Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

Дебра фиркнула.

— Я тим більше, — вона встала зі стільця. — Пішли. Я підкину тебе на роботу. А потім ти можеш піти до своєї нареченої. — сказала вона.

Я кинув на стіл гроші і смиренно пішов за нею.

Вінс Масуока якраз проходив по коридору, коли ми з Деборою вийшли з ліфта.

— Шалом, хлопчики, — сказав він. — Як справи?

— Він заручений. — повідомила Дебора, перш ніж я встиг відкрити рот. Вінс подивився на неї так, наче вона сказала, що я завагітнів.

— Він шо?! — вигукнув Вінс.

— Заручений. Ось-ось одружується.

— Одружується? Декстер?

Обличчя Вінса знаходилося у активній боротьбі за здобуття вірного виразу, що не було легким завданням, оскільки його експресії завжди були фальшивими, — одна із причин, чому я з ним гарно ужився; дві штучні істоти, неначе дві пластмасові горошини в натуральному стручку... Він нарешті зупинився на експресії радісного подиву, хоча вона здавалася не дуже переконливою, але все ж доречно.

— Mazel tov! — вигукнув він і дивно обійняв мене.

— Дякую. — промовив я, все ще відчуваючи себе доволі розгублену через всю цю ситуацію в цілому, і задаючись питанням, чи мені справді доведеться на це піти.

— Що ж, — промовив Вінс, зловісно потираючи руки. — Це не повинно залишитися безкарним. Завтра ввечері у мене.

— Навіщо? — запитав я.

Він видав мені одну зі своїх штучних посмішок.

— Древній японський ритуал, що йде корінням в сьоґунат Токугави. Ми надеремося і будемо дивитися брудні фільми, — пояснив Вінс і обернувся до Дебри. — А твоя сестра може вистрибнути з торта.

— Чому б тобі замість цього не вистрибнути зі своєї дупи? — видала Деб.

— Все це дуже мило, Вінс, але не думаю, що.. — почав я, намагаючись уникнути всього, що додавало б моїм заручинам офіційного характеру, а також зупинити цих двох від обміну їх розумними непотрібними жартиками, перш ніж у мене почалась би мігрень. Проте Вінс не дав мені завершити.

— Ні-ні, — вигукнув він. — Це дуже необхідно. Справа честі, відкрутитися неможливо. Отже, завтра ввечері. У вісім годин, — Вінс знову глянув на Дебру. — А у тебе залишається двадцять чотири години на те, щоб навчитися крутити своїми китичками.

— Чому б тобі не піти крутити кудись своїми китичками.

— Ха! Ха! — Вінс видав свій жахливий ерзац-регіт і покрокував по коридору.

— Виродок-недомірок, — пробурмотіла Дебора, перш ніж піти в протилежному напрямку. — Побудь після роботи зі своєю нареченою. Я подзвоню, коли дізнаюся щось від Доукса.

До закінчення робочого дня залишалося зовсім небагато. Я заповнив кілька форм, замовив коробку люминолу у відділі постачання і підтвердив отримання півдюжини службових записок, які опинилися в моїй електронній пошті. Після цього з почуттям виконаного обов'язку я відправився до машини, а потім рушив через м'ясорубку вечірньої години пік. Заскочив до своєї квартири, щоб переодягнутися; Деб там не було, але ліжко залишилося розібраним, тому я знав, що вона тут таки побувала. Я запхав деякі свої речі в дорожню сумку і поїхав до Рити.

Коли я добрався до її будинку, вже стемніло. Мені не дуже хотілося до неї їхати, але я не знав, чим ще можна зайнятися. Дебора в разі необхідності розраховувала знайти мене там, і, крім того, вона користувалася моїм помешканням. Тому й я припаркувався поруч з будинком Рити, вийшов із автомобіля і машинально глянув на те місце, де завжди зупинявся Доукс. Воно, звичайно, пустувало. Сержант був зайнятим бесідою зі своїм старим армійським товаришем Оскаром. І тут раптово до мене дійшло, що я був вільним, вільним від недружніх собачих очей, які так довго втримували мене від мене ж самого. Повільний гімн, переповнений чистою темною насолодою прогримів всередині мене, а його контрапунктом послужило місячне сяйво, що виливалось з-під хмар; три чверті величезного, зловісного диска висіло в нічному небі низько над горизонтом. Звучала музика, досягаючи верхніх ярусів темної арени Декстера, де прихований шепіт переростав в оглушливий рев, що заглушав навіть ту саму місячну музику. У цьому реві чулися слова Зроби це, зроби це, зроби це, і мене охопило тремтіння, коли я дійшов до висновку і зрозумів, чому б і ні?.

Дійсно, чому б і ні? Я міг би вислизнути на кілька щасливих годин, захопивши з собою мобільний телефон. Ніякої безвідповідальності я собі не дозволяв. Але чому б мені не скористатися місячною ніччю, пірнувши в потік темного бризу? Думка про червоні ковбойські чоботи накотилася на мене, немов приливна хвиля. Рейкер жив у декількох милях звідси. Я міг би опинитися там через десять хвилин. Прослизнути в будинок і знайти потрібні докази. А потім... думаю, мені довелося б імпровізувати, але звуки за гранню чутності наповнювалися самими різними ідеями, і ми напевно придумали б щось таке, що призвело б нас до солодкого полегшення, яке ми обидва так потребували. О, Декстер, зроби це, вили голоси, і, коли я підвівся навшпиньки, щоб краще розчути, до мене повернулася думка: чому б і ні?, а хоч якоїсь розумної відповіді не слідувало...

... передні двері широко розчинилися, і з них визирнула Астор.

— Це він! — крикнула вона всередину будинку. — Він тут!

І я таки був. Я був тут, замість того, щоб перебувати там. Буду валятися на дивані, замість того щоб віддатися танцям в темряві. Буду носити маску Декстера Диванної Картоплини, замість сяючого срібного образу Темного Месника.

— Ну, заходь же! — сказала Рита, заповнивши отвір дверей таким теплом і радістю, що я відчув, як заскрипіли мої зуби, а натовп всередині мене завив від розчарування, проте їм таки довелося, нехай і повільно, але все ж покинути стадіон. Гра закінчилася, і ми нічого не могли зробити. Ми нічого і не зробили, просто потяглися в будинок слідом за щасливим парадом Рити, Астор і вічно тихого Коді. Мені вдалося не заплакати, але самі подумайте: чи не було це перебором? Чи не занадто завзято ми експлуатували широку, добру і життєрадісну натуру Декстера?

Вечеря була дратівливо приємною, ніби хтось хотів довести мені, що я вступав в світ щастя і свинячих відбивних, і мені доводилося підігравати, хоча моє серце зовсім до цього не лежало. Я розрізав м'ясо на шматочки, мріючи розрізати декого іншого і згадуючи канібалів південної частині Тихого океану, які називали людей «довгими свинями». Ця назва була дуже доречною, оскільки