Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

— Йой, перебачте, ваше веліченство, айбо то мені… то-то… є моє наказаніє, — гнулась ледь не до землі баба.

— Ах, старая стєрва, тебе наказалі заніматься фашістской пропагандой в совєтском тилу! — офіцірь луснув так кулаком, що й сам бідний стіл із переляку підстрибнув і мекнув. — Нє хочешь лі ти і меня агітіровать, вєрбовать?

Бідна Фіскарошка ніколи не чула слів «агітіровать» і «вєрбовать», то подумала жіночим розумом, що руський офіцірь хоче від неї якогось дуже модного заграничного сексу…

— Йой, ваше веліченство, перебачте, айбо я ниськи щи не милася, — затріпотіла руками Фіскарошка. — Та й бовуся, бо кедь дідо Соломон дознається, што я ноги комусь розщепарила без його розрішенія, точно затовче ня граблями… Та й, перебачте, яка вже з мене курва… Як каже дідо, у моїй шмонді вже лем карасів розводити. У нас туйки много-много молодих дівчат… Ви ще будете від них одбиватися!

Із усього мовленого Фіскарошкою руський офіцірь зрозумів по-своєму так: над старою терористкою є ще якийсь крутий главарь по кликусі «Дідо Соломон». А ось у підпорядкуванні цієї, замаскованої під просту селянку небезпечної диверсантки, є ще цілий підрозділ спеціально тренованих молодих дівчат. Ті, видно, володіють особливими прийомами боротьби, якщо від них доведеться відбиватися аж цілій роті розвідки.

— Чернишов, іді бистро сюда! — крикнув офіцірь.

В кімнату влетів молоденький автоматник.

— Слушаюсь, ташь старшій лейтенант!

— Отведі, ету, — показав головою на Фіскарошку, — отведі у подвал. І смотрі мнє: ето гвоздь фашістской развєдкі! Єслі што — стрєляй без прєдупрєждєнія!

На одміну од офіціря, який не тямив місцевої говірки, Фіскарошка все ж дещо зрозуміла із бесіди вояків. Особливо не прийшлось їй по душі: «Єслі што — стрєляй без прєдупрєждєнія!». Бідна хотіла щось заперечувати, доказувати, але збагнула — не вимовить ані слова, бо зо страху їй не лише зуби цорконіли, але й все кістя гриміло, як у старому млині… Єдине, за чим пожаліла: яка вона дурна, що вранці із дідом і Гебельсом не побігла на войну. Проте і за цим не довго бідкалася: через якусь годину на дворі почувся рев машини, лемент, а далі із радісним виском відчинилися двері, і у підвал, немов молоді гарбузи, вкотилися терористи — дідо Соломон і криволабий Гебельс.

— А ще хтось каже, що земля не кругла. Куди би і звідки би сь не тікав, а все одно до баби прибіжиш, — тільки і сказав із відчаєм і глибокою приреченістю дід Соломон.

І з тої ж миті всі ніби поніміли: ніхто нікого не питав, яким чином і за які заслуги вся трійця потрапила у колишню жандармську темницю. Кожен все зрозумів, тому думав і жалів за своїм. Приміром, дідо Соломон дуже жалів, що кума Пинтяня кликала його нині на галушки… Він над усе на світі любив галушки, а Пинтяня готувала їх іще із гусячими шкварками… І ось, видно, його частку хтось нині посмакує — лиш би не вдавився!

Баба ж Фіскарошка билась душею тільки над моєю долею. Її буйна уява малювала: після її розстрілу злі шелюхи Наполійони приїдуть із возом до Фіскарошки і, торжествуючи, заберуть маціньку дитинку до себе! А далі будуть виховувати мене не по-християнськи, а тренувати і науськувати, як пса… Врешті-решт із мене виросте ще зліший вовкодав, як цей руський офіцірь! І текли бабиним лицем нестримними ручаями гаряче-солоні сльози…

А ось Гебельс був не з нашої файти, тому не беруся судити, про що мислив у останню судну хвилину цей войовничий ідеолог мілітаризму.

В той час, коли трійця небезпечних диверсантів гріла своїми сідницями підлогу темниці, до колишньої жандармської управи під’їхав на американському джипі молодий капітан — надзвичайної вроди, із чітко окресленим інтелігентним лицем, білобрисий, кучерявий. Капітан, не дивлячись на порівняно невисоке звання, мабуть, займав у війську видну посаду — перед ним із якимось острахом усі виструнчились і завмерли. Навіть офіцер Черпак, доповідаючи, не міг згамувати свого хвилювання. А доклав командир розвідки про події, котрі вже розповіли: про упійману підступну диверсантку, замасковану під селянку, а потім і її спільників-терористів на чолі із материм керівником по кликусі «Дідо Соломон».

Капітан із саркастичною посмішкою все уважно вислухав, а далі наказав привести трійцю. Смачно затягуючись папіросою, капітан, дивлячись на ледь не божеволіючих від страху «терористів», аж захлинався від втіхи і задоволення. Далі дав команду затриманих вивести… Залишившись наодинці із командиром розвідки, запитав:

— І што ти думаєш дєлать с німі?

— Ясно што: расстрєлять к єдрєні фені!

— Черпак, ти так і будєшь ходіть всю жизнь нє с головой, а с черпаком, — мовив капітан, скрушно похитуючи головою. — Разве ти нє відішь, што ето нєсмішльонниє крєстянє… Развє ти нє чітал пріказ, што на освобождьонних теріторіях ми всяческі должни поощрять желаніє местного насєлєнія помочь нам… Хрєн с німі, с етімі взорванимі мостікамі, — на войнє, как на войнє… Главноє, што люді хотєлі нам помочь. І їх надо наоборот представіть к наградє — как представітєлєй партізанского двіженія!

— Но, а как бить с етой прідуркуватой бабой? — запитав ошелешений розвідник.

— Черпак… думай… своїм черпаком: развє жена героя-партізана можєт бить вражеской діверсанткой? Бабу тоже нада отметіть! как звєно, обеспечівающеє ідеологіческую сторону партізанского двіженія!

Через хвилину трійця знову стояла перед капітаном.

— Расстрєлять! — мовив жорстко