Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До дядька підійшли його сини, показали дипломи із задоволеними посмішками.
— Молодці, шибеники. А чого так довго?
— Так нас Гаррі кинув на пустирі в болоті. Ми поки від місцевої нечисті відбилися, поки з трясовини вилізли, того й затрималися.
— Так, вами вони подавляться і зароблять нетравлення, — сказала Рима дітям.
— Як сестричка?
У цей момент із моєї палати вийшли енергетики.
— Ми закінчили. Дівчині потрібен повний спокій.
Діти спробували прослизнути в палату. Їх перехопили, а двері не дали відчинити.
— Не раніше завтрашнього дня можна зайти. Раніше можна тільки медперсоналу, який лікує пацієнтку.
Мої рідні та колеги все одно не розходилися. Підходили, дивилися на мене через скло палати. Діти намагалися вередувати, але бачачи, що дорослі й так пригнічені й самі не заходять, швидко затихали.
Ще за годину лікарям вдалося відправити всіх додому.
Прокинулася з дивним відчуттям. Поруч метушилися лікарі. Очі були закриті якимось матеріалом. І я зовсім нічого не бачила енергетично.
— Тихо, не переживайте ви так, — почула я чоловічий голос. — Ми відновили ваші очі. Але довелося тимчасово відключити ваше енергетичне бачення. Болять?
— Ні.
— Ще відновили ваше коліно. Зі шрамами трохи пізніше будемо працювати. Сьогодні до вас пустять відвідувачів. Але не терпіть, якщо втомилися, кажіть. Вам потрібно багато відпочивати.
— А коли очі...
— Через три дні. До цього часу доведеться потерпіти пов'язку.
Мені щось вкололи, і я заснула. Прокинулася, коли почула голоси дітей. Посміхнулася.
— Як ти? — сипло запитав Алекс.
— Якщо поцілуєш буде взагалі добре.
Мене ніжно поцілували, я обійняла його за шию.
— Кхм, — почула голос лікаря, — не більш як п'ятнадцять хвилин. Анжеліці потрібно відпочивати.
Почула звук дверей, що зачиняються. Після цього діти залізли на ліжко. Влаштувалися з обох боків, обійняла обох хлопчаків. Потріпала по маківках і поцілувала куди потрапила.
— Як я за вами скучила.
— Ми теж, — сказав Славік, — що в тебе з очима.
— Полікували їх.
— А де ти була?
— Дуже далеко і не могла повернутися, не за своїм бажанням рідна. Як ви тут?
— Нормально, — трохи ображено буркнула дитина. — Мама приходила щовечора із сестрами, і бабуся часто приходила. Ще бабуся Таня була щодня з нами.
— Моя мама майже жила в нас, — сказав Алекс, — ще невідомо, за ким більше наглядала: за ними чи за мною.
Він ласкаво провів рукою по щоці. Не вагомо доторкнувся до шраму на щоці. Узяв мою руку і міцно стиснув, поцілував.
— Не мовчи, будь ласка, — попросила його.
— Кохаю тебе, — сказав він сипло.
— Я тебе теж. І вас кнопки теж люблю.
Хлопчаки засміялися і притулилися до мене. Через пів години зайшов лікар і виставив Алекса з племінниками. Спробував бути з ними суворим, але посмішку в голосі я почула. Страшно було залишатися самій у палаті. Особливо коли я нічого не бачу не звичайним зором, не енергетичним.
Не знаю скільки минуло часу, але прокинулася я від чужого дотику до голови. А потім стали було відчуття немов я знову потрапила на темну площину, стало важко дихати. Я стала задихатися і в мене не виходило виставити світлий бар'єр від темряви.
— Що ви робите? — почула голос Алекса. — Припиніть негайно! Ніякого ментального сканування! Воно їй суворо протипоказане до повного одужання.
Алекс відірвав від мене металіста і почула звук удару, але не кулака, мабуть від його відкинув. І той відлетів у стіну.
— Що тут відбувається? Гліб, поясни?
— Ви ж наказала зробити ментальне сканування Анжеліки Роуз. Я прийшов робити.
— Ти ідіот чи прикидаєш? Чому мене оточують склеротики? Що ти що енергетики, у всіх щось різкі провали в пам'яті. Правила ментального сканування геть забув? У яких випадках воно дозволене? Точно ніколи людина пережила сильну травму і ще в лікарні. Навіть якщо дуже треба, терплять до її повного відновлення. І нормалізації психіки. А ти своїми діями мало не вбив її!
Лікар допоміг мені відновити дихання, а я лежала, вчепившись у руку Алекса.
— Чому в мене очі болять? — запитала в лікаря.
— Стрес мало кому допомагає. За новою доведеться займатися очима.
Після операції на очі мене занурили в штучний сон до повного відновлення. Лікар вирішив, що поки очі не відновитися не будити мене. І за одне вберіг мою психіку від розпитувань про те, де я була і що зі мною було. І взагалі, а як там у невивченій темній площині. Благо сон був без сновидінь, і я змогла добре виспатися. А коли відкрила очі, було приглушене світло і перед очима все пливло.
— Спокійно, не нервуй, — сказав лікар — ми тільки зняли пов'язку. Очі вже добре відновилися і всі наслідки травми ми прибрали. Зараз їм потрібен час, щоб прийти до тями і зір стане чітким. Тут твій хлопець, більше я нікого не пускаю. А він у тебе най адекватніший.
— Дякую.
Алекс узяв мене за руку і не сильно стиснув. За те я вчепилася в нього досить сильно.
— Не переживай ти так, усе добре.
— Коли мене випишуть?
— Не скоро, — сказав лікар. — Ще потрібно шрами прибрати і внутрішніми ушкодженнями зайнятися. Частково ми зробили — коліно і кисть. Зараз ви трохи відпочили, і можна обговорити наступну операцію. У вас були сильні травми живота, які дивно зажили. За знімками там щось на кшталт великих синців, які самі не розсмокталися і перейшли в стадію пухлини. На щастя доброякісної.
— Я не впевнена, що розплачуся за те, що зробили вже...
— Про це не переживайте, ваша страховка все покриває. Ви ж постраждали, коли були на службі.
— Ліку, розслабся, тобі нічого не потрібно буде платити.
— Може тоді й груди зробити? — запитала в Алекса.
— Ні, — сказав він твердо.
— Чому?
Почула смішок від лікаря.
— У тебе чудові груди, які особисто мені подобаються такими, якими є.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.