Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Невидимі. Таємниця Туманної Бухти 📚 - Українською

Читати книгу - "Невидимі. Таємниця Туманної Бухти"

244
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Невидимі. Таємниця Туманної Бухти" автора Джованні дель Понте. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 52
Перейти на сторінку:
до семи. Стеля здавалася пронизаною безліччю дірок — одні з них були сліпими, інші вели за межі дальності дії навігатора. Раптом…

— Дугу! Я уві сні чи наяву?

Дуглас поглянув туди, куди вказував товариш. За кілька кроків, за плитою із соляних кристалів, знаходився Malartium!

— Це вона, це вона, ви знайшли книгу! — зраділа Кристаль.

— Рано святкувати перемогу. Буде нелегко витягнути її звідси, — сказав Пітер, обмацуючи соляну стінку, за якою було видно томик. — Дугу, подивися, у мене в ранці має бути невелика кирка.

Друг послухався.

— Так, є. У мене на поясі така сама. Що ж, за роботу!

Вони енергійно застукали кирками, але справа виявилася важчою, ніж вони думали. Після одного з ударів із утвореної тріщини струмочком задзюркотіла вода.

— Схоже, ми зачепили особистий водопровід Дамона Найта, — пожартував Дуглас. Але Пітер залишався серйозним: набравши води в руку, він підніс її до носа та пробурмотів:

— Морська вода.

— Морська вода? Звідки вона тут?

— Ну, ми досить глибоко спустилися… можливо, нижче за рівень моря. Імовірно, тут колись…

— Що-що? Я правильно зрозумів? Ми знаходимося під океаном?

— Це лише припущення… Але тільки так можна пояснити, звідки тут уся ця сіль. Може, колись цей грот був наповнений морською водою.

— Не знаю чому, але стан справ мені зовсім не здається добрим. Давай ворушитися.

Хлопці подвоїли зусилля та нарешті…


— Вони це зробили, книга в них! — тріумфувала Кристаль на відстані кількох кілометрів.

— Розумники! — похвалив Дамон Найт, сідаючи поряд із дівчинкою. — Тепер скажи їм, аби поспішали назад. Батареї ліхтарів і сонарів сядуть із хвилини на хвилину.

— Сказати буде не дуже просто.

— Тобто?..

— Вони так глибоко спустилися й подолали стільки перепон, що практично неможливо повертатися назад тією самою дорогою.

— Напевно, ти маєш рацію. Порадь пошукати інший вихід. У скелі багато проходів, які можуть вивести на поверхню.


— Інший вихід? — повторив Дуглас, оглядаючи стелю печери. — Угорі видно проходи, але як до них дістатися?

Пітер почухав підборіддя.

— Ні, цього не слід робити. Краще спробуємо повернутися до озера…

— Ей, Пітере, чи я не помиляюся, адже тут раніше вода не текла?

Хлопці одночасно оглянулися на тріщину, яка виникла, коли вони витягували Malartium. Та розширювалася на очах, звідусіль бігли цівки води, яких щосекунди ставало все більше.

— Тікаймо! — прокричав Дуглас. — А то потонемо, як щури з «Титаніка»!

— Стривай, — зупинив його Пітер, простягаючи книгу. — Спочатку поклади це мені до ранцю!

Дуглас вилаявся, проте послухався. Щойно він застебнув непромокальний ранець, як почувся гуркіт і земля затремтіла.

— Хай йому біс, тільки землетрусу нам бракувало! — закричав Дуглас, рвонувши до тунелю, через який вони потрапили сюди.

— Хлопці, мерщій, ворушіться! — нервувала Кристаль.

Вони добігли до входу в тунель і побачили, що його засипало гравієм.

— Дугу, я ненавиджу квапити тебе, але… — повідомив Пітер, підштовхуючи друга, якому не вдавалося видертися вище.

— До біса, Піте, нічого не вийде! Тут усе кришиться!!

Уламки каменя, що котилися галереєю, ставали все більшими. І нарешті світло ліхтаря на касці Дугласа почало тьмяніти.

— О Боже, Піте! Ми тут загинемо!!

— Дуже добре. — Серед пекельного шуму промовив Пітер. Він, здавалося, знайшов вихід зі становища.

Хлопчина повернувся до тріщини, звідки вода била тепер іще сильніше. Уламки почали падати вже й зі стелі грота. Дуглас у відчаї поглянув на свого друга й застиг із роззявленим ротом: Пітер, як одержимий, довбав киркою дірку, звідки струмувала морська вода. «Збожеволів», — вирішив Дуглас.

— Ні, Дугу, він правильно робить! — прокричала Кристаль. — Це ризик, але зараз вийти до моря — наша єдина надія!

Раптом стіна гойднулася, і до печери ввірвався бурхливий потік води.

— Та ми тут розіб’ємося! — істерично залементував Дуглас, до смерті перелякавшись.

Пітер, навпаки, зберігав спокій: показав своєму другу екран сонара й потім — один із тунелів, що відкривалися в стелі грота.

— Він веде достатньо високо! Ми виберемося звідси!

— Піте, у тебе мізки розплавилися!

Той не встиг відповісти. За якийсь момент грот наповнився водою, й вона почала піднімати хлопців. Пітер першим зник у тунелі, і Дуглас із вигуком «Мам-мо-о-о!» через секунду полетів за ним. Опинившись поряд, міцно схопився за свого друга.

Вода почала підніматися ще сильніше, і зараз їх несло догори із запаморочливою швидкістю. Пітер дивився вгору, а Дуглас боявся навіть розплющити очі, ні на мить не припиняючи кричати й ковтати солону воду. Пересилюючи самого себе, на мить розплющив очі, щоб переконатися: навколо — непроглядна пітьма. Батареї ліхтариків сіли. Ось по касці стукнув камінь, другий ударив по спині: тунель руйнувався! Дуг примружив очі, аби згадати відповідну молитву, а коли знову розплющив їх, побачив справжній кам’яний дощ.

«Стоп! — осяяло його, — я бачу!»

Несподівано посвітлішало, і Дуглас раптом зрозумів, що летить якраз над скельним урвищем! Небо, нарешті! А внизу — от сміхота! — летів Пітер, вертячи головою. Коли імпульс потоку вичерпався й вони почали падати, хлопець зрозумів, що краєчок урвища залишився вгорі, а вони — яке прекрасне відчуття! — опускаються, як птахи у піке, на… На що? Куди вони приземляться? Прямо в океані Унизу був океан, а у вируючій воді — гострі скелі… Дуглас нестямно сіпнувся, намагаючись розвернутися, і в цей самий момент занурився у воду.

— Дугу, пояснити тобі, як плавати? — пролунала у нього в

1 ... 42 43 44 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимі. Таємниця Туманної Бухти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Невидимі. Таємниця Туманної Бухти"