Читати книгу - "Згори вниз. Книга страхів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Це ти, Орест?
Потім западала ніякова мовчанка і Ю.І. продовжував:
- Дякую, мені вже краще.
- Так, гроші надходять, все добре.
- А в тебе як? Як на роботі?
- А де ти працюєш?
- Я сам живу. І ще кіт Маркіз. І прибиральниця кожного дня приходить.
- А в тебе є діти?
- А внуки?
- Як ти кажеш? Двоє чи троє?
- Може, приїдеш, з онуками? А. Я розумію.
- Так, дорого коштує потелефонувати, я розумію.
- Коли ти знову потелефонуєш?
- Я розумію.
Сусідка Ліда приходила пити чай, і Ю.І. їй все розповідав.
- Орест, може, приїде навесні, - поважно казав він.
Леся завжди підслуховувала телефонні розмови Ю.І., і він це знав.
6
- Ти вкрала мої труси? - тихо кричав Ю.І. на Лесю.
- Які труси?
- У синій горошок. Вони були в комоді, а тепер їх вже там нема!
- Ви їх поклали десь і забули де. Я не брала ваші труси, Ю.І.
- Не прикидайся. Я все знаю. Я знаю, що ти крадеш мої труси для свого чоловіка!
- Я не злодійка!
- Злодійка! І шкарпетки мої попропадали! Думаєш, я старий і не бачу?! Мої сині шерстяні шкарпетки! Де вони?
Зниклі речі не з’являлися. Навпаки. Кожного дня пропадали все нові шкарпетки і труси.
- Ти в мене все повикрадаєш! Злодійка! - безперестану повторював Ю.І.
- Я не беру ваших речей.
- А де вони, по-твоєму?
- Ю.І., ви самі добре знаєте, де вони!
- От не знаю, скажи мені, дурному!
- Ви складаєте їх собі під матрац!
Леся піднімала матрац його ліжка і вигрібала звідти
шкарпетки і труси.
- Це ти їх мені сюди підкинула, - похмуро бурмотів Ю.І., а потім надовго замовкав.
Коли Леся йшла додому, Ю.І. в темряві добирався до шухляди з чистою білизною, намацував якусь нову пару шкарпеток чи трусів і знову ховав їх собі під матрац.
7
Навесні Юрій Іванович сказав, що Орест приїде влітку.
Влітку сказав, що Орест приїде восени.
Восени Леся сказала, що Орест взагалі не приїде.
- Юрій Іванович, Орест не приїде, бо він не хоче вас бачити. Хто ви йому? Тато?
- Не говори до мене.
- Ви дякуйте йому за те, що він гроші присилає! Ви маєте, що їсти. Орест міг зовсім не зізнатися.
- Не говори до мене!
Тоді здох кіт Юрія Івановича Маркіз. Леся знайшла його під вхідними дверми вже закостенілим.
Юрій Іванович подивився на мертвого кота, потім на розгублену Лесю, потім на свої жилаві руки і крикнув:
- Це ти його вбила! Отруїла!
8
Восени Леся дуже захворіла. В її животі лікарі знайшли величезну кісту, яка вже багато років вила собі в Лесі гніздечко. Треба було терміново робити операцію.
- Уявляєте, - казала Леся Ю.І., накладаючи йому на тарілку відварену телятину і вівсяну кашу, - в мене в животі ціле гніздо! Кіста! Лікар сказав, що вона схожа на дуже волохату голову малесенької дитини.
- Не говори до мене, - сказав Ю.І.
- Так ніби я вагітна волохатою головою, - Леся сміялася.
- Не говори до мене! - Ю.І. встав зі стільця і обперся на костур.
- А я буду говорити! І що ви мені зробите?!
- Мовчи, я сказав! - Ю.І. затремтів від люті.
- Я буду говорити! Я буду говорити!
Юрій Іванович трусився на своєму костурі як осика. Леся стояла навпроти нього, готова до удару костуром, до лайки, і все в ній, навіть її кіста, випромінювало мужність і безстрашшя.
Ю.І. трусився, хапав ротом повітря і раптом рейтузи його почали підмокати. Все більше і більше. На підлозі під ним утворилась невелика калюжка. Ю.І., блідий від сорому, подивився на калюжку і здався.
Потім Леся мила його у ванній і щебетала:
- Ви мені вибачте, Юрій Іванович, але я дуже люблю говорити. В мене такий характер. Коли я мовчу, мені здається, що я в тюрмі.
- Орест дзвонив і сказав, що приїде на Різдво. З онуками.
Так Юрій Іванович дозволив Лесі говорити.
9
Юрій Іванович зробився невидимим членом Лесиної родини.
Леся поверталася з роботи і весь вечір розповідала Міші і своїм синам, що Юрій Іванович сьогодні робив, що він їв, що він казав.
- Коли я туди приходжу, в мене ніби крила виростають, - казала Леся, - там такі високі стелі, так всюди гарно, в коридорі на стіні прибите опудало лося, і на його роги можна вішати капелюхи!
- Ну то сама на тих рогах повішся! - злився Міша.
- А ви би бачили, як він їсть! Завжди мусить бути виделка і ніж, і він собі ріже м'ясо на дрібні кавальчики. Поріже, а вже аж потім їсть.
- Якби я хоч колись їв м'ясо, то, може, би теж різав, а може би й відразу ковтав!
- А деколи каже мені, щоб я його добре вділа, в штани, в сорочку, в шкіряну безрукавку, і тоді сідає на балконі і щось говорить. Про людей, яким він клав зуби, про зуби, про своїх любовниць.
- Лесько, може, ти з ним спиш?!
10
Перед Різдвом з Юрієм Івановичем стався черговий удар, і лікарі навіть не забрали його до лікарні.
- Йому вже треба вмирати, - діагностично сказав лікар.
- Та як вмирати, - заголосила Леся, - він здоровий чоловік! Полікуйте його, дайте уколи, і нехай собі чоловік живе далі, хіба вам шкода?
- Жіночко, його вже нема як лікувати. Він такий старий, що не тримається купи. Всі ми рано чи пізно повмираємо, а цей чоловік вмре пізно.
- Де я знайду таку добру роботу?! Нехай він ще поживе.
- Жіночко, він вмре на Різдво, а може й швидше.
11
Юрій Іванович лежав в ліжку, нічого не говорив, тільки іноді на трохи розплющував очі і знову западав в дрімоту.
Леся сіла біля нього і тихо повідомила:
- Юрій Іванович, приїхав ваш син Орест з двома внуками.
Ю.І. стрепенувся. Навіть трохи підвівся на ліжку. До кімнати увійшов Міша і два Лесині сини.
- Тату, - сказав Міша, - добрий день.
- Орест, ти приїхав? - прошепотів Юрій Іванович.
- Yes, - відповів Міша.
12
Після смерті Юрія Івановича Леся влаштувалася на приватне підприємство ліпити пельмені.
Жінка і її риба
1
Її чоловік любить ловити рибу, а її не любить. Її звати Лариса. Їй п’ятдесят років, вона товста, як бочка з пивом, в неї коротке, зіпсуте хімічними завивками рідесеньке волосся, вона товста, як бочка з пивом, її звати Лариса, її чоловіка звати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згори вниз. Книга страхів», після закриття браузера.