Читати книгу - "Богиня і Консультант"

Джура задля чистого сумління озирнувся, потім перехилився через стіл і зашепотів, аж його дихання нагріло Петрові вухо:

– Коли отаман пропадав на Московії[42], почалися злі діла. Хтось винищив до ноги планетниць і характерників, з якими радився отаман. Люди бачили чи то демона, чи то чорного лотра[43], що вночі нападав на хутори. Він усіх яснобаченників та віщунів нищив безжально. Хлопці із хутірських хотіли його впіймати, але усі при тому загинули. Коли отаман повернувся, лишилися живими тільки діти планетниці Чернихи, які від матері перейняли Силу. Отаман на цих ділах добре знається. Він каже, що як знищать усіх яснобаченників, то залишимося ми перед демонами та зайдами беззахисні, і злі сили погублять Украйну. Отаман тих Черниченків сховав, але тепер сам він у поході й серце його неспокійне. Наказує він нам з тобою Черниченків відвезти на Тонку Воду[44]. Там теж живуть сильні характерники, і місце там тайне, лотрам неприступне. Всім маємо сказати, що їдемо, мовляв, до Савур-могили[45], а самі Муравським шляхом поскачемо до Гнилого моря…

– То справа темна, – спохмурнів Петро. – Планетниці – то ж знані відьми. А характерники? Де ж там розбереш, де характерник, а де чорний відьмак. Сіркові, може, і вільно з ними ради радити та бави водити, а ми православні з діда-прадіда, пости тримаємо твердо… А як я відмовлюся?

– Отаман тобі передає, що є на тебе московська цидула з приказною печаткою.

– Яка така цидула?

– У ній писано, що ти був із Голошком і Страхом, коли вони шість літ тому московського посла у Дніпрі втопили[46].

– Брехня! – здоровань Рева змахнув зі стола половину посуду. – Мене тоді Васютенко[47] до гетьмана відіслав, не було мене на Січі!

– Як там насправді було, тобі краще знати, – твердо продовжував джура, не звертаючи уваги на буйство Реви. – Але цидула та вже від Трійці лежить у генерального писаря на розгляді. Її в канцелярії бачив сотник Полтавець і отаманові про неї сказав. У тій цидулі писано, що Голошка на Москві приказні допитували і він там на дибі кричав «слово і діло» і царевим людям показав на тебе, і на Місюню Захарченка, і на Івана Щавенка, і ще на багатьох, хто Єфімці-послові злозатєйно карачун поробив…

– Гаспидове рило! – проревів Петро, налив собі повну чарку, випив, потім ще одну. – Обмовив мене вражий потрох! Звів підлий наклеп! Я до гетьмана поїду і в Гадяч у полк поїду, там знають, що я в Брюховецького тоді був.

– Про Брюховецького тепер краще не згадувати, – зауважив Харко. – Та й хто там нині буде розбиратися. Заб’ють тебе, козаче, в залізо і відправлять до царських катів. А там буде лише твоє слово проти слова Голошкового. Он, Місюня, кажуть, вже подався на правий берег і мізерію свою та жінчину прихопив.

Важке мовчання зависло над столом. Чути було лише важке дихання Петра. Харко подумки молив Святі Сили, щоби ті додали здорованеві розуму.

– Що мені батько-отаман радить? – Рева тверезими очима подивився в обличчя Сіркового посланця.

– Радить тобі, козаче, довезти дітей Чернихи до Гнилого моря живими і здоровими. Якщо Бог поможе і ми їх таки туди доправимо, він тобі реверс[48] дасть про твою повну невинність у тій давній справі. Така зі слів отаманових є в сій теревені конклюзія[49].

– Що за реверс?

– Поручиться він за тебе перед царем і гетьманом. Нарочитим[50] словом своїм поручиться.

– Так він сам тільки-тільки із Сибіру виліз.

– То тепер вже є неважливим. Чув, що турчин у Великій мечеті поратився[51] Москву спалити? Нині на Москві страх і рушення велике. Мури чинять, на баштові дахи свинець кладуть. Цар тепер на батька-отамана, як на святий образ, молиться.

– Про це теж Полтавець повідав?

– Я сам те бачив.

– Тісно знаєшся з московськими, бачу.

– Отаман посилає