Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Контрольний укол 📚 - Українською

Читати книгу - "Контрольний укол"

382
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Контрольний укол" автора Іван Іванович Дубінін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 65
Перейти на сторінку:

На п'ятихвилинці шеф явно нервував. Я уважно до нього придивлявся. Ігор, який чергував уночі, доповів про те, що померла жінка з палати № 3. Це була палата завідувача. Той лише покивав головою, взявши до відома це повідомлення. Виявляється, іноді можна помирати і в себе в палаті, спокійно, мирно, а головне, не так наочно. Але з чиєї злої руки — Вербового чи Шерстюка? А може, ні з чиєї? Адже у смерті є своя підступна рука. Та з Віктором Тихоновичем робилось щось незрозуміле. Він раптом ні з того ні з сього, буквально через дрібницю, вишпетив медсестер, дісталося і санітаркам. Зазвичай він обходився делікатніше.

— Чого це шеф так розхвилювався, через померлу? — запитав я в Ігоря. — Можуть бути неприємні наслідки?

— Та ні, не думаю. Бабця долежувала свої дні, всі про це добре знали. І відійшла тихо, нікого не обтяжуючи. Мабуть, це у нього неприємності вдома. Може, Борисівна застала на гарячому. Життя в одруженого чоловіка — як у розвідника: завжди на межі провалу.

З Вікою все ніяк не було змоги побути наодинці: вона то приймала чергування, то робила якісь маніпуляції. То я був зайнятий з хворими. Але все таки я встиг їй шепнути мимохідь:

— Треба поговорити: є новини.

— У мене теж, — багатозначно відповіла моя помічниця.

Коли ми з нею сіли нарешті за стіл уточнювати призначення хворим, з'явилася можливість обговорити і наші, так би мовити, неофіційні справи.

— Ну що там у тебе? Розповідай! — надав я дівчині першій слово. Бо, як казав мій батько: «Якщо у жінки є новина, дай їй негайно від неї звільнитися, інакше вона лусне від нетерпіння. Або, принаймні слів твоїх ні слухатиме, ні чутиме!». — Значить так, — заторохтіла Віка. — Це справа рук Риндіної!

— Риндіної? — здивувався я.

— Саме так, — і, дивлячись мені в очі, стала викладати свої аргументи. — Розсуди сам. Які у неї доходи? Ставка лікаря плюс аліменти від чоловіка — чверть тієї ж ставки. А подивися на неї. Вся в золоті. А одягається як! Звідки грошики?

— Може, друг подарував, адже вона жінка вільна.

— Немає у неї ніякого друга. Всі б давно вже знали. І Валька Потапова, медсестра з ЛОР-відділення (вона з нею в одному будинку мешкає), говорила, що Надія Миколаївна недавно меблі нові купила — ось.

— Це все непрямі докази. І вони зовсім не свідчать про те, що саме вона вбиває хворих.

— Так? А ось Світуля говорить, що Риндіна буває груба з хворими, кричить на них. Така і вбити може!

— Я ж доручив Світлані спостерігати за Ігорем Петровичем.

— А до чого тут Ігор Петрович?

— А до того, що він — чоловік.

Вікторія в подиві замовкла.

— Розумієш, — пояснив я, — вчора я ходив до Конєвої Серафими Андріївни. Ну, до хворої, якій Поліна Аркадіївна вводила адреналін. Хотів з нею поговорити, дещо з'ясувати. Так, виявляється, — я зробив театральну паузу, — бабулька раптово померла.

— Та Ви що?! — обімліла дівчина.

— Так. Там зараз онук її веселиться.

— Як веселиться?

— А ось так. Він у квартиру вже вселився і понаводив туди своїх друзів. Музика — на весь будинок.

– І що він говорить?

— А нічого не говорить. Померла і все. А ось сусідка з поверху розповіла, що напередодні приходив лікар-чоловік, оглянув, обслухав усю і навіть сам укол зробив. А потім ця невдала спроба жертви Коритіної відійшла у світ інший.

— Відразу після уколу?

— Не відразу, звичайно. Але, очевидячки, незабаром!

— А може, це хтось з поліклініки приходив?

— Ти — розумниця! — похвалив я свою дівчину. — Правильно міркуєш. Але річ у тому, що дільничний лікар у нашої підопічної — жінка. І викликів від Конєвої в поліклініку не надходило.

Віка здивовано дивилася на мене.

— Значить, який напрошується висновок? — я просто гордився своїм розумом і кмітливістю. — Те, що не вдалося зробити в лікарні, успішно завершили прямо у квартирі. То хто це по-твоєму: — Ігор Петрович чи Віктор Тихонович?

Вікторія мовчала, аналізуючи інформацію.

— А о котрій лікар приходив, Ви не уточнювали?

— Після обіду, о четвертій годині.

— Це міг бути й Віктор Тихонович, — сказала медсестра. — Після роботи.

— Або Ігор Петрович, — додав я. — Перед чергуванням.

— До речі, хвора, яка померла сьогодні — з палати завідувача.

— Так, — підтвердив я, — але під час зміни Вербового.

— А що це з шефом сьогодні таке трапилося? Злий, нервовий. Я його таким ще не бачила. І якщо та бабуся вмерла з його провини, навпаки — він мав бути спокійним і впевненим, — розмірковувала член добровільної детективної групи.

— Не знаю. Ігор Петрович припускає, що, можливо, Шерстюк з дружиною посварився.

— Ні, я її сьогодні бачила (вона до нього вже навідувалася), обличчя у неї було стурбоване, але не скандальне.

І треба ж, яка тонка у жінок логіка!

1 ... 42 43 44 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Контрольний укол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Контрольний укол"