилась трохи і знайшла розраду в алкогольному коктейлі.
- Ооо, бачу напій пішов тобі на користь, - виразно глянув на неї і вернув увагу до дороги.
- Ти про що?
- Ну не шарахаєшся від мене.
- Настрій сьогодні гарний, - мрійливо відповіла дівчина.
- Радий це чути. Ну і чим завдячуєш такому позитиву?
- Просто так. Захотілося, - розвела руками Ліна.
- Мені до вподоби така методика.
- Якби ж іще друзі так мене не кинули, - зітхаючи протянула дівчина.
- Вони і не кидали. Ми з Максом знайомі, якось по роботі пересікалися. То я попросив його, щоб він, скажем так, посприяв нашій спільній поїздці, - знизав плечима, наче нічого такого і не сталося.
Ліна здивовано і трохи розлючено подивилась на нього:
- Ах ви ж... Тільки не говори, що ти і є той друг, якого вони хотіли мені до компанії запросити?
- Ти про що? – спантеличено глянув на неї. – Ні, ми з Максом теж сьогодні випадково зустрілись.
Дівчина підозріло на нього покосилась:
- Щось занадто багато співпадінь на один день.
- Я тут ні до чого, - посміхнувся хлопець їй у відповідь, - але радий, що так склались обставини.
- Гаразд. Наказ про твою страту відкладу до вияснення деталей у тих двох.
- Дякую, ваша величносте, - схилив голову і скоса глянув на неї хитро посміхаючись.
Ліна захитала головою і опустила погляд додолу, ховаючи посмішку.
- Що ж, оскільки це наше перше міні-побачення, так би мовити, пробник, то маю задати тобі наступне питання. Які фільми ти любиш?
- Ти жартуєш? – весело глянула на нього Ліна. – Нічого оригінальнішого я не чула і ніяке в нас не побачення.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.