Читати книгу - "Нестерпна легкість буття"

9

Коли приятелі іноді запитували його, скількох жінок він мав у житті, він ухилявся од відповіді, а коли ті наполягали, казав: «Могло їх бути сотень зо дві». Декотрі заздрісники твердили, що він перебільшує. Він захищався: «Хіба це багато? Я маю зв’язки з жінками років двадцять п’ять. Поділіть дві сотні на двадцять п’ять. У вас вийде якихось вісім нових жінок на рік. Це не так і багато».

Проте, відтоді як він почав жити з Терезою, його еротична активність наштовхувалась на організаційні труднощі; він міг відвести для неї (між операційним столом і домом) лише вузьку смужку часу, і хоч використовував він його якнайінтенсивніше (подібно до рільника, котрий старанно обробляє свою діляночку в горах), цього не можна було порівняти з простором у шістнадцять годин, які зненацька подарувала йому доля. (Я кажу шістнадцять годин, бо й ті вісім годин, коли він мив вікна, були наповнені знайомством з новими продавщицями, службовками, домашніми господарками, з якими він мав змогу домовлятися про зустріч.)

Що він шукав у них? Що його вабило до них? Хіба любовне дійство — не вічне повторення того самого?

Ні. Завжди лишається маленька частка чогось неймовірного. Коли він бачив жінку в одежі, він, звичайно, міг приблизно уявити собі, який вигляд вона матиме гола (тут його досвід медика доповнював досвід коханця), але поміж приблизністю уяви і точністю реальності лишався маленький простір неймовірного, і це не давало йому спокою. Проте, гонитва за неймовірним не кінчається відкриттям голизни, а продовжується далі: як жінка поводитиметься, коли він роздягне її? Що говоритиме, коли він буде пестити її? У якій тональності звучатимуть її зітхання? Яка гримаса з'явиться в неї на обличчі у хвилину екстазу?

Своєрідність «я» приховується саме в тому, що є в людині неймовірне. Уявити собі ми можемо лише те, що в усіх людях однакове, спільне. Індивідуальне «я» — це те, що відрізняється від загального, тобто те, чого не можна загодя відгадати й вирахувати, що необхідно лише виявити, відкрити, завоювати.

Томаш, який останніх десять років своєї лікарської практики займався виключно людським мозком, знає, що немає нічого важчого, ніж осягнути чиєсь «я». Між Гітлером та Ейнштейном, між Брежнєвим та Солженіциним значно більше подібного, аніж відмінного. Якщо це виразити числами, то можна було б сказати, що поміж ними одна мільйонна часточка несхожого, а дев’ятсот дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто дев’ять мільйонних подібного.

Томаш охоплений пристрастю відкривати й оволодівати цією мільйонною часткою, і йому здається, що в цьому полягає смисл його одержимості жінками. Він одержимий не жінками, він одержимий тим, що є в кожній із них неймовірного, інакше кажучи, одержимий тією мільйонною часткою несхожого, яка відрізняє одну жінку від інших жінок.

(Тут, мабуть, стикалася його пристрасть хірурга з пристрастю бабія. Він не випускав з руки уявного скальпеля, навіть коли бував з коханками. Він мріяв оволодіти чимось, що крилося глибоко в них і заради чого необхідно розрізати їхню поверхню.)

Ми можемо, звичайно, спитати, чому він шукав цю мільйонну часточку несхожого саме в сексі. Хіба не міг він, скажімо, знайти її в ході, в кулінарних забаганках чи в мистецьких захопленнях тієї чи іншої жінки?

Безперечно, мільйонна частка несхожості наявна в усіх сферах людського життя, але скрізь вона загальнодоступна, її не треба відкривати, вона не потребує скальпеля. Якщо одна жінка віддає перевагу сиру, а не тістечку, а друга не терпить цвітної капусти, то хоч вона й демонструє таким чином свою оригінальність, але ми одразу пересвідчуємося, що ця оригінальність незначуща, пуста і що немає ніякого смислу зупиняти на ній свою увагу й шукати в ній якусь цінність.

Тільки в сексуальності мільйонна частка несхожості являє собою щось рідкісне, бо вона недоступна публіці, і її треба завойовувати. Ще півстоліття тому для такого завоювання треба було присвятити дуже багато часу (тижні чи навіть місяці), і час, відданий завоюванню, ставав мірою вартості завойованого. Проте і зараз, хоча час, потрібний для завоювання, незмірно скоротився, сексуальність і надалі лишається металевою шкатулкою, у якій заховане жіноче «я».

Отже, це була не жадоба насолоди (насолода приходила на додаток, немов якась премія), а жадоба оволодіти світом (розкрити своїм скальпелем розпластане тіло світу), саме вона гнала Томаша услід за жінками.

10

Серед чоловіків, які ганялися за багатьма жінками, ми можемо легко розрізнити дві категорії. Одні шукають у всіх жінках свою власну, суб’єктивну мрію про жінку. Інших спонукає бажання оволодіти безмежними розмаїттями об’єктивного жіночого світу.

Одержимість перших — лірична: вони шукають у жінках самих себе, свій ідеал, але раз по раз розчаровуються, бо ж ідеал, як відомо, не можна знайти ніколи. Розчарування, що жене їх від жінки до жінки, надає їхній непостійності якесь романтичне виправдання, і тому багатьох сентиментальних дам навіть розчулює їхня затята полігамність.

Друга одержимість — епічна, і жінки в ній не бачать нічого зворушливого: чоловік не проєктує на жінок ніякого свого суб’єктивного ідеалу; тому його цікавить усе й ніщо не може розчарувати. І саме ця нездатність бути розчарованим і має в собі щось шокуюче. Одержимість епічного бабія в уявленні людей не можна спокутувати (спокутувати розчаруванням).

Оскільки ліричний бабій переслідує постійно той самий тип жінки, ніхто навіть не помічає, що він міняє коханок; друзі раз по раз ставлять його у скрутне становище тим, що не можуть розрізнити його подруг і називають їх тим самим іменем.

Епічні бабії (і саме до них, звичайно належить Томаш) у своїй гонитві за пізнанням дедалі більше віддаляються від банальної жіночої вроди, якою швидко пересичуються, і неминуче закінчують як колекціонери курйозів. Вони знають про цей свій гріх, трохи його соромляться і, щоб не бентежити друзів, не появляються з коханками на людях.

Томаш уже близько двох років працював мийником вікон, коли одного разу його запросила до себе нова замовниця. Її химерність зацікавила його відразу, тільки-но він побачив її у відчинених дверях квартири. Це була делікатна, не криклива химерність, у межах приємної банальності (Томашеве захоплення курйозами не мало нічого спільного із захопленням Фелліні монстрами): жінка була надзвичайно висока, трохи вища за нього, і її обличчя з тонким і дуже довгим носом було таке незвичайне, що її не можна було назвати гарною (усі б запротестували проти цього!), хоча й негарною (принаймні для Томаша) вона не була. Вдягнена у штани й білу блузку, вона справляла дивне враження: якесь поєднання хлопця, жирафа й лелеки.

Жінка дивилася на нього довгим, уважним, допитливим поглядом,