Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

Ми йшли до головної альтанки весело гомоніли про все та ні про що одночасно.

—Зачекаєте мене тут, я швиденько, — кинула я й не дочекавшись відповіді вже чкурнула сходинками на пісок і швиденько до берега моря, одночасно намагаючись скинути взуття, щоб босоніж торкнутися води. Теплі хвилі огорнули мої ноги, замиваючи  піщинки між пальцями, я посміхнулася цій ласці від стихії й пірнула розчиняючись у природі.

Магія летіла на поклик під товщей води, помічаючи маленьких рибко, що ховалися зграйками між водоростями на дні, русалок, що розсіялися в трьох і про щось вели бесіду, збираючи одночасно мушлі з каменів з якоїсь давно потонулої коряги.  Все ближче й ближче серце моря, а ти хвилюєшся чи вдасться на цей раз, бо не занадто багато часу минуло. Але твою сумніви розвиваються об теплі обійми рідної стихії й магія глибоко пірнає у чисту енергію, наповнюючись силою. Я розповідаю про усе саме потаємне, що ховалося в закутках душі, й щастя наповнює до країв. Мене не відштовхнули, а це означає, що залишки темряви пішли.

Але в якусь мить, щось пішло не так й мене силоміць відірвали від мого моря, повертаючи магію до тіла.

Й я опинилася в руках Лізи, яка вдивлялася в моє обличчя шукаючи мене, як не дивно.

Все ще не спантеличена, я запитала:

— Що трапилося?

—Почалося, — пригнічено відповіла вона.

—Де хлопці? — я не могла зрозуміти й отямитися як же так.

—Вони там, стримують вампірів, — якось просто відповіла вона.

—Вампіри? Звідки в місті вампіри? Тут жила тільки тітка Галя, але вона на літо виїжджає завжди до Львова до родичів. Інших тут немає.

— Мабуть вже є, треба трохи побігати, ходімо швидше, — й вона почала тягнути мене в сторону порту, подалі від альтанки.

— Та стій же, нам треба їм допомогти, а якщо, щось трапиться? — я намагалася вирватися й швидше піднятися. Все щось було не так, а руда все сильніше тягнула  мене, чим дужче стискаючи  руку.

—Зараз портал відкрию й будемо в безпеці, — Ліза почала чаклувати, не звертаючи увагу на мої спроби звільнитися, як клішнями вчепилася.

Гуркіт потяга та залізничних коліс відволік мене. На якусь секунду я підвела очі на парапет і там мелькнув рудий хвіст й рукав зеленої сукні, що поправляв волосся. Мене немов окропом ошпарило. Зараз тут зі мною не моя Ліза, в середині все кипіло від люті й від страху, магія полилася рівною силою, вплітаючись у візерунок чарів. Я вдарила в руку, що мене тримала, добрий окріп обпік шкіру чужої руки, оминаючи мене. В тут мить я відчула свободу й крик люті, що врізався в вуха, розвіюючи  магію довкола. Перевертням хватило декілька секунд, щоб зрозуміти, що коїться якась біда.

Переді мною стрибнули вовк та лисиця відтискаючи від псевдо "Лізо" й обережно почали кружляти навколо неї з тихим гарчанням.  Я ж опинилася в руках Богдана, який оцінив, що я ціла й майже неушкоджена й сильним рухом заховав  мене за свою спину.

Захищаючи від чаклунки, мені стало в край приємно від цієї турботи, але отак переховуватися, якось не по мені й я стала поруч з хлопцем, пліч о пліч, готуючись що миті кинути чари.

Він тільки кинув погляд на мене, який не віщував нічого хорошого, але нічого не зробив повернув увагу до вовка й лисиці, що обережно кружляли навколо відьми, що завмерла готова дати відсіч й тільки очима слідкувала за всіма. Якось дико було бачити Лізу й розуміти, що то хтось лихий, а не вона сама, тільки її личину натягли. Але звідки в них частинка її для закляття? Питання промайнуло в голові й зникло під гарчання Андрія, що зробив хибний укус по лиходійці, заставляючи її підстрибнути.

—Устино, ти як завжди все ускладнюєш? — подала голос відьма.

—Покажися! — гримнув Богдан, так швидко, що я й рота не встигла відкрити.

Вона тільки розсміялася  на це таким противний сміхом, неначе крейдою по дошці провели, мене перетрусило.

— Він його все одно отримає, а ще й її на додачу, — сказала псевдо Ліза.

— Ти про що? — запитала я й не встигла дочекатися відповіді, як Андрій та Ліза одночасно кинулися в напад, але щось пішло не так.

Відьма тільки знов розсміялася й зникла в тумані порталу, вовк з лисицею добряче гупнулися лобами й з тихо скулячи впали на пісок.

— Що за холера тільки но була? — вже запитав Андрій чухаючи майбутню гулю.

— Ти краще скажи, ти запах чув той, що й я? — запитала Ліза уважно дивлячись на брата то на нас з Богданом.

Андрій тільки кивнув підтверджуючи щось зрозуміле тільки їм.

—Отже мені не здалося? — вставив Богдан

— Не здалося, — це вже Ліза.

—Ви про що? Що ви там нанюхали? — не витримала я їх обговорень, не розуміючи що відбувається.

—Нічого доброго. Всі до дому, будемо дзвонити Івану та Стефі, якщо вони ще не тут.

Перед нами розчинилися магія порталу та й як декілька годин тому ми переступили через нього, але настрій вже був зовсім інший.

Лише через деякий час я згадаю, що мої босоніжки так і залишилися лежати на піску під альтанкою.