Читати книгу - "Ліс, що ховає секрети , Віталій"

— Перевірити всіх, — відрізала Ковальчук. — Почнемо з тих, хто живе ближче до Лісу. Хто часто туди ходить. Лісоруби, мисливці, травники. І ще… — Вона кивнула на карту з рюкзака. — Ці позначки. Ми ще не розшифрували їх, але вони можуть вказувати на місця в Лісі. Треба перевірити.

Громов узяв карту. Позначки були хаотичними — круги, хрести, стрілки. Але одна з них, біля старої галявини, збігалася з місцем, де вони знайшли глушилку.

— Вони планували щось, — сказав він. — І не просто тікати. Ці позначки… Це не випадкові мітки. Це план.

— План чого? — запитав Петро Петрович.

— Не знаю, — визнав Громов. — Але якщо Юхим правий, і хтось із місцевих — один із Охоронців, ми маємо знайти його. Інакше зникнення не зупиняться.

Ковальчук кивнула, її обличчя було напруженим.

— Завтра на світанку починаємо обшуки. І допити тих, хто здається підозрілим. А поки… — Вона глянула на годинник. — Відпочивайте. Завтра буде довгий день.

Петро Петрович хмикнув.

— Відпочинок у Заліссі? — сказав він із гіркою посмішкою. — Це коли Ліс тебе не чує.

Громов не відповів. Він дивився на амулет коршуна, що лежав на столі. Його грубі лінії здавалися живими в тьмяному світлі лампи. Залісся, маленьке містечко, було полем бою — не тільки з Охоронцями Лісу, а й із мовчанням його жителів. І десь у цьому мовчанні ховалася правда. Але чи встигнуть вони її знайти? Час спливав, а Ліс, здається, уже готував нові таємниці.