Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я можу і сама роздягнутися.
— Ви у свідомості, — почула здивований жіночий голос.
Сіла на кушетку і зняла спочатку верхню частину одягу. Медсестра допомогла мені вивільнитися з нього. А потім допомогла зняти нижню частину одягу і переодягла мене в лікарняний. Знову поклали на кушетку і, йдучи, вона сказала:
— Відразу займуться вашою енергетикою, потім тілом.
Здригнулася, коли відчула дотик із двох боків. Я не почула, як до мене підійшло і це налякало. Зараз почувалася дуже вразливою.
— Спокійно Анжеліка, ми допоможемо прибрати наслідки поранень і відновимо поступово вашу енергетику, всі тонкі тіла й канали.
Ще за кілька хвилин енергетичним зором побачила ще одного відвідувача. Він був дуже яскравим і його було добре видно навіть у моєму сильно ослабленому стані та заплющеними очима.
— Бачиш мене?
— Так.
— Відкрий очі. Хм, демони обпекли очі. Добре, що енергетичний зір зберігся. Зір відновлять, як і тіло. Ви знеболили? — це вже питання до чоловіків, що працювали зі мною. — Чи ви думаєте, що ваші маніпуляції безболісні? Ви відрізаєте обгоріле і відновлюєте заново тонку тканину. Знеболюйте, не скупіться.
— Вибачте, просто дівчина нічого не говорить, і ми вирішили, що їй не боляче.
— Вона б мовчала навіть якщо її зараз оперували без наркозу. Вона вижила під час тортур, не заразившись скверною. Звідки тільки в тебе такі техніки, дівчинко. Ти занадто молода, щоб їх знати.
— Тіло може й молоде, душа вічна, — сказала ледь чутно.
Відчула здивування від усіх трьох. До того ж від яскравого, досить сильного здивування.
— Ти маєш рацію, якщо раніше знала, можеш застосувати і зараз. Що вони від тебе хотіли?
— Мій новий дар. Ми думали... — не встигла закінчити фразу, коли міцно заснула.
— Вибачте, на неї воно повільніше діяло.
— Просто вона чинила опір. Її рідні та колеги вже приїхали. Шоне, радий бачити.
— Габріель, не думав, що ваше відомство зацікавиться її справою.
— Це унікальний випадок і унікальна душа. Де її батьки?
— За батьків ми, — сказав дядько.
— Хм, капітан із середньої площини. Ви не її батько.
— Ну, так у її створенні участі не брав. Зате виростив.
— Так, батько не той, хто народив, а хто виховав. Покажіть її фотографії з дитинства.
— Це ви за адресою, — сказала тітка, витираючи сльози. — Коли до малятка можна?
— Вона заснула, і не найближчу добу. Їй щойно почали відновлювати тонкі тіла й канали.
Дядько відкрив фотографії.
— Це моя сестра, її мати. Тут Анжеліка ще не народилася, якраз за день до її народження.
— Хм, сестра трохи темніша за вас. Чоловік зовсім темний. Це що в нього, драхми?
— Так, він віддав перед смертю мені їх на зберігання. І по дві монети синам.
Дядько переплеснув у телефоні фотографію і показав моїх батьків ще без мене, але з хлопчиками. А потім за кілька днів була нова фотографія — я була у батька на руках без шапочки з пушком світлого волосся, яке стирчало в різні боки. Потім були фотографії я з незадоволеною мордочкою на руках у мами і братів по черзі. А потім уже в тітки з дядьком та їхніми синами і мої брати поруч. Але вже без моїх батьків.
— Тут малятку місяць, її батьків убили, коли їй був тиждень. Тварі порвали. Сестра, — дядько судорожно зітхнув, — вона не відновилася і не змогла відкрити нормальний портал для себе і доньки. І змогла врятувати тільки її. І за відновленими в Анжеліки спогадами... Моя малеча запам'ятала той фатальний вечір занадто добре, як для немовляти. Ці тварюки приходили по неї. Батьки її врятували ціною свого життя. У сестри був дар до порталів, — Габріель стрепенувся, — але слабкий. Два портали на день. Кулон артефакт накопичувач, я не встиг їй передати. Його закінчили тільки наступного дня. Але я віддав його Анжеліці, коли в неї розкрився цей дар. Але малятко розібралося, як зменшити витрати при використанні дару.
Габріель подивився на присутніх, відзначаючи мою схожість із братами і те, як мої племінники буквально сидять на Алексі. Молодший на шиї, старший на колінах. Здивовано подивився на батька хлопчаків і їхню матір.
— Хм.
— Дуже яскрава реакція, — сказав Гілберт, не повертаючи голови. — Ліка виховує моїх синів.
— Над чим останнім часом ви працювали?
— Розбиралися з бандою хуліганів, — сказав Алекс, стягуючи Сашка з шиї. — Проаналізувавши їхні хуліганства, загалом зробили висновок, що вони намагаються зробити незалежний портал. Принаймні ми думали про незалежний не підпорядкований будь кому портал. Зникали артефакти, троє вчених. Ліка запропонувала сходити в лабораторію поспілкуватися з вченими і розповіли їм про свій дар. Адже вона відразу думала, що вона зрозуміла, як заклинання порталу будувати, а не те що це особисто її здатність відкривати портал. Сходила. Завдяки цьому підтвердили п'ятнадцять осіб. По п'ятірці з різних площин. А потім шукали їх і де вони в нашій площині зачаїлися. Вона з хлопцями мали перевірити три останні адреси. І вирішили розділитися. Але навіть розійтися толком не встигли... Хлопців оглушили, її забрали. І відьми...
— Біси її забрали, — сказала Маргарита, гладячи молодшого сина по світлій маківці. — Прабабуся підтвердила.
— Їх спіймали?
— Ні. Вони немов зникли.
— Мені не зрозуміло, як можна вижити було там, це інша площина нашої світобудови? Чи така сама як нижня?
— Така як нижня, — сказав Габріель — тільки людей там немає. А енергетика вдвічі важча, ніж на нижній. Те, що Анжеліка вижила і вирвалася — це диво. Ще більше диво, що вона не заразилася злом.
— Ви так говорите немов зло це інфекція, — сказала тітка.
— Образно висловлюючись, — сказав він з усмішкою дивлячись на її волосся.
— Не потрібно так на мене дивитися сивина нікого не прикрашає.
— Оу, вибачте, не хотів вас образити. Просто я біле волосся не сприймаю сивиною...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.