Читати книгу - "Малиновий пелікан"

колишніми обставинами життя, я чекав від них чогось такого критичного і був сильно розчарований тією одностайністю, з якою вони схвалювали все, що він для них зробив, і казали про любов до нього такими словами, яких, можливо, ніколи не чули від них їх наречені і дружини, не кажучи вже про матерів. Здавалося б, чуючи такі слова, я, як громадянин, мав би тільки радіти, але мені, скажу чесно-пречесно, так надокучило жити в умовах палкої і жертовної любові народу до існуючої влади в будь-якому її вигляді, і так від всього цього нудить, наче якби мене змусили все життя харчуватися однією тільки чорною ікрою.

Я увімкнув ліхтарик у своєму айфоні і пішов, як Діоген, шукати людину. Я маю на увазі людину, яка володіє людськими якостями бути хоч іноді чимось невдоволеною. Я йшов і кожному зустрічному ставив одне і те саме запитання: «Крим наш?» Він відповідав: «Наш» – і я йшов далі, доки не побачив у загальній шерензі машин скромний бежевого кольору мікроавтобус з червоними дипломатичними номерами і написом на борту просто таки не нашими літерами: «State department of the United States of America».

Ціна питання

Як я вже вам доповідав, я по-їхньому іноді, коли дуже мене притисне, трохи кумекаю. Тому, побачивши напис на автобусі, я відразу зрозумів, що це і є той самий відомий держдеп, про якого я так багато чув, точніше, його мобільна філія. Це ж треба, просто на нашій московській вулиці стоїть, і не зрозуміло, як це допускають ФСБ й міліція! Може, правду той божевільний, що вдавав із себе депутата, казав, що країна наша окупована американцями. Тоді й з пересувного держдепу в Москві нічого дивуватися. Не здивувався я і з черги мужчин і жінок жалюгідного вигляду, що стояли сюди, – всі в майках з портретами американського президента, деякі з американським прапором, а інші з написами на грудях: «I love America», «I love American cookies» («Я люблю американське печиво») і «Obama is great!», але всі в однакових бейсболках, на яких на кожній по-російськи написано: «Іноземний агент». Я, було, засмутився, що мені таку довгу чергу не вистояти, але тут хтось мене упізнав, шепнув наступному і по черзі пройшов шелест: люди з уст в уста передавали моє прізвище, а потім всі повернулись до мене, стали мені аплодувати і запропонували пройти без черги. Чесно зізнаюсь, все-таки іноді приємно бути упізнаваним. Не тільки через природне честолюбство, а ще й тому, що, дякуючи моїй відомості і репутації, люди доволі часто проявляють до мене всілякі корисні знаки уваги, часом навіть уступають місце в метро. Тим паче приємною була увага моїх наперед відомих однодумців у тому розумінні, що я, хоча формально і не вважаюсь іноземним агентом, по суті, давно ним практично є, поширюючи провокаційні чутки, що там люди живуть краще, ніж тут.

Але перш ніж скористатися великодушністю тих, хто стояв у черзі, я задав їм загальне запитання з приводу Криму, і лише після того, як вони хором відповіли «Не наш!», я рушив уперед і біля входу в автобус зіткнувся з солідним мужчиною, що виходив звідтіля, – з окладистою сивуватою бородою, в старовинному демісезонному пальті зі смушковим коміром. У руці в нього була товста, важка палиця з набалдашником у вигляді собачого черепа. Обличчя його було мокрим, очевидно, від сліз. Напевне, з ним щось сталося. Мені здалося, що я цього чоловіка десь бачив, чи то живим, чи то в кіно, чи то по телевізору, точно не пригадаю. Я також хотів з ним привітатися, але забарився, не знаючи, як правильно йому сказати – хеллоу чи здрастє, але він од мене відвернувся, обличчя прикрив вільною від палиці рукою і швидко покрокував у бік зарослого бур’янами пустиря. Мені стало дуже цікаво, що це він у мікроавтобусі робив, хто довів його до сліз і чому.

Я за старою звичкою роздивився довкола, чи не стежить за мною хто, але нічого не зрозумів, бо серед цих небажаних іноземних агентів могли бути і бажані співвітчизняні, які стоять тут під виглядом небажаних іноземних. Коротше, нічого не зрозумівши, я швидко пірнув у цю машину. Там, дивлюсь, тепло, затишно, звідкілясь ллється тиха музика, перед низьким столиком на кшталт журнального в м’якому кріслі сидить високий чолов’яга в помаранчевих джинсах і такого ж кольору футболці з електронною сигарою у роті і склянкою віскі в руці. Таке відчуття, що я його десь уже бачив. Чи то на якихось карикатурах сорокових років минулого століття, чи то живцем. Бачу, на правому боці грудей у нього бейджик зі знайомим ім’ям: Джонсон енд Джонсон.

– Хеллоу, – кажу йому, – містер Джонсон енд Джонсон. Хау ар ю тудей…

– Хай, – відповідає він, не виймаючи з рота сигари. – А ви, власне, хто?

Я назвався, сподіваючись, що він ахне, сплесне руками: «Як же, як же! Яка честь!». Можливо, навіть зізнається, що читав у перекладі «Зимове літо». Він, однак, і вухом не повів, але поцікавився крізь зуби:

– Хай! Вот ар ю лукінг фор?

У тому розумінні, що ви, мовляв, тут загубили?

– Та нічого, – кажу, – просто зайшов привітатися і дізнатися, чи не знайдеться для мене якогось заняттячка?

– Що, – каже він, – ви маєте на увазі?

– Ну, ось, – кажу я, – ви всіляким опозиціонерам так званим, ну, тим, котрі вітчизну нашу продають, ходять на марші зрадників, Державну думу називають державною дупою, лають першу особу нашої держави і насміхаються над другою, ви їм наче за це платите багато грошей. Ну, то, може, й мені щось підкинете.

Він так насмішкувато на мене зиркнув, пожував кінчик сигари, від чого вона заіскрилась і затріщала.

– А вам-то, – каже, – за що? Ви що для нас можете робити?

Темний чоловік! Нічого про мене не знає! Довелося пояснювати:

– Та що хочете. Можу підривати основи, завдавати шкоди престижу країни, послаблювати бойовий дух збройних сил і висміювати все, що на очі потрапить.

Тут цей подвійний Джонсон пожвавився, сказав, що його можна називати просто Джон, і навіть віскі запропонував.

– Вам, – каже, – з водою чи з льодом?

– Без нічого, – кажу, – подвійну порцію.

– Гаразд.

Він клацнув пальцями. Тут таки звідкілясь з’явилася чорношкіра дівчина в білому фартушку. Подала мені віскі, більш ніж півсклянки, солоні фісташки на блюдечку і, коли повернулась, щоб піти, я зрозумів, що фартушок був єдиним предметом її одягу. Я проголосив тост. Запропонував випити за президента Обаму, за держдепартамент і просування на схід агресивного блоку НАТО.

Почаркувались. Погризли