Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Безчестя 📚 - Українською

Читати книгу - "Безчестя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Безчестя" автора Джон Максвелл Кутзеє. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 58
Перейти на сторінку:
залишився ні з чим. А сьогодні я проїжджав Джордж і подумав, що можу зупинитися й поговорити з вами. Я пам’ятаю, що наша минула зустріч була… гарячою. Але вирішив, що однаково заскочу й розповім вам усе, як на сповіді.

Усе, сказане ним до цієї миті, — правда. Він хоче розповісти все від щирого серця. Інша справа, що там, у нього на серці?

Ісаакс тримає в руках дешеву кулькову ручку «Бік». Він пробігає по ній пальцями згори вниз, перевертає, пробігає пальцями згори вниз і так знову та знову; рухи здаються швидше автоматичними, ніж нетерплячими.

Лур’є продовжує:

— Ви чули цю історію такою, як вона виглядає для Мелані. Я хотів би розповісти вам свою версію, якщо ви готові її почути.

Усе почалося ненавмисно з мого боку. Це почалося як пригода, одна з тих випадкових невеличких пригод, які трапляються з певними чоловіками, які траплялися зі мною і тримали мене на плаву. Перепрошую, що доводиться так казати. Я намагаюся бути відвертим.

Тим не менш, у випадку з Мелані сталося дещо неочікуване. Я вважаю це вогнем. Вона розпалила в мені вогонь.

Він на мить змовкає. Ручка продовжує свій танець. «Випадкова невеличка пригода. Певні чоловіки». Чи траплялися пригоди з цим чоловіком за столом? Чим довше він на нього дивиться, тим більше сумнівається. Він не здивується, якщо Ісаакс служить десь у церкві, дияконом чи паламарем, ким би не був цей «паламар».

— Вогонь, що в ньому такого надзвичайного? Якщо він згасне, ви чиркаєте сірником і розпалюєте новий. Так я звик думати. Але в давні часи люди поклонялися вогню. Вони б двічі подумали, перш ніж дозволити померти вогню — богові-полум’ю. Саме таке полум’я розпалила в мені ваша донька. Недостатнє, аби спалити мене, але справжнє — справжній вогонь.

Обгорілий — горілий — випалений.

Ручка припиняє свій рух.

— Містере Лур’є, — каже тато дівчини, і на його обличчі з’являється крива болісна усмішка. — Я запитую себе, що ви, у біса, собі задумали, щоб приходити в мою школу й розповідати історії…

— Перепрошую, це обурливо, я знаю. Але це вже кінець. Це все, що я хотів сказати на свій захист. Як там Мелані?

— У Мелані, якщо ви вже питаєте, усе гаразд. Вона щотижня телефонує. Продовжує навчання, їй дали спеціальний дозвіл, певен, ви розумієте, зважаючи на всі обставини. У вільний час вона продовжує працювати в театрі й досить успішно. Отже, з Мелані все гаразд. А як щодо вас? Що ви плануєте робити тепер, коли пішли з посади викладача?

— Вам буде цікаво почути, що я теж маю доньку. Вона володіє фермою, я сподіваюся провести трохи часу з нею, буду допомагати. А ще я мушу закінчити книжку, щось на кшталт книжки. Так чи інакше мені буде чим зайнятися.

Він змовкає. Ісаакс роздивляється його так уважно, що, як йому здається, аж пронизує поглядом.

— Тож, — озивається Ісаакс ледь чутно, і слова злітають з губ, наче зітхання, — попáдали лицарі[83].

«Попáдали»? Так, це було падіння, можна навіть не сумніватися. Але «лицарі»? Хіба його можна назвати лицарем? Він вважає себе непримітною людиною, котра щоразу стає ще непомітнішою. Малюнком на берегах історії.

— Можливо, нам це корисно, — припускає він, — падати час від часу. Поки ми не розбиваємося.

