Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Синi етюди 📚 - Українською

Читати книгу - "Синi етюди"

228
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Синi етюди" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 138
Перейти на сторінку:
не чули тодi повстанцi, що насувається на них неминуче лихо.

(Тодi байдуже трiщало багаття, а здалека байдуже виблискували заграви).

…А Зелений Ярок оточили вовчi загони. Скрадалися вовки. Тихо насувалося лихо…

Гей, гей! Була тодi темна нiч, як далеке-далеке минуле!….А потiм раптово вибухнули пострiли. Зататакали кулемети - то оточили повстанцiв вороги. Рзiйшлися тодi двi сили: одна сила юнакова, а друга - вовча…

Довго-довго не здавалися повстанцi.

Та тiльки перемогла вовча сила: перебили повстанцiв, тiльки троє лишилося, а мiж ними Стенька-юнак.

Ой, гудiв та й тривожно лiс…

Не розповiдає горлиця про свою дитину милу, що її шулiка забив. Отож важко казати про те, як Стенька-юнак загинув.

…Привели Стеньку на майдан i судили на майданi. I нiхто не прийшов сюди, люди не прийшли сюди.

…Тодi сумнiло на шляху. I сказав юнак:

- Одпустiть моїх товаришiв, i я сам знайду собi найлютiшу смерть.

Найлютiшу смерть? Гей, гей, цього панам i треба. Погомонiли вороги й згодилися; вони хотiли перехитрувати юнака: юнак прийме найлютiшу смерть! А тодi й товаришi його приймуть найлютiшу смерть!

I виблискували ворожi багнети, а за майданом умирало сонце. Та не знали вороги, що їх перехитрував юнак. Говорив вiн:

- Я вигадав собi смерть, як в старовину було: садовили козакiв на палi, i вмирали козаки на гострих палях. Я хочу вмерти на гострiй палi - це найлютiша смерть!

Посмiхнулися вороги - це найлютiша смерть! Тодi загострили палю й вбили її в землю.

Подивився юнак на товариство й теж посмiхнувся, i закипiли йому очi в слив'янцi (пiд вiями наче слив'янка кипiла), i сказав вiн:

- Ой вороги-вороженьки. В старовину було ще й таке: приводили людей до палi й дiвчат молодих приводили. Коли яка дiвчина захотiла одружитися iз злодiєм, що на палю сiдав, то його й одпускали на всi чотири сторони. Менi не треба прощати, але зробiть, як було в старовину,- покличте сюди громаду.

Ще посмiхнулися вороги - хай подивиться громада, як злодiїв катують. I вдарили на сполох. I зiйшлося народу сила-силенна. Але ворожих багнетiв ще бiльш було.

…Тодi вже вмирала й вечiрня зоря, i тихо було на майданi, тiльки шаблюки iнодi цокотiли та здалека гудiв лiс.

I сказав тодi юнак:

- Тепер я буду сiдати на палю… Але слухайте! Слухайте!

I раптом розiрвав юнак свiй одяг повстанський, i побачили люди замiсть юнака буйного голу жiнку - красуню, що погордо дивилася поперед себе. I дзвiнко сказала вона:

- Слухайте! Слухайте! Я вмираю за волю. Але я знову закликаю вас до помсти: гострiть ножi! Дивiться на заграви: вже палає наше визволення, вже йде нова невiдома зоря… Слухайте! Слухайте!..

Але не дали їй говорити вороги, як лютi шакали, накинулися на неї й зав'язали їй рота.

…А народ уже гудiв…

Тодi вовки накинулися на народ i розiгнали його. А Стеньку-юнака закатували: одрiзали носа, одрiзали вуха й наштрикнули на палю.

…Гей, гей! Та й була ж то найлютiша смерть…

Але пройшла тодi про юнака Стеньку, про жiнку молоду, красуню - ясну, мов голубе небо, буйну, неначе буря, i горду, як сокiл, ще бучнiша слава. Ще й досi гудуть їй лiси невмирущу славу.

I от бiля ставка, де верби похилилися, стоїть могила. Це юнакова. Приходять до могили люди й слухають, як шумить вiтер над нею…

…Гей, гей! Гримали повстання…

…I були - тисячi, тисячi, тисячi.

