Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ліцей слухняних дружин 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліцей слухняних дружин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліцей слухняних дружин" автора Ірен Віталіївна Роздобудько. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 69
Перейти на сторінку:
щось подібне — вже не пам’ятаю, в кого і де саме, адже потім вся ця штучна розкіш поперла звідусіль — я називав такі антуражі «стомлені бідністю».

Адже напозір оточувати себе «золотом-діамантами» — ознака простолюдинів, котрі несподівано і, скажімо відверто, не дуже чесно розбагатіли.

Алекс чекав на мене.

Прискіпливо оглянув і лишився задоволений.

Ми потисли один одному руки.

— Як гольф? — запитав я, сідаючи і розгортаючи меню.

— Це втомлює, - зі значущим виглядом сказав Апекс. — У нас це не той спорт, якому можна віддатися, забувши про справи. — Все, що він говорив, лунало, як інтерв’ю, щоб кожне слово і кожна сентенція були зрозумілі нетямущому іноземцю. — Ми скрізь мусимо працювати: в саунах, на спортивних майданчиках, на полюванні. Країна знаходиться у фазі становлення, тому жодне задоволення не для нас.

Я співчутливо похитав головою.

— Але зараз я цілком у вашому розпорядженні, - посміхнувся Алекс. — Хоча… це теж свого роду робота…

— Спробуємо зробити її приємною, — сказав я. — Зйомки почнуться лише завтра.

Офіціант почав заставляти стіл напоями.

— Не знав, що ви вживаєте, замовив різне, — сказав Алекс. — А я надаю перевагу вітчизняній горілочці. Я взагалі люблю все по-простому. Горілка з томатним соком.

Я згадав його сентимент щодо манної каші і схвально кивнув:

— Спогади юності?..

— Точно! — засміявся він. І, відпустивши офіціанта, сам налив нам по чарці. Я помітив, що це він зробив похапцем, із виглядом людини, яка любить випити.

Я мусив пригубити, пояснивши, що «за кермом».

— Шкода, — сказав Апекс. — А от я зараз із водієм. І не тільки, подумав я, зиркнувши на двох амбалів, що спостерігали за нами.

— Так, — підтвердив я. — Шкода… Але мушу зробити гарний матеріал…

— Так, так, розумію. Я до ваших послуг.

— Тоді почнемо з особистого, — вирішив я одразу взяти бика за роги. — Нещодавно ви пережили велику втрату. Я переглянув пресу — ваша дружина була така гарна і молода…

Він знову налив і випив.

— А… Так, велику втрату… — сказав він, наколюючи на виделку канапку з червоною ікрою. — Історія кохання — то чудове тло для вашого портрета.

У нас таке люблять… — сказав я, підштовхуючи його до розмови. — Це була жінка вашого кола?

— Жінки мого кола роблять свій бізнес, — криво посміхнувся він. — Вони заклопотані і мало підходять на роль дружин. Це — світова тенденція, до речі. Ні! Для мене завжди було головним, щоб людина, як кажуть у нас, була хороша.

А зараз знайти нормальну дружину таким людям, як я… як ми, — він обвів рукою приміщення, маючи на увазі присутніх тут чоловіків, — то величезна проблема. Але ми її теж вирішуємо! На державному рівні.

Він розсміявся і знову випив. Я теж засміявся в унісон з ним:

— Дивна у вас країна, якщо навіть питання одруження вирішується на державному рівні!

Він став серйозним:

— Не бачу нічого дивного! Хороша дружина для державного діяча — це як… як… шабля, тютюн та люлька!

— Що? — я театрально округлив очі.

— Ну, вам цього не зрозуміти. Є у нас така народна пісня… Менше з тим, ми, люди нової формації, підходимо до цієї проблеми раціонально і серйозно. Інститут родини треба укріплювати і розвивати. До шлюбу треба підходити серйозно, а не спонтанно.

Він знову говорив як по писаному, але очі його вже неприродно блищали.

