Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Бродяги Пiвночi 📚 - Українською

Читати книгу - "Бродяги Пiвночi"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бродяги Пiвночi" автора Джеймс Олівер Кервуд. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 256
Перейти на сторінку:
готовий стрибнути на птаху, та за кілька ярдів від себе почув тихе лепетання їжатця й зупинився. Не так багато речей могли змусити Казана підібгати хвоста. Відтепер до цього переліку додалося ще й недоладне торохтіння маленького звірятка з гострими голками. З подвійною швидкістю, підгорнувши хвоста, кинувся пес навтьоки. Як людина відчуває огиду до повзучих змій, усіляко намагаючись їх уникати, так і Казан віднині завжди оминатиме десятою дорогою цю маленьку лісову істоту, що ніколи впродовж усієї тваринної історії не втрачала своєї добросердості й не шукала приводу до сварки.

Відтоді минуло два тижні. Довшали дні, ставало більше тепла й сонячного проміння. Швидко танув останній сніг, із землі почала пробиватися яра трава. Лопались тополині бруньки. На осонні, між камінням, прокинулись маленькі білі підсніжники — остаточний доказ того, що весна настала. Перші дні Сіра Вовчиця часто полювала з Казаном. Далеко вони не йшли, бо на мочарах стільки птаства знаходило собі притулок, що кожен день чи ніч ловили свіжу здобич саме тут. За тиждень Сіра Вовчиця стала полювати менше. Однієї теплої духмяної весняної ночі, коли на небі зійшов пишний сяйливий місяць, вона взагалі відмовилася покинути вітролом. Казан і не наполягав. Інстинкт дав йому зрозуміти, що не варто далеко відходити від лігва. Неподалік він піймав зайця, з ним і повернувся до вітролому.

Стоячи біля вітролому із зайцем у зубах, Казан почув із темного кутка лігва невдоволене «гар-р-р!» — так Сіра Вовчиця попереджала його не входити. Пес не образився на це гарчання. Він постояв ще якусь хвильку, вдивляючись у темряву, де ховалася Сіра Вовчиця, кинув зайця й ліг просто в отворі. Через деякий час Казан устав, неспокійний, напружений, і вийшов надвір. Далеко від вітролому йти не став, але до лігва повернувся вже вдень. Він понюшкував повітря й зачув такий самий запах, як колись давно чув на вершині скелі Сонця. Дух, що витав у повітрі, уже не був для нього таємницею. Він підійшов ближче, і Сіра Вовчиця цього разу не загарчала. Коли Казан ласкаво її торкнувся, вона, підлещуючись, заскавуліла. Тоді його морда знайшла щось іще — маленького й теплого сопуна, що дивно й тихо схлипував. Казан заскавулів, і в темряві Сіра Вовчиця швидко його лизнула. Казан вийшов на сонячне світло й розлігся перед входом до вітролому. Він розтулив щелепи, виявляючи дивне відчуття задоволення.

Роздiл XVIII
Навчання Барi

Після трагедії на скелі Сонця Сіра Вовчиця й Казан уже раз були позбавлені радості батьківства. Якби велика сіра рись не вдерлася тоді в їхнє життя, тепер вони були б зовсім інші. Ту місячну ніч, коли рись осліпила Сіру Вовчицю й роздерла її щенят, вони пам’ятали так, наче то було вчора. У смертельній битві Казан помстився їхньому ворогові за себе й свою пару. І тепер, притискаючись близенько до цієї маленької м’якої живої жменьки, Сіра Вовчиця особливо чітко уявляла собі трагічну картину тієї ночі. Її аж колотило від кожного звуку, що йшов не від Казана; вона була ладна розірвати будь-якого невидимого ворога. Казан тепер теж мав себе на бачності, схоплюючись на ноги від найменшого згуку. Він сторожким оком поглядав на кожну рухливу тінь, тріск гілочки змушував смикатися його верхню губу, а ікла щоразу загрозливо блищали, коли в повітрі вчувався сторонній запах. Спогади про скелю Сонця, смерть їхніх перших щенят й осліплення Сірої Вовчиці породили в ньому новий інстинкт. Ні на мить він не переставав вартувати. Казан був упевнений, що рано чи пізно їхній смертельний ворог підповзе до них із лісу. Для нього це було самоочевидним, як і те, що після ночі настає ранок. Тож день і ніч він чекав, що знову прийде рись, той самий ворог, котрий уже приходив і приносив смерть і сліпоту. І горе було всякій істоті, що насмілилась би підійти до вітролому в перші дні материнства Сірої Вовчиці!

Але болото було огорнуте крилами спокою й достатку. Усе навколо заливало сонячне світло. Ніде не було й натяку на незваних гостей, якщо такими не вважати галасливих сойок, цвірінькучих горобців, виточних мишей і горностая. Минуло вже кілька днів, і Казан усе частіше залазив під вітролом. І скільки б разів він не нюхав навколо Сірої Вовчиці, йому вдалося виявити лише одне цуценя. Індіанці племені доґриб назвали б таке цуценя Барі. У їхній мові так іменують тих покручів вовка та собаки, хто не має ні братів, ні сестер. Від самого початку цуцик був меткий і живкий малюк, бо вся увага й сила матері були спрямовані лише на нього. Він ріс швидко, як справжній дикий вовчук, а не свійське цуценя.

Перші три дні життя його цілком задовольняло лежати близенько біля матері, скрутившись калачиком, їсти зголоднівши, багато спати, набираючись сил. Сіра Вовчиця майже весь час вилизувала його язиком. З четвертого дня він щогодини ставав допитливішим, займаючись й іншими речами. Він доповз до сліпого обличчя матері, з величезним зусиллям перелізши через її лапи, а одного разу навіть зовсім заблукав, кличучи на допомогу, коли відійшов на якихось п’ятнадцять цалів від неї. За якийсь час він почав сприймати Казана як невід’ємну частину своєї матері. Як йому було заледве тиждень від народження, Барі залюбки бавився між передніми лапами Казана й там і заснув. Пес був спантеличений, а Сіра Вовчиця тим часом підповзла до них, поклала голову на передні лапи своєї пари, торкаючись при цьому носом дитини-втікача. Вона здавалася надзвичайно задоволеною. З півгодини Казан лежав нерухомо.

У десятиденному віці Барі виявив, що бавитися з заячою шкуркою дуже цікаво. Трохи згодом він зробив своє друге приголомшливе відкриття — сонячне проміння. На той час середодня сонце на небосхилі досягало такої точки, що крізь один із отворів над головою яскравий промінь проникав у лігво під вітролом. Спочатку Барі дивився на золоту смугу спантеличено. Згодом він намагався грати з нею так

1 ... 42 43 44 ... 256
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бродяги Пiвночi», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бродяги Пiвночi"