Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

— А що, коли їхній план, який вони уклали… без нас… таїть у собі небезпеку?.. Адже про це вони нічого не згадують, чи не так?

Жорж Маршан ледь посміхнувся, намагаючись підбадьорити гостю.

— Можу запевнити вас, що в такому разі вони б мене викликали раніше.

— Безперечно, ви діятимете саме так, як написав Жан-Луї?

— Очевидно, так.

— А якщо буде пізно? Ви, здається, сказали, що вони мають намір у суботу піти в рішучий наступ?

— Або ж у неділю. Кажу ж вам, що в суботу вранці вони тільки вертаються до Персака.

— Отже, ви впевнені, в суботу вранці.

— Зрозумійте, пані Каз, я сказав вам усе, що знаю. Завтра ввечері Жан-Луї телефонуватиме мені. Коли ваша ласка, приходьте…

— Гаразд.

— Запрошую вас поїхати разом з нами до Персака. Ви ж бо теж цікавитеся, що воно буде, чи не так?

— Ви майже вгадали.

— Моя дружина також поїде. Тож приходьте. Виїздимо в суботу вдосвіта.

У розмову втрутилася господиня.

— Приходьте завтра ввечері. Переночуєте в нас, і разом поїдемо.

— Не знаю, як дякувати вам. Ви такі ласкаві. Дуже радо погодилася б. Але ж розумієте, завтра — двадцять трете серпня. Моя давня подруга, що мешкає в Манд-ля-Жолі, запросила мене на цей день у гості до себе. Не можу відмовитися, — і вже зовсім бадьоро додала: — Але, знаючи, що ви поїхали туди, гостюватиму спокійно. Певна, що все буде добре.

Жорж Маршан не приховував подиву. Мовчки глипнув на цілком незворушну фізіономію Агати Каз, зиркнув на дружину, що почервоніла, і, всміхаючись, сказав:

— Як собі хочете. Кажете, в Манд?.. Однак, якщо передумаєте, приходьте завтра. Повечеряєте з нами, переночуєте в нас… Одне слово, для вас знайдеться місце в моєму авто.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

— Ну, Марі-Поль, як ваш моторолер? Що сказав Дардель?

Жакліна й Жан-Луї зустріли Марі-Поль на автобусній станції й разом з нею попрямували до готелю.

— І не згадуйте про нього! Гроші й папери віддали, а моторолера й не бачила. Про Дарделів зараз розповім.

— Ні, спершу про моторолер, що з ним?

— На нього накладено арешт. Не хочуть віддати, Кажуть, затримали для перевірки…

— Чи справді ваш?

— Не вгадали. Здається, підозрюють, що це не випадкова пригода на шляху. Кажу те, що чула. Спасибі.

Вона взяла сигарету з пачки, що подав їй Жан-Луї. Жакліна закурила теж. Юнак погасив недокурка об пачку й крадькома перезирнувся з Жакліною. Всі троє йшли мовчки.

— Ви не вірите? — несподівано запитала Марі-Поль.

— У що?

— Не вдавайте з себе невинних. Все про ту ж пригоду говорю.

— Відверто кажучи, Марі-Поль, не вірю. Коли ви розумієте слово «невинний» фігурально, я схвалюю його, але якщо…

— Годі-бо, не будемо сваритися… Я маю дещо розповісти про Роз-Марі Дардель. До речі, ви мені й не сказали, що в неї є сестра Марі-Роз Клеман, а в тієї в готелі дуже смачно годують.

Дійшли до готелю. Жан-Луї запропонував зайти до одного з трьох номерів і там спокійно побесідувати. Вирішили піти до Марі-Поль.

— Роз-Марі Дардель каже, що в Персаку провадиться розслідування, гадають, що цей нещасний випадок з моторолером підстроєно. Ось чому в містечку гомонять про злочин. Здається, жандарми натрапили на слід.

— Тому й накладено арешт на моторолер.

— Але я ніяк не можу второпати, хто б це міг учинити замах на злодія, що вкрав у мене моторолер? І чому? Хто міг знати, що то саме злодій їхав на моєму моторолері?

Вона замовкла. Глянула на Жакліну й Жана-Луї.

— А що, коли то підстерігали зовсім не злодія, а когось іншого? — несподівано промовила вона. — Скажімо, людину, в якої теж був такий моторолер. Маю на увазі вас, Жане-Луї. Наскільки я зрозуміла, зараз клімат у Персаку для вас не дуже сприятливий. Роз-Марі Дардель казала, мовби жандарми знайшли на шосе якісь; підозрілі сліди. Нібито моторолер і водій лежали зовсім не там, де б вони мали бути після аварії, — раптом вона заговорила швидко. — Жакліно, Жане-Луї, ви ж мої друзі. Я можу допомогти вам. Однак, не знаючи, що й до чого, можу наробити помилок і зіпсувати вам усе.

— Признаємося їй, Жакліно?

— Атож, — кивнула головою Жакліна.

Хлопець коротко розповів усе, що знав про цей нещасний випадок. Згадав і про погрози. Відтак, не питаючи згоди в Жакліни, він вирішив розказати про окремі деталі справи, яку розслідував, бо розраховував отримати допомогу від такої розумної дівчини, як Марі-Поль. Жан-Луї оповів майже все. Натякнув на розслідування, що проводиться на прохання клієнта його батька, назвав ім'я Жерома Гепра, тільки не згадав про пана Парана, так само як його батько не сказав нічого про нього тітці Агаті. Закінчив, сказавши, що вони з Жакліною, здається, знають такі факти, які дозволять незабаром розгадати таємницю загибелі Рето.

Марі-Поль слухала спокійно, навіть байдуже, не перебивала, ні про що не запитувала. Кілька хвилин сиділа мовчки. Жан-Луї хотів був щось запитати, але Жакліна ледь похитала головою, і він замовк. Потім заговорила Марі-Поль, якось незвично розтягуючи слова.

— Дякую за довіру. Я тут зовсім нова, і ніхто в Персаку не знає, що ми знайомі. Чим можу помогти?

— Поки що нічим. Сьогодні й завтра нам тут ніщо не загрожує. В Персаку вважають, ніби ми в Канталі. В суботу спробуємо піти в наступ. Чи готові ви їхати в Персак?

— Так. Я вже ввійшла в довір'я до жандармів.

— Це згодиться нам пізніше. Отже, завтра вирушите до Персака. І якщо захочете післязавтра стати свідком цікавих подій, можете там же заночувати, коли нічого не перешкодить.

— Так, я хочу бути в суботу в Персаку! — радісно вигукнула дівчина. — Ні, я не відмовлюсь од такої чудової нагоди.

Її примха насмішила Жакліну.

— Отож домовились, завтра ви ночуватимете в Персаку, — мовив Жан-Луї.

— Ще сьогодні вранці мені й на думку не спадало таке.

— Шкодую, що зараз не можу прийняти тебе в своєму домі, — вибачилася Жакліна.

— Дарма.

— Пропоную зустрітися в суботу вранці в кав'ярні «Дорожній», що при в'їзді до Персака, з цього боку. Цебто, коли йтимете з площі Марше-Неф, підете Сталінградською набережною й на виході з міста ліворуч…

— Розумію, не треба малювати схеми.

— У вас іще досі болить нога? — перепитав хлопець.

— О, ні, все гаразд. Єдине, що мені заважає, це — черезплічник. Піду до свого костоправа, може, дозволить його скинути.

Одначе лікар наполягав, щоб дівчина походила з рукою в черезплічнику бодай ще день. Вечір усі троє