— Добре. Добре. Добре, — бурмоче Ісаакс, пришпилюючи його до стільця своїм рішучим поглядом. Він уперше помічає в чоловікові схожість із Мелані: така ж форма рота й вуст. Він імпульсивно тягнеться над столом, намагаючись потиснути чоловікові руку, але натомість гладить її. Прохолодна безволоса шкіра.

— Містере Лур’є, — каже Ісаакс, — чи є ще щось, що ви хотіли б розповісти мені, крім вашої із Мелані історії? Ви згадували, що маєте якийсь тягар на серці.

— На серці? Ні. Ні, я просто заїхав по дорозі, щоб дізнатися, як там Мелані. — Він підводиться. — Дякую, що зустрілися зі мною, я це дуже ціную. — Цього разу він прямо простягає руку. — На все добре.

— На все добре.

Він уже біля дверей — власне кажучи, він уже в порожній приймальні, — коли Ісаакс гукає його:

— Містере Лур’є! Заждіть хвилинку!

Він повертається.

— Які у вас плани на вечір?

— На сьогоднішній вечір? Я зупинився в готелі. У мене немає планів.

— Приходьте до нас поїсти. Приходьте на вечерю.

— Не думаю, що вашій дружині це сподобається.

— Можливо. А може, і ні. Приходьте, хай там що. Переламайте з нами хліб. Ми сідаємо за стіл о сьомій. Давайте я запишу вам адресу.

— Немає потреби. Я вже там був і познайомився з вашою донькою. Це вона мене сюди скерувала.

Ісаакс і оком не змигнув.

— Добре, — каже він.

Ісаакс сам відчиняє вхідні двері.

— Заходьте, заходьте, — пропонує він і веде гостя до вітальні. Ніде не видно ані дружини, ані другої доньки.

— Я приніс дари, — повідомляє він і простягає пляшку вина.

Ісаакс дякує, але, схоже, не певен, що з нею робити.

— Вип’єте трохи? Я піду відкоркую. — Він виходить з кімнати; потім із кухні лунає шепіт. Чоловік повертається. — Схоже, ми десь загубили штопор. Але Деззі позичить у сусідів.

Ясно, вони непитущі. Йому слід було про це подумати. Невеличке строге міщанське господарство, ощадливе й розсудливе. Машину помито, газон пострижено, заощадження зберігаються в банку. Усі їхні ресурси зосереджені на тому, аби дати путівку в майбутнє двом дорогоцінним донечкам: розумниці Мелані, з її театральними амбіціями, і красуні Дезіре.

Він згадує Мелані у перший вечір їхнього ближчого знайомства — вона сидить поруч із ним на канапі і п’є каву з чаркою віскі, котра мала завдання — неохоче на думку спадає слово — «підмазати» її. Її маленьке ладне тіло; її сексуальний одяг; її очі збуджено блищать. Дівчинка робить крок до лісу, де шастає дикий вовк.

Дезіре-красуня заходить до кімнати з пляшкою і штопором. Перетинаючи кімнату в його напрямку, вона на мить затинається, усвідомивши, що повинна привітатися.

— Та? — бурмоче дівчинка трохи зніяковіло і простягає йому пляшку.

Отже, вона здогадалася, хто він такий. Вони обговорювали його, можливо, посперечалися через нього: небажаного гостя, чоловіка на ім’я Морок.

Батько ловить її руку своєю.

— Дезіре, — каже він, — це містер Лур’є.

— Привіт, Дезіре.

Дівчинка відкидає назад волосся, котре затуляло їй обличчя. Вона зустрічається з ним поглядом, досі соромлячись, але тепер почуваючись впевненіше під батьковим крилом.

— Привіт, — бурмоче Дезіре; і він думає: «О Господи, Боже мій!»

Щодо дівчинки, їй не вдається приховати від нього думки у своїй голові: «Отже, це той чоловік, перед яким роздягалася моя сестра! Чоловік, із

1 ... 42 43 44 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безчестя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Безчестя"