Читати книгу - "Рута"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рута" автора Санфіров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 48
Перейти на сторінку:
служив я. В мене акрофобія.

Андрій вухам не повірив. Не служив? Семен? Він завжди поводився так, неначе мав за плечима як мінімум десантне училище, — впевнений, агресивний, бойовий. І раптом... може, причулося.

— Акрофобія? — перепитав Андрій. — А це що таке?

— Боязкість висоти, по-науковому. Тому й відкосив.

— Нічого собі! — Андрій не зміг стримати емоцій. — Ти! І відкосив?!

Семен глянув спідлоба, ніби виправдовуючись:

— А що, в Афган треба було йти?

— Та ні, все правильно, — поспішив запевнити Андрій. — Просто я б ніколи не подумав.

Вони простували порожнім коридором і велетенська будівля міської адміністрації здавалася порожньою, хоча у медпункті за глухими дерев’яними дверима кипіла робота.

— Шановні! — почувся раптом іззаду чоловічий голос, відлуння у порожньому коридорі надавало йому інфернального звучання.

Друзі зупинилися та майже синхронно обернулися. До них наближався невисокий сухорлявий чоловік із синьо-жовтою пов’язкою на рукаві старої засмальцьованої куртки.

— Пробачте, а ви зараз дуже зайняті? — запитав він, коли підійшов близько.

Андрій із Семеном перезирнулися.

— Ми друга до медпункту.... Поранений, — спробував пояснити Семен. Складалося враження, що він продовжує виправдовуватися.

— От і добре! — зрадів хлопець. — Я комендант цього будинку. То ви нікуди не спішите?

Друзі знову перезирнулися. З одного боку, треба було вертатися на Майдан, а з іншого — терміновості у цьому не було, все станеться або ні незалежно від їхньої присутності. А може, вже сталося, хтозна.

— Тоді я вас попрошу почергувати на нашій барикаді, — комендант показав рукою в бік вулиці. — Бо в мене лише кілька студентів, такі собі Крути, а ви люди дорослі, з досвідом.

— Та зараз уже всі з досвідом, — усміхнувся Семен, набираючи колишньої певності. Спілкування зі сторонніми людьми явно ішло йому на користь.

— Тим більше, — комендант схопився за його слова, як за згоду. — Ходімо, я вам покажу, — й одразу пішов до виходу, жестом запрошуючи іти слідом.

Барикада перекривала Хрещатик біля ЦУМу, це був останній бастіон революціонерів, за яким уже лежав мирний Київ. Саме сюди приїздили машини з автомобільними шинами ще кілька годин тому, а тепер вулиця аж до Бессарабської площі була порожньою, тільки ліхтарі горіли та рекламні вивіски блимали заклично, неначе нічого не сталося. Ця барикада була низенькою, максимум по груди дорослій людині, і складалася переважно із дерев’яних піддонів, що їх пожалкували нести у вогонь, побоюючись залишити беззахисним тил. Утім, могли би й віднести — все одно така споруда не здатна була забезпечити жодного захисту. Що там казати за бронетранспортери — навіть піший взвод міліції розніс би її за кілька хвилин.

Комендант одним жестом окинув диспозицію і пояснив:

— Значить, дивіться. Оце ваша ділянка. Якщо почнеться атака — одразу коктейлі під ноги та відступайте до КМДА.

— А коктейлі де? — уточнив Семен.

Комендант показав на три пляшки із ганчірками на горлечках, що стояли біля барикади.

— Це все, що є. Тому й кажу, кидайте під ноги, щоб гарантовано розбилися і запалили барикаду.

— Зрозуміло, — кивнув Андрій.

— Ну й добре, — комендант уже зробив крок, коли раптом згадав. — А, іще одне! Коли раптом почнеться, одразу кричіть, щоб ми там почули.

Семен засміявся:

— Ну це взагалі не питання. Крику буде скільки хочеш!

— От і добре! — зрадів комендант. — Тоді спокійного чергування.

— До якої години чергуємо? — уточнив Андрій.

— А я знаю? — чоловік розвів руками. — Поки хтось змінить. Ну або...

— Зрозуміло, — Андрій знав, що означає слово «або» цієї ночі.

Тим часом Семен взявся ретельно, по-діловому оглядати нову позицію, яку належало захищати. Обійшов барикаду з усіх боків, постукав чоботом, щоб зрозуміти міцність, і, судячи зі всього, дійшов невтішного висновку.

— Еге-ге, удвох це не втримати.

— Чому вдвох? — перепитав Андрій. — Оно ще хлопці.

Дійсно, трохи далі на піддонах та діжках розмістилося п’ятеро молодиків, певно, тих самих, що їх комендант звав студентами. Вони й справді на вигляд були студентського, якщо не шкільного, віку, і ніхто не виділявся міцною статурою.

Семен глянув на них, потім у бік Бессарабського ринку.

— А знаєш, мені вчора шваґро дзвонив. Він в СБУ робить, — сказав він раптом.

— І що?

— Вмовляв не ходити на Майдан. Каже, завтра не ходи, відпочинь хоч би день, а потім, якщо захочеш, знову ходи. Ну я йому й кажу: ти, сука, не мути, ти правду кажи. — Семен плюнув собі під ноги.

— Ну а він? — запитав Андрій.

— Каже: не маю права, я тобі і так, як своєму, бла-бла-бла. Ну ти знаєш цих гебешників. А я: не маєш права, то не кажи. Йди собі далі. Ну а він родич все-таки, то натякнув. Не сказав, а натякнув.

Андрій пригадав учорашню розмову з колегою, який так само вмовляв не ходити на Майдан, і усміхнувся:

— Може, це спеціально, щоб нас тут менше було?

— Навряд чи, — покрутив головою Семен. — Він натякнув, що титушкам роздали автомати, і що вони чекатимуть на Бессарабці, коли ми почнемо втікати.

— Автомати? — Андрій несамохіть подивився у бік Бессарабського ринку. — Може, лякав?

— Може, й лякав. Їх не розбереш. Але сестрі, тобто жінці моїй, нічого не сказав, це факт. Інакше б я без скандалу не вирвався.

Банди титушок гніздилися у Маріїнському парку, біля Верховної Ради. Їх багато років готували по спортклубах та бійцівських школах і, неначе скажених собак, нацьковували на мирних демонстрантів, вони чекали у темних провулках людей з національною символікою на одязі, щоб проломити голову або викрасти та відвезти до лісу. І якщо їм зараз роздали автомати, значить усе це дуже серйозно. Розгром мирного наступу, штурм бетеерами, пожежа у Профспілках — частини єдиного плану. І якщо наступним його пунктом буде атака титушок з автоматами... та навіть без автоматів. Зі сторони Бессарабки Майдан лишався практично беззахисним.

Семен дістав із внутрішньої кишені куртки пачку цигарок, дав їй щигля видобуваючи одну, потім звично клацнув запальничкою, і вже було підніс фільтр до рота, коли раптом загасив вогник і викинув цигарку.

— Чорт, так цим димом надихався, що й курити не хочеться.

Він заховав пачку, ще раз позирнув у бік Бессарабки та підійшов до хлопців, які сиділи на діжках.

— Привіт, козаки!

— Слава Україні!

— Доброї ночі! —

1 ... 42 43 44 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рута"