Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

Після вечері ми з Ритою потягували каву, а діти отримали по порції мороженого йогурту. Незважаючи на те, що кава вважалася стимулятором, я не зміг придумати ніякого виходу із ситуації. Не бачив способу вислизнути з дому хоча б на кілька годин, тому про вивільнення себе із цього довічного щастя, яке, підкравшись зі спини, залізною рукою схопило мене за горло, і мови не йшло. Мені здавалося, що я повільно розпадався по краях і переплавлявся у мій же вигаданий образ. І скоро настане день, коли гумова маска щастя повністю зростеться з моїм справжнім обличчям, а я остаточно стану тим, ким прикидався. Почну водити дітей на футбол, купувати квіти, коли вип'ю занадто багато пива, порівнювати переваги і недоліки пральних порошків і намагатися урізати витрати замість того, щоб зрізати плоть зі паскудних людей. Такий потік думок вганяв мене в депресію, і я б відчув себе зовсім нещасним, якби не пролунав дзвінок у двері.

— Це, напевно, Дебора, — сказав я, сподіваючись, що поява сестри позбавить мене від внутрішніх голосів.

Я піднявся, наблизився до дверей і відчинив, щоб побачити перед собою дуже приємну повненьку жіночку з довгим світлим волоссям.

— О, — сказала вона. — Ви мабуть, амм... А Рита вдома?

Цілком імовірно, що я дійсно був «амм», хоча раніше про це не здогадувався. Я покликав Риту, і та підійшла з посмішкою на обличчі.

— Кейті! — вигукнула вона. — Рада тебе бачити! Як хлопчики? Кейті живе в сусідньому будинку. — пояснила мені Рита.

— Ага. — зрозумів я.

Я був знайомий з більшістю дітлахів в районі, чого не можна було сказати щодо їх батьків. Нас, мабуть, ощасливила візитом матуся проживаючого по сусідству досить гидкого одинадцятирічного хлопчини. Його старший брат майже завжди був відсутній, і його я практично не знав. І оскільки це означало, що жіночка швидше за все не принесла з собою бомбу або флакон із мікробами сибірки, я посміхнувся і повернувся до столу, за яким сиділи Коді і Астор.

— Джейсон в музичному таборі, — вимовила відвідувачка. — а Ник тиняється по будинку, чекаючи, коли досягне статевої зрілості, щоб можна було відростити вуса.

— О Боже.. — зітхнула Рита.

— Ник — гадина, — прошепотіла Астор. — Він просив мене зняти трусики, щоб подивитися.

Коді за допомогою ложки перетворював морожений йогурт в кашу.

— Рита, вибач, що я турбую тебе під час вечері. — продовжила Кейті.

— Ми тільки що закінчили. Вип'єш кави?

— О ні. Я обмежую себе однією чашкою в день. За рекомендацією лікаря. Але я хотіла запитати тебе про нашу собаку... Ти не бачила Раскала? Він пропадає вже пару днів, і Ник тривожиться.

— Ні, не бачила. Зараз спитаю у дітей. — сказала Рита. Але як тільки вона повернулася, Коді глянув на мене, встав із стільця і ​​мовчки вийшов з кімнати. Астор теж піднялася.

— Ми його не бачили, — промовила дівчинка. — Відтоді, коли він минулого тижня звалив сміттєвий бак. — і вони з Коді вийшли з кімнати. З'їдений наполовину десерт вони залишили на столі.

Рита із відкритим ротом дивилася на те, як її діти відвернулися від сусідки.

— Прости, Кейті. Боюся, його ніхто не бачив. Але ми будемо тримати очі відкритими, добре? Впевнена, собака з'явиться. Передай Нику, щоб не хвилювався.

Рита поговорили з Кейті ще з хвилину, а я дивився на йогурт і дивувався з того, що тільки що побачив.

Двері зачинилися і Рита повернулася до своєї уже прохолодної кави.

— Кейті прекрасна жінка, — сказала вона. — Але її хлопчаки можуть дістати кого завгодно. Вона розлучена. Її колишній купив будинок в Ісламораді, він, здається, адвокат. Він постійно там стирчить, і Кейті доводиться ростити хлопчиків одній. Мені здається, вона далеко не завжди проявляє достатню твердість. Кейті працює медсестрою у ортопеда при університеті.

— А який у неї розмір ноги? — запитав я.

— Я займаюсь балачками? Прости. Просто я трохи хвилююся... Впевнена, це всього лише... — вона похитала головою. — Декстер, ти коли-небудь...

Я так і не дізнався, що вона хотіла з'ясувати, оскільки задзвонив мій мобільний.

— Вибач. — промовив я і попрямував до столика біля дверей, на якому залишив телефон.

— Щойно дзвонив Доукс, — забувши привітатися, повідомила Дебора. — Хлопець, з яким він хотів поговорити, втік. Доукс хоче простежити за ним, але йому треба прикрити спину.

— Поспішаймо, Ватсон, гра починається. — промовив я, але Дебора була не в літературному настрої.

— Я заїду за тобою через п'ять хвилин. — повідомила вона.

Глава 19

Похапцем пояснивши Риті свою поведінку, я вийшов із дому і став чекати на вулиці. Дебора стримала слово, і через п'ять із половиною хвилин ми вже мчали на північ по Діксі Хайвей.

— Вони зараз десь в Маямі Біч, — розповіла Дебора мені. — Доукс сказав, що зустрівся з Оскаром і розповів про події. Оскар сказав, дай подумати, Доукс каже добре, я тобі подзвоню. Він залишився спостерігати за будинком, і через десять хвилин хлопець, вийшовши з дверей із дорожньою сумкою в руках, сів у машину.

— Чому він раптом вирішив утекти?

— А ти б не змився, дізнавшись, що на тебе полює Данко?

— Ні, — відповів я, радісно розмірковуючи про те, як би вчинив, зустрівшись із доктором лицем до лиця. — Я придумав би для нього яку-небудь пастку і дам би йому наблизитися. А потім... — подумав я, але вголос нічого не сказав.

— Ну що ж, Оскар — не ти.

— Дуже мало хто з нас — такі, як я. Куди він прямує?

Дебора насупилася і похитала головою.

— В даний момент він просто кружляє по дорогах. Доукс висить у нього на хвості.

— І куди він може нас привести?

Дебора обігнала старий Cadillac, що був набитий кричущими підлітками.

— Це не має значення, — промовила вона і, вдавивши педаль газу в підлогу, рвонула по естакаді Палметто. — Оскар — як і раніше наш найкращий шанс. Якщо він спробує залишити регіон, ми затримаємо його, а поки