— Поясніть цю слушну думку, — попросив я.

— Ми, люди нової формації, надаємо перевагу чистому шлюбу — без усіляких домішок. А такий можна утворити тільки з жінкою, котра від народження буде добре вихована і не матиме ніяких вад — від фізичних до психологічних. Без жодних залежностей від усього зовнішнього. Чиста любов.

Підтримка. Служіння. Всі чесноти, які втратив світ.

— Але як таку знайти? — гмикнув я, згадавши слова, вишиті на рушнику пані Тамари. — Її треба виростити!!! — з переможним виглядом вигукнув Алекс.

— О! О! — так само вигукнув я, вдаючи крайній ступінь захвату. — Невже? Яким чином?

— Елементарно. — Посміхнувся він, випив і продовжував говорити, радіючи моїй непідробній увазі: — У нас існує спеціальний закритий заклад, де виховуються такі майбутні дружини.

— Я щось чув про це, — підтримав розмову я.

— Певно, що чули — це старовинний заклад. Такі існують по всьому світі. Але наші — ефективніші, тому іноземці надають перевагу нашим жінкам. Хоча не кожен може дозволити собі таку розкіш. Добра дружина коштує недешево.

— Що ви маєте на увазі? — цілком серйозно запитав я.

— Ну, система така: дівчата покидають свої родини у досить юному віці і навчаються в цьому закладі до самого заміжжя. Вони виховуються у кращих традиціях, навчаються всього, що варто знати справжній жінці. Потім звідти ми обираємо собі ту, яка нам подобається.

— Ми?

— Так, ми — люди нової формації: заможні, здатні запропонувати жінці гідне життя.

— Цікавий спосіб одруження… — пробурмотів я. — А чи немає в тому ризику?

— Який ризик? — здивувався він, знову хильнув з чарки і заговорив гаряче. — Ризик, коли несвідомі члени суспільства обирають собі всякий непотріб! А потім, в разі розлучення, до скону утримують хитрих баб чи купують їм бутики або салони краси, щоб ті їх остаточно розорили. Або фінансують їхні примхи, скажімо, в шоу-бізнесі. І немає на те ради. Ніде не знайти нормальну жінку! Крім… крім як ось в такому закладі, де дівчина змалечку навчена бути дружиною. Це користь навзаєм. Це прогрес!

Я пригадав Барса і свою обіцянку дізнатися, як йому потрапити в те коло «обраних».

— Цікаво. Дуже цікаво, — сказав я. — А чи кожен з чоловіків може стати таким щасливим нареченим?

Він засміявся. Випив. Знову розсміявся.

— Тільки той, хто спроможний платити!

— Платити? За що саме?

— За все! Абсолютно за все! Я ж кажу: це недешеве задоволення. Утримання, харчування, одяг, лікарняне обслуговування, тисячі дрібничок… О! Мільйон! Сто мільйонів дівчачих дрібничок! Вже не кажучи про різні непередбачувані витрати, що йдуть у кишеню керівництва. Але результат вартий того, Вілле! Якщо хочеш — знайдемо там дружину і тобі, я посприяю. Наші дівчата — кращі в світі!

Я зробив вигляд, що страшенно зацікавився пропозицією.

— А скільки ж коштує таке одруження?

— Увесь рахунок ти побачиш тільки тоді, коли обереш свій варіант. А до того просто сплачуєш десять чи більше (залежно від часу реєстрації в ліцеї як потенційного клієнта) відсотків від своїх прибутків. Я в цьому товаристві був зареєстрований ще своїм батьком з шістнадцяти років. Але все одно, коли одружувався, довелося викласти чи не сімсот тисяч зелених! А хтось викладає і більше мільйона. Якщо іноземець — то і всі три!

Я подумав, що Барс у своїй любовній гарячці пролітає, мов фанера над

1 ... 42 43 44 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліцей слухняних дружин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліцей слухняних дружин"