Читати книгу - "Шепіт забутих доріг, Мора Мюррей"

Тут Саноцького один досвідчений мисливець убік відводить і тихо каже: «Старі байки розказують, але переважно мовчать, не чоловіча це справа. Був один Іван, зник на місяць, а потім теж про болото балакав. Так Іван за комір добре закладав. Ти краще йди іншою стежкою. Буде довше, та надійніше».

Нема кому про болото розповідати, якщо ніхто не повертався. Можливо, досі там блукають.

На Саноцького теж косо, як йому здавалося, подивилися: мовляв, зламався геолог, молодий хлопець – куди йому самотність в лісі витримати, озерце з болотом сплутав, три тижні бродив. Кидай, мовляв, пити, як не вмієш. 

А він усю ніч потім думав, курив цигарки одну за одною. Думав і не здогадався. Відома йому наука, те що трапилося, ніяк не пояснювала, а більше спиратися у своїх висновках йому, безбожнику, не було на що. Теорія з болотним газом найбільше вписувалася у звичайну картину світу, Саноцький зрештою її й прийняв.

Через день Борис Анатолійович вирушив далі, причому навіть не потрібно було особливо поповнювати запаси крупи, борошна та сала. Пішов цього разу від гріха подалі довгою стежкою. Спустився в долину річки, вийшов на відому стежку, що за п'ять кілометрів вивела до просіки. А там через два дні просіка привела до дороги, якою геолог легко дістався до села, де залишив зібрану колекцію породи. Щоденник Саноцький запечатав сургучною печаткою у місцевого представника влади, на якого покладався обов'язок надіслати до геологоуправління колекцію разом із цим щоденником.

На цьому поневіряння Саноцького закінчились, а мої, схоже, ні. Чому Вертинський вирішив, що ця подія з геологом важлива? Три знаки оклику, червоний олівець, знайомим почерком накреслений вигук – все вказувало на значущість для діда Всеволода історії цього самого Саноцького.

Але ж всі ці події відбувалися далеко від Сирих Доріг. Дивуючись я задумалась, однак так нічого і не вигадала. До того ж думки плуталися, наче пливли кудись. Голова гуділа, тіло стало якимось ватним, мене трохи нудило. Я вирішила ненадовго прилягти, щоб голова остаточно не розболілася, але ледве торкнулася щокою подушки, як миттєво відрубилася.