Читати книгу - "Відлуння у брамі"

— Знаєте, що не дає мені спокою? — Олег потер перенісся. — Навіщо координати такого прикметного місця утаємничувати в такий складний спосіб. Щось іще тут криється…

— І я тієї ж гадки, — підтримав його Назар. — Дайте мені дискету, я її глибше просканую. Є новітні способи. У Дніпропетровську може знайтися потрібне обладнання. Але і я маю дещо у своєму багажі, — він витягнув із сумки, що стояла під столом, ноутбук та пристрій, схожий на дисковод.

Діставшись свого офісу, Томас каналами надійно закодованого екстреного зв’язку повідомив про цілковитий успіх операції залякування російського олігарха. На його думку, результат від замаху перевищив сподівання — замість мертвого олігарха у розпорядженні ЦРУ опинився олігарх, мотивований до співпраці.

У відповіді, яка надійшла напрочуд швидко, колеги з невеликою долею іронії вітали досягнутий Томасом вагомий результат у справі повернення технологій Арсена Фількевича законному власнику — американському народові в особі його, найдемократичнішого у світі, уряду. І водночас — застерігали від зайвої ейфорії та нагадували, що Томас не наблизився до розкриття секрету Хазяїнового портфеля. Закінчувалася шифрограма тактовним натяком: після того, як олігарх повірив у «російський слід» замаху, вкрай нераціонально залишати живими свідка та виконавців цього елегантного і водночас простого теракту. Адже Шахсуваров має змогу провести власне розслідування. Або ж на сліди волоцюжок і теософа вийдуть українські спецслужби.

Визнаючи, що колеги мають у цьому питанні свою жорстоку рацію, Томас наступного дня із самісінького ранку подався до Запоріжжя.

Людмила поверталася з лабораторії Россмана додому на таксі. Вийшовши з машини, вона на ходу копирсалася у сумочці, намацуючи ключі, а коли підвела очі — вклякла з несподіванки. Сходами, що вели до її під’їзду, назустріч легко збігав… Олег. На його засмаглому вродливому обличчі не лишилося й сліду від маски тупої байдужості, яку вдягнув йому Транихиїл, перетворивши на біоробота. На чолі в парубка пролягли перші, ледь помітні зморшки.

— Привіт, — Олег зупинився сходинкою вище, повагався і зробив ще один