Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

Дін здригнувся і відпустив мене. Я підняла очі, і трохи рота не розтулила від подиву. Він геть змінився на обличчі, наче закам’янів.

– Цього просто не може бути! – процідив він крізь зуби. – Я ніколи не чув, щоб таке раніше траплялося.

– Тоді чому він вважає, що я його жінка? І як він мене знайшов?

Дін лише похитав головою.

– Ну так! Це було безглузде питання. Він бачив нас разом і зрозумів, що я з тобою.

Ми просто мовчки сиділи деякий час. Тишу, яка затягнулася, порушив голос Діна:

– Підемо до басейну? Ще не передумала?

– Пішли!

Я зіслизнула з ліжка і попрямувала до своєї спальні.

Проминуло більш як годину, поки Террі не вирішила, що я готова вийти в люди. Хоча я намагалася заперечити проти виклику Діеріни для укладання волосся, покоївка наполягала. А мені було незручно змушувати фрейлін виконувати зайву роботу. Адже вже незабаром вечір. Скільки ця зачіска протримається?

– Пані, Його Величність буде незадоволений, – попередила мене служниця.

Я здивовано поглянула на неї. З якого це дива він буде незадоволений? Потім здогадалася.

– Там будуть інші люди? – Террі кивнула. – Його Величність не попередив мене. Ну, гаразд, клич Діеріну. Постараємося виглядати якнайкраще.

– Наталю... – Дін увійшов до кімнати й зупинився на півдорозі, окинувши мене захопленим поглядом. – Ти стала ще красивіша!

– Не хвилюй моїх помічниць, – усміхнулася я. – Дивись, зовсім їх обох збентежив.

– Террі, – він пустотливо підморгнув моїй витонченій покоївці, – ти збентежилася?

– А хіба по мені не помітно, Ваша Величність? – служниця притиснула руки до грудей і злегка вклонилася.

Я перевела погляд на фрейліну. Вона дійсно засоромилася так, що не знала, куди подіти очі.

– Діеріно, можеш йти, – сказала я дівчині. – Дякую за допомогу.

Вона ввічливо вклонилася і швидко вибігла з кімнати. Я лише похитала головою, дивлячись осудливо на чоловіка, якому все, як об стінку горохом. Він тільки пестив мене поглядом і безтурботно усміхався.

Лише зараз мені спало на думку, що в перші дні після мого прибуття в палац, я зовсім не бачила його усміхненим. Можливо, його характер дещо змінився з того часу, або ж я псувала йому настрій настільки, що йому було не до веселощів?

– Ну що, Ваша Величність, – перервав мої роздуми чоловік, – ходімо?

– Ходімо.

Я взяла його під руку, і ми вирушили до виходу.

– Террі, ви з Кевіном підете з нами – звелів король. – Наші покої будуть охороняти стражники. Вони вже чекають у коридорі.

– Добре, Ваша Величність, – служниця відчинила двері спальні й вклонилася.

Коли ми вийшли на вулицю, Дін покликав вершника, який якраз проїжджав повз нас:

– Бернарде!

Лише коли чоловік зупинив коня і підійшов ближче, я зрозуміла, що це капітан королівських гвардійців.

– Доброго вечора, Ваші Величності, – привітався він, злізши з коня і ввічливо вклонившись. – Щось трапилося?

– Чи знайшов ти когось на місце Брента? – запитав король.

– Ні, Ваша Величність. Ті, кому я міг би довіряти, не захотіли залишати свою службу. І я не наполягав, адже про події тут вже багато хто знає. Люди бояться, тому не погоджуються. Деякі хотіли б зайняти цю посаду, але їм не довіряю я. Щоб керувати королівською вартою, потрібна не тільки відповідальність, а й особлива відданість. Схоже, доведеться когось зі своїх стражників призначити капітаном. Кому Ви накажете віддати цю посаду?

Дін задумався, гладячи мою руку. Нарешті спитав:

– А кого б ти обрав?

– З наших – нікого. Не будуть йому підкорятися.

– Ось і я так само думаю, – з тривогою сказав Кордевідіон. – Доведеться трохи зачекати. Я розумію, – продовжив він, хоча Бернард нічого не заперечив. – Нелегко тобі управляти й стражниками, і гвардійцями одночасно. Знайдемо когось, і тобі буде легше. І вартових ще треба набирати... Ну що ж, потім щось придумаємо.

Дін відпустив капітана гвардійців, і ми попрямували на заднє подвір'я.

Там, де раніше був басейн, робота кипіла навіть попри те, що незабаром вечір. Вік, помічник Ростона, і молодий чоловік у синьому костюмі керували двома десятками працівників. Більшість людей займалася відновленням басейну, який так необачно зруйнував розлючений монарх, а чотири теслі завершували будувати альтанку. Вона не була такою витонченою, як попередня, але виглядала цілком пристойно.

На свій приємний подив, я впізнала одного з робітників і зраділа. Це був новий староста села, де ми вінчалися. Саме він замінив Грейтіса. Зараз же запитаю його, як в Амалії справи зі своїм лицарем. Чи не ображає її свекруха?

Ледве я зібралася попросити Діна дозволити мені поговорити з Леонардом, як відчула від чоловіка таку хвилю люті, що на мить злякалася, щоб мене не знесло цим диким потоком. Я повернулася й ошелешено подивилася на чоловіка, проте, не помітила жодного прояву емоцій на його обличчі! Тепер я відчула на собі, як це буває. Хотіла б більше про це поміркувати, але зараз мене турбувало інше: хто той нещасний, якому не пощастило привернути увагу злої Величності?

Не потрібно було навіть уважно придивлятися, щоб зрозуміти – майбутньою жертвою є хлопець у синьому, який заворожено, але так необачно, витріщився на мене.