Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
—Устино, прокидайся! — голос Стефи увірвався до мого сну разом із сонячними променями, що засліпили очі, змушуючи мружитися.
—Й тобі, вчителько, доброго ранку, — сказала я з думкою, що якийсь він точно не добрий після ночі то.
По кімнаті валялися речі розкидані в поспіху збирання, вечірня сукня лежала тепер пом’ятою ганчіркою десь у кутку.
— Слухай, таке відчуття, що в тебе тут мамай пройшовся, — прокоментувала Стефа, розглядаючи кімнату в сонячному світлі.
—А я ще гадаю, чого це Рох мені казав бути обережною. Давай збирайся, всі вже чекають внизу, — й вона як ні в чому вийшла зачинивши двері.
З тяжким подихом я гепнулась назад на подушку, вставати не хотілося. Бо знов щось тай трапиться, а рішення не буде ніякого. Тому зараз мій захист це ковдра й кімната.
—Устино! — здається звідусіль пролунав голос Стефи.
— Та встала вже я встала, — пробурмотіла я підводячись з ліжка й чалапаючи у ванну.
Спустилася я вже колі всі розсілися у вітальні.
Дядько Осі зварив свою улюблену каву з лимоном і подав у маленьких білих горнятках.
Мені ще й в якості сніданку перепав накладанець з сиром.
—Дякую, — прошепотіла я домовику й посміхнулася. Їжа мені була потрібна бо живіт співав пісню самотнього кита, доки я йшла сходами.
Зробивши ковток кави я оглянула всю компанію.
Іван зі Стефою, Андрій, Ліза та Богдан, а в моєму кріслі сидів незнайомий парубок. Він був кремезний немов ведмідь з великою рудуватою бородою, з оселедцем заправленим за вухо з кульчиком. Не дивлячись на свій войовничий вигляд він мав добрі очі.
—Знайомся, це Стас із Чернігівських Турів, — представив незнайомця Іван.
Парубок підкотив рукава вишитої сорочки й помахав рукою.
—Привіт.
—Приємно познайомитися, — відповіла я й продовжила роздивлятися усіх.
Втома та занепокоєння читалося на обличчях, не думала, що це все так важко буде й головне не зрозуміло чому.
Мені в ногу ткнувся холодний носик, я взяла на руки свого велетня й почухала йому шийку. Від задоволення Рох активно завурчав й поворушив вушками.
—Зроби так ще, — пролунало в мене в голові.
Прийшлося начухувати цю пухнасту нахабу, бо останнім часом я йому зовсім не приділяю уваги, хоча б трішки виправлюся.
Стефа сіла поруч мене на дивані й теж почухала Роха.
—Устино, ми завтра всі їдемо, — сказала вона просто.
— В якому сенсі?
—На декілька днів залишимо тебе з Рохом самих. Інші потрібні на зборах.
Я дивилася на спокійну Стефу й не розуміла, чому вони поміняли свою думку. Минулого разу тут хіба не вартові ходили.
—Ви впевнені, що саме так треба? — я оглянула кімнату й зустрілася з тривожним поглядом Богдана, тільки посміхнулася йому, натякаючи, що все буде добре та повернула увагу до Стефи.
—Устино, тільки но я прошу не виходь нікуди з будинку. Ми зараз усі поставимо захист, а через два дні хтось з нас повернеться. Ти мене зрозуміла? — вчителька дуже уважно дивилася мені прямо в очі, було таке відчуття, що вона заглядає прямо в душу.
—Добре, будемо сидіти вдома, займатися медитаціями та тренуватися, — погодилася я.
—От і чудово, —вона плеснула в долоні й підвелася.
—А ти щось казала про тренування то ж у вас ще є час, — радісно оголосила вона.
Мій тяжкий подих було чутно аж на дворі мабуть.
День пройшов настільки буденно, що й не звично. Чаклували, тренувалися, ставили захист ледь не на кожну пісчинку довкола. Всі по черзі метушилися по дворі, а я тільки й встигала сидіти на ґанку й не заважати, як мені всі казали. Роздивлялася, як дивно павутинка переплітається, різна магія й стає єдиним непробивним щитом, тепер й муха вороже налаштована не залетить не те, що темрява. Рох поруч зі мною тільки фиркнув дивлячись на це й пострибав в невідкладно кролячих справах.
—Й що ото робити далі? — задала я сама собі питання в голос.
— Просто жити, — пролунав голос Стаса поруч.
— Ти вибач, що отак в думки вриваюсь. Я присяду? — кивнув він на ґанок.
— Так сідай, звісно, —я трохи посунулася звільняючи місце.
—Переймаєшся? — запитав хлопець
—Є таке, не знаю чого.
Я подивилася на свої перевертнів, які сперечалися про щось край двору.
— Це ж нормально. Хвилюватися нормально, я он кожну битву переймаюся. Але чому бути тому не минути.
—А багато цих битв? — я уважно подивилася на Стаса.
—Достатньо, останні вісім років темрява постійно так і пре. Вже звикаєш якось.
—Дивно, що я цим ніколи не цікавилася. А от темрява мною зацікавилася, — й я гірко посміхнулася.
— Темрява вона така, непередбачувана. Головне не журися, поборемо ми її, світло завжди перемагає. Пам'ятай про це, - Стас посміхнувся мені й пішов на зустріч Іванові, що вийшов із за дому.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Устина - азовська відьма , Таня Мальована», після закриття браузера.