ЗАУЛОК

З сiверких левад бреде осiнь. На заулок насiдає сивий присмерк. Але на сходi починається день. На баштi вдарив дзвiн - глухо й вогко.

Леонiд Гамбарський допиває вранiшнiй чай. Передчуття неможливої радости остаточно затопило його. Iще була легенька й срiбляста тривога. Сьогоднi буде -

- рецензiя на ту книгу, де вмiщено його першу статтю. Уявно вiн давно вже вважав себе за червоного професора i навiть бiльше: будучи в Криму, в санаторiї, вiн прочитав декiлька лекцiй i на афiшах стояло:

- професор Гамбарський.

А потiм вiн пригадав фiялково Мар'яну. Ця чванлива дiвчина завжди стояла перед його очима.

- Тепер…

Але це було трохи наївно, i вiн це розумiв.

Леонiд Гамбарський замкнув портфель i поспiшно пiшов у город.

Iшла жура осiнньої чвирi. Над мiськими болотами шкульгали дощi - холоднi й нуднi.

Аркадiй Андрiйович прокидається рано й виходить у сiни. Потiм прокидається Степанида Львiвна. Мар'яна вдома не ночувала.- Мжичить холодний дощ.- Повз двiр проїхав вiзник на "стiйку". Конi ледаче перебирають багно. Проїхала сусiдка в рибний ряд.

Напроти кричить пiвень на весь заулок.

Аркадiй Андрiйович п'є чай i йде на службу. Степанида Львiвна варить обiд. Через тi ж сiни проходить i Гамбарський.

…Конi нарештi вивезли вiзника на Глухайську вулицю i потюпали жвавiш.

Тротуар прокидається.

…А життя сiм'ї таке: на баштi дзвiн б'є дев'ять, i Аркадiй Андрiйович iде на роботу. Ранiш Аркадiй Андрiйович думав, що вiн закоханий в столоначальника, а потiм думав, що в комiсара.

Але було просто: вiн закоханий у канцелярiю - безвихiдно, фатально. Майже кожного року сниться йому напередоднi Рiздва (коли ялина, коли юнiсть): якась чудова казкова королiвна, що вся в бiлому, а бiля неї, наче живi, в бiлих рукавичках - галантнi, елегантнi - журнали, пакети, сургучi i т. iн.

…Степанида Львiвна - нiжна жiнка й хороша хазяйка.

…На Глухайськiй вулицi кричить сирена - довго, рiзко, зарiзано: мчить автомобiль…

…А в кiмнатi, де висiв ранiш Олександр II, Николай II, а також бiлий генерал на бiлому конi,- висять:

Ленiн,

Троцький,

Раковський i малесенький портрет Карла Маркса.

Степанидi Львiвнi сказали, що Маркс - жид, i вона образилася, тому що вона цього ранiш не знала й казала всiм, що Маркс - з Петербурга!

З того часу - не великий, а маленький.

Про Троцького Степанида Львiвна каже:

- Ну, i що ж, що жид? Вiн же не хоче розiгнати всi установи й служащих?.. А жида я знала й у Полтавi, бакалiйника, зовсiм не поганий, навiть навпаки: i в борг давав.

Зiнов'єва Степанида Львiвна не повiсила, бо дуже кучерявий i молодий.

…А Мар'яна, їхня дочка.

Про Мар'яну говорять!

- Господи! Як може вiд таких маленьких родителiв вирости така пишна женщина.

Року 1917, покинувши ("к чорту"!) середню школу, Мар'яна пiшла в чека.

I сказав тодi Аркадiй Андрiйович.

- Мар'янко! Що ти робиш?

I сказала тодi Степанида Львiвна:

- Мар'янко! Що ти робиш??

А потiм погодились:

"така Божа воля".

…Леонiд Гамбарський живе в цiм же домi.

Мар'яна прийшла з роботи й пройшла прямо в свою кiмнату. Сiла бiля вiкна й задумалась. Безсонна нiч

1 ... 42 43 44 ... 138
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синi етюди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Синi етюди"