Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

       На арену вийшов Ігвард, його кроки звучали гучно на тлі тиші, а стражники йшли за ним, формуючи півколо. Він підійшов до обох лицарів, що все ще стояли, виснажені після поєдинку.  «Вибачте, Мілорде!» — сказав Лео, ставши на коліно, виявляючи повагу до короля. «Не потрібно. Піднімись!» — відповів Ігвард, простягнувши руку, щоб допомогти йому піднятися. Його погляд не був м’яким, але і не був сповнений серйозності, як завжди, коли справа стосувалася порядку та честі. Обидва суперники були задоволені результатом: поєдинок завершився мирно, всі залишились живими й неушкодженими, і хоча кожен з них отримав певне фізичне виснаження, їхні серця були легшими. «Вибач, Лео», — зітхаючи, прорізав тишу голос Олафа, ніби знімаючи тягар з душі. «Ні! Вибач ти», — відповів Лео, дивлячись в темні очі хлопця. Лицарі пожали руки під наглядом десятків присутніх. Лише був чутний тихий голос Майрона: «Як добре диавитись на такий кінець». Спостерігав він спершись на дерев’яну опору.