Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Звірослов 📚 - Українською

Читати книгу - "Звірослов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звірослов" автора Таня Малярчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 57
Перейти на сторінку:
радіти їй, чи плакати. Голова йде обертом. У вухах шумить.

Гальшка розраховується на касі за сирні палички, і вони здаються їй такими тяжкими, як тонна цементу, ні, як тонна бетону. Треба якомога швидше їх позбутися.

Поволі суне до виходу, раптом б’є себе по чолі і повертається на касу, удаючи, ніби щось забула. Чекає на нього. Хоче ще раз на нього подивитися.

Пекар Серьожа одягнений у сорочку й акуратну темно-синю краватку. Дуже поспішає.

- Ви такий елегантний, напевно, неспроста, - Гальшка збирає всю свою волю, щоб не виглядати зацікавленою.

Пекар Серьожа потискує плечима. Гальшка майже біжить услід за ним.

- От скажіть мені чесно, Серьожа, що це значить, коли чоловік надіває сорочку і галстук? Я так, раді інтересу питаю. Щоб краще в мужчинах розбиратися, - і невимушено гигоче.

- Є такі чоловіки, які носять сорочки постоянно.

- А якщо не постоянно?

- Тоді мають яку-то ділову зустріч.

Гальшка пильно розглядає його, фіксує кожен його рух і жест, вивчає кожен мускул на обличчі.

- Ви, Серьожа, зараз навряд чи на ділову зустріч спішите.

Серьожа багатозначно всміхається.

- А ви дуже спостережлива женщіна. І так всьо знаєте.

На сходах він на мить зупиняється, щоб попрощатися:

- Сьогодні нам не по дорозі, ізвіняйте, - і зникає в протилежному від звичного напрямку.

Гальшка не в змозі витиснути із себе бодай «до побачення», просто киває. Як робот, спускається на тротуар проспекту Маяковського. Сумочка з сирними паличками пригинає її до землі, наче справді важить тонну.

- Який веселенький побіг, - бурмоче Гальшка вголос, - дивись, не споткнись! Нужен ти мені сто років!

Перетинає горою проспект Маяковського. Тихо. Немає жодного автомобіля.

Гальшці хочеться плакати, але вона вчасно згадує, що плачуть тільки принцеси. Ледве пересуває ноги.

- Котися ти під три чорти. І ти, і твої задрипані сирники!

На середині траси щось зблискує. Зблискує і котиться. Гальшка розгублено протирає очі. Що це таке? Асфальтом котиться золота монета.

6

Ваня вслухається в чоловічий голос каналу «24». Деколи чоловічий голос чергується з жіночим, і жіночий Вані теж подобається.

Між ними шури-мури, думає Ваня, он як заграють одне з одним.

За останній рік в Україні зменшилося поголів’я великої рогатої худоби на тридцять відсотків.

У манільському національному зоопарку коали не мають що їсти. Чотири евкаліпти, листям яких харчувалися коали, з невідомих причин одночасно всохли. Для того, щоб виросли нові евкаліпти, треба мінімум сто років.

Ваня лежить на ліжку й пробує задрімати. Йому вперше за довгий час затишно вдома. Він не відчуває ані страху, ані неспокою. Мініатюрний соковитискач урочисто покоїться в кухні на столі, і Вані добре видно його з ліжка. Соковитискач гріє йому серце.

Ванині денні демони, як завжди, шурхотять балахонами по кутках кімнати, але Ваня їх не боїться. Навпаки, йому приємна їхня присутність.

- Тепер вам не так сумно, нє? - питає Ваня.

- Не так, - шепочуть денні демони. - Нам не сумно.

- То давайте нарешті поговоримо як люди! Хто ви? Звідки ви прийшли?

- Ми прийшли з пустель, - шепочуть демони.

- Я так і знав! І як там?

- Спекотно. Дуже спекотно. А вночі холодно.

- Бідні, - співчутливо прицмокує Ваня. - А скорпіони в пустелях є?

- Багато.

- А верблюди?

- І верблюди є. Двогорбі й одногорбі.

- Верблюди, напевно, великі, - розмірковує Ваня.

- Великі, - підтверджують денні демони, - у цю кімнату тільки один умістився б. Але у двері б не пройшов.

- Ти глянь!

Ваня відкриває платтяну шафу і пересуває вішаки.

- Ви говоріть, говоріть, - каже денним демонам. - Я вас уважно слухаю.

Сам же знаходить те, що шукав, - свою єдину сорочку, куплену багато років тому на весілля однокурсника. Сорочка біла в голубу клітинку.

- Навіщо тобі сорочка? - питають гості з пустель.

- Хочу сьогодні гарно виглядати, - і Ваня замріяно всміхається сам до себе.

- Ти і так непогано виглядаєш.

- Хочу ще ліпше. Хочу їй сподобатися.

- Кому? Марині?

- Якій Марині?! Ви про кого? Про ту прищаву бабу з крана? Насмішили!

Денні демони присоромлено ховаються за капюшонами.

- Та все нормально. Я не обідився.

Ваня ретельно вигладжує сорочку, наспівуючи під ніс пісеньки своєї молодості. Чоловічий голос каналу «24» радісно повідомляє, що коали манільського національного зоопарку врятовані: вони перескочили з усохлих евкаліптів на сусідні клени і пречудово там себе почувають. Зоологи всього світу здивовані.

- Шури-мури, - і Ваня загадково підморгує денним демонам.

Що йому треба? Чого він до мене ходить?

Завтра Гальшку виписують з лікарні. Вона вже майже здорова - залишилося кілька шрамів, які ніколи не зійдуть остаточно.

- Бачите, цей шрам, - каже вона Вані, - він на всю жизнь.

- Шрами тільки украшають жінку, - невпевнено відповідає Ваня.

- Де ви таке чули?!

- У книжках читав.

- У книжках про таке не пишуть.

Гальшка скоса розглядає свого гостя, і її нервує його елегантність.

Вирядився непонятно чого, думає вона. Сорочку нап’ялив, одеколоном набризкався, нема чим дихати. Фу. Ненавиджу сорочки й одеколони.

- Мені сьогодні таке странне снилося.

- Що? - Ваня підсідає ближче.

- Снилося, що в мене є пташка, яка вміє говорити по-людському.

- Странне…

- І ця пташка каже мені: я дуже крута пташка, бо говорити і літати одночасно неможливо, ти або людина - і вмієш говорити, або пташка - і вмієш літати. А я вмію і те, і те.

- Ого, яка пташка! - вигукує Ваня. - У мене теж таке, але в мене не пташка.

- А що?

- Ну, до мене дехто приходить деколи. Але про це тут незручно говорити…

Псих, думає Гальшка, проте цей «псих» Гальшці навіть подобається. От лишень якби він не був у сорочці. Чоловіки в сорочках завжди йдуть до інших.

- А де ви працюєте, Ваня? На стройці?

- Я перевожу бетономішалку з пункту А в пункт Б.

- Необична робота.

- Вона мені вже в горлі сидить! Я б хотів бути шофером на тролейбусі.

- На тролейбусі? Я часто ним їжджу. Якби ви були в моєму тролейбусі шофером, то я б мала блати! - і Гальшка весело сміється. - Їздила б задурно.

Ваня також сміється. Уявляє собі Гальшку, і як вони разом у кабіні шофера їздять туди-сюди у Ваниному тролейбусі.

- Ваня, можна задати вам нескромне питання?

- Конєшно, - Ваня підсідає ще ближче.

- Чому ви сьогодні одягнули сорочку?

Ваня ніяковіє. Подумки проклинає свою сорочку. Він не може сказати, чому її одягнув. Тобто може, але боїться. Усі його жінки йшли до чоловіків у сорочках. Тепер йому самому захотілося стати тим, до кого йдуть.

- Деякі чоловіки

1 ... 42 43 44 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звірослов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звірослов"