Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

– Добре, – погодилася Ганна, подумки продумуючи плани. – Тільки в мене немає із собою купальника. Хіба що просто позасмагати.

Ірина махнула рукою:

– Дурниці, я позичу вам що-небудь зі своїх речей! У мене їх цілий гардероб, – вона грайливо підморгнула. – Ну що, почнемо з медитації? Я покажу вам кілька чудових технік.

Ганна посміхнулася про себе, спостерігаючи за бурхливою енергією Ірини. День обіцяв бути цікавим і незвичним.

– Добре, давайте спробуємо, – вона зняла фартух, пригладжуючи волосся. – Я повністю відкрита новому досвіду.

Перший урок йоги став для Ганни справжнім відкриттям. Вона з подивом виявила, наскільки затиснуте в стрес і скуте її тіло. Дивлячись на Ірину, яка легко і граціозно перетікала з одного витонченого руху в інший, Ганна усвідомила, наскільки її м'язи стали слабкими через постійні хвилювання і навантаження. Але водночас вона відчувала приємне виснаження і свободу, які приносило це розслаблення. Ніби розтискаючи тугий кулак напруги, вона вперше по-справжньому вдихала чвіже повітря на повні груди.

– Як вам Олег? – несподівано запитала Ірина, чим спантеличила Ганну.

– У якому сенсі? – перепитала вона, почуваючись трохи збентеженою.

Ірина присіла на килимок, витираючи лоб рушником, і глянула на Ганну з теплою посмішкою:

– Ну як вам Олег загалом? Який він у спілкуванні, у роботі? – вона витримала паузу. – І головне – чи подобається він вам як чоловік?

Ганна розгублено замовкла, ошелешена таким відвертим запитанням. Ірина чекала відповіді, по-дружньому поглядаючи на неї.

– Та ви що, Ірино! – нарешті вигукнула Ганна, відчувши, як до щік приливає жар. – Олег – мій роботодавець, я просто виконую свої обов'язки.

– Ох, ну що ви так ніяковієте? – розсміялася Ірина. – Я зовсім не засуджую. Олег цікавий і харизматичний чоловік, та й вигляд має приголомшливий. Було б дивно, якби ви не зацікавилися ним!

– Вибачте, але ви помиляєтеся, – твердо відповіла Ганна, згадавши, з ким Олег провів цю ніч.

Це дивним чином дратувало і зачіпало її, тому вона впевнено сказала:

– Між нами суто професійні стосунки.

Ірина уважно подивилася на Ганну і раптом з розумінням посміхнулася:

– Анно, я знаю Олега дуже давно. Здається, він відчуває до вас симпатію. Це помітно за його поведінкою. Упевнена, ви теж це помічаєте, просто боїтеся визнати, – вона наблизилася і таємниче понизила голос:

– Упевнена, що ви заперечуєте потяг до будь-якого чоловіка. А все тому, що ваша чакра, що відповідає за потік сексуальної енергії, заблокована. Страхи, образи з минулого не дають змоги вам відкритися новим стосункам і випробувати нові відчуття.

Ганна насупилася, ошелешена настільки прямолінійними словами. Частина її обурювалася такому вторгненню в особистий простір, інша ж частина не могла не визнати, що Ірина, здається, потрапила в саму ціль.

– Можливо, але мені справді не потрібні стосунки. Одній мені набагато краще.

– Хіба одній краще? – усміхнулася Ірина. – А як же хоча б фізична близькість із чоловіком. Для здоров'я так би мовити?

Ганна мимоволі відсторонилася, відчуваючи дискомфорт від такого тиску. Однак слова Ірини буквально вібрували всередині, зачіпаючи її найпотаємніші струни. Справді, стільки всього переплелося останнім часом – робота в домі Олега, складні взаємовідносини вдома, уламки минулих розчарувань, які терзали серце. А сексу не було вже два роки!

– А ще необхідно виговоритися, – продовжила Ірина. – Це дуже благотворно впливає на емоційне здоров'я.

Ганна не належала до тих, хто відкриває душу навстіж перед кожним зустрічним. Віддаючи перевагу самотужки нести хрест своїх негараздів, вона вперто дерлася через терни життєвих перешкод. Що ж, по суті, сталося? Чоловік зрадив її, вислизнувши в обійми юної красуні та прихопивши з собою нажите непосильною працею, залишивши після себе лише кричущі борги і питання, що ниє в грудях: «Як їй існувати далі?»

Можливо, її мрії про творчу реалізацію поховані під уламками минулого. Але хіба вона єдина, кого безжально карає доля-лиходійка? Безліч людей проходять через ці муки.

Однак Ганна була з гордого племені непохитних духом. І в найтемніших куточках її душі жевріла віра - життя не скінчилося, а невидимий горизонт вабить її чимось новим і прекрасним. Тож, незважаючи на зради і розчарування, опускати руки вона не збиралася.

З рішучістю в очах вона вперто йшла до своєї мети - розрахуватися з усіма боргами, немов стираючи з життя помилки минулого, і почати все з чистого аркуша. Але з чоловіками пов'язувати свою долю більше вона не має наміру.

– Знаєте, бути гранично відвертою з майже незнайомою людиною чомусь набагато простіше, ніж із самою собою, – із загадковою посмішкою промовила Ірина, вириваючи Ганну з виру власних мрій. - А що, якщо я почну першою? Сьогодні мені реально захотілося виговоритися! Я любила свого чоловіка всією душею. Він був для мене ідеальним чоловіком – турботливим, романтичним, таким, якого більше не знайдеш на світі. – Ірина печально зітхнула, стримуючи ридання, що підступили. – А ще в мене був син... мій безцінний хлопчик, яким я безмірно пишалася... – Голос Ірини зірвався, вона притиснула долоню до рота, ніби намагаючись загнати назад потік емоцій, що ринув назад.

Ганна дивилася на неї, не в силах вимовити ні слова, охоплена хвилею співчуття.

– У мене була міцна, щаслива сім'я, – продовжила Ірина ледь чутно, насилу вимовляючи кожне слово, ніби їй було фізично важко їх говорити. – І я була впевнена, що так буде завжди... Але життя розсудило інакше. – Вона замовкла, уткнувшись у долоні, і плечі її помітно здригалися.

– Мені дуже шкода, – тільки й змогла вимовити Ганна.

Ірина глибоко зітхнула і доклала зусиль, щоб знову віднайти голос.

- Я... я майже рік жила на повній самоті.  У розкішному будинку, який колись побудував для мене чоловік, але оточена лише спогадами про колишнє щастя і скорботою, що розриває серце. А вчора, через стільки часу, зважилася піти на побачення. - Вона прибрала пасмо волосся, що вибилося з зачіски, і витерла долонею мокрі від сліз щоки. - Я не хотіла, але змусила себе. Подумала, що не можна вічно чіплятися за минуле, потрібно жити далі...