Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Заложна душа 📚 - Українською

Читати книгу - "Заложна душа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заложна душа" автора Дмитро Білий. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 50
Перейти на сторінку:
пішла. І з кожним кроком стопи її все сильніше жаром пекло, немов хто голки у них штрикав. Так що на поріг дівчину Одарка ледь не на руках занесла, примовляючи:

— Бачиш, як ніженьки твої, бур'яном степовим поколоті — порізані, терпнуть?

Вклала Одарка дівчину на ліжко й пішла. Оксана спробувала встати, але гострий біль у стопах пронизав її наскрізь. Впала вона обличчям у жорстку подушку і гірко заплакала.

* * *

Ввечері, тільки зірки на небо висипали, як Одарка швидко почала піч топити. Оксана, сівши на ліжку, із страхом на неї дивилась.

Тим часом відьма продовжувала без упину:

— Село наше колись велике було, а зараз вже людей мало залишилось... Хто наймитувати подався... Хто у чорноморські степи, а хто і далі, — останні слова Одарка сказала трохи повільніше і з притиском, але потім продовжила, ще швидше, — так що не дивуй на хати наші змертвілі, — далі мова її стала уривчастою і незрозумілою: — Та ще краєм неба хмари із блискавкою йшли, і курява у степу недобре віщує; сичі у пролісках пугають, русалки ночами з води не виходять, і у коморах миші із ховрахами хліб псують, а чи ти хрещена чи наречена ... чи боронь-трава тебе береже, а чи сама ти на Івана Купала тирлич шукала... і чи не прилітав до тебе Вогняний Змій; а може знаходила ти срібне кільце-обручку ... — тут дивна тітка нахилилася над дівчиною і, дивлячись їй прямо в очі своїм пекучим зором, зашепотіла: — Ти нічого не бійся, бо вже сталося все, а там тобі ніхто не страшний: Він тебе береже... А про козака свого забудь... бо душа в нього заложна ... і рябі тебе не займуть, бо сила зараз в нього... і зірки глибоко під землею у глеку таємному світять, тільки не бійся нічого... бо я знаю, що це страшно... чи не була я молодою... а як Звенчиха мене вчила, щоб я за Михайлика мого помстилась, то водила на роздоріжжя... а там... боже ж мій, що там було...

Під ці слова-голосіння все в голові запаморочилось у дівчини, а задуха в кімнаті стала така сильна, немов хтось став її душити. Оксана знов спробувала стати — ноги вже не боліли, і почала вона на себе плахту одягати, як Одарка схопила її і на ліжко кинула: — Куди ж ти підеш, дурна дівчино! Там тебе дика баба розірве, або лісовик схопить! А я своїм зіллям тебе врятую!

Очі Одарки на мить застигли й наблизилися до дівочого чола — Оксана з жахом побачила своє перегорнуте обличчя в її чорних зіницях.

— Покинь мене, навіжена відьмо! — закричала Оксана і щосили відштовхнула Одарку від себе. Та відступила до стіни. Оксана вскочила й кинулась до сокири, що у куті лежала. Але не встигла і двох кроків зробити, як відьма із крюка зірвала пук трави, закричала щось ворожбитське і кинула в дівчину. Оксана поточилась — їй здалося, що суха трава миттєво обкрутила її тіло. Все попливло перед її очима, і дівчина впала на підлогу. Над нею схилилась Одарка — в руках вона тримала довгу сирицю.

— Що ти, дурна, від своєї долі тікаєш: її і конем не об'їдеш, а на тобі вже кров є... і ти чоловіка пізнала... тому нечиста ти є... — Оксана спробувала видряпатись, але власне тіло не корилось їй, Оксані здалося, що вона вклала всю силу, але ледве змогла тріпонутися, немов риба, кинута на берег, — і різне гаддя із лісів та з-під очерету, хляскаючи, повзе; сови чортів вигукують, а я гола на березі лежу, а з річки жаби на мене стрибають і черви лізуть, змії навколо ніг і рук обкручуються... — скрипучий голос відьми долітав до Оксани, немов з глибокої ями, розпливався навколо і паралізував холодом — крізь напівзабуття дівчина відчувала, як відьма перегортає її на живіт, як цупка мотузка впивається у заломлені за спину лікті. "Отак і Ярину Людолов змотузував — та хоч дряпатись могла", — думки плутались у голові Оксани, страшна задуха тиснула на її обличчя, відьма розплутувала мотузку, продовжувала страшне сповивання і вела нескінченну моторошну балаканину:

"...І сказала тоді мені баба Зеленчиха: — "Лізь до черева кобили — і знати будеш, що із тобою на тім світі станеться..."; скинула я із себе одяг, а була я тоді молода і прегарна, і тіло в мене дівоче таке свіже й струнке було — ну як твоє зараз"...

...Відьма обвила мотузкою стан дівчини і накинула їй петлю на ноги. Тепер Оксана не могла й ворухнутися, з розпачем відчуваючи, як навколо колін і литок боляче стягується сириця...

... — Одяг я з себе скинула і на Зеленчиху озирнулася, але замість неї скривавлене личко Михайлика узріла — як його мертвого із шинку сусіди привезли, а він гордий був і слів образних не пропускав, а я дівчина проста — то я сорочку ізняла, а від дохлої кобили сморід душу виїдав, та хто зна — може, він душу мою тоді і виїв; то я очі закрила й у черево розчахнуте, немов у прірву, кинулася...

...Відьма сиділа біля зв'язаної Оксани — руки старої скручували навпомацки вузли, а червоні очі дивилися кудись у стелю:

— Впала я туди: світ вмер, а я наново народилась. І впилися у моє біле тіло черви й гади, а я і кричати не могла — і смоктали життя з мене жаби водяні, а щури отруту вливали, і народилась я, але із знанням чорним у душі...

...Хваткі пальці перегорнули Оксану на спину — над сірим від жаху обличчям дівчини схилилося перекручене спотворене обличчя з гачкуватим носом, червоними і глибоко запалими очима. Від колишньої Одарки не залишилося і сліду — зіниці глибоко запалих очей безперестанку бігали по стінах, мертво-жовте обличчя перетинали глибокі зморшки, а з покривленого чорного роту виривалось сморідне дихання. Жорсткі пальці сковзнули по спітнілому обличчю дівчини.

— Яка ж ти гарна, дівчино! — заскрипів співчутливий голос.

— Облиш мене! — спробувала вимовити Оксана, але з її губ вирвався тільки кволий стогін-плач.

— Так і ти невдовзі заново народишся, але тобі тяжче буде, бо я для ночі з'явилась, а ти зі світла денного народжена для Нього з'явишся... А я не знаю, чого він саме тебе шукає, тільки знаю, що кращої дівчини земля наша ще не носила, тому в цьому і

1 ... 42 43 44 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заложна душа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заложна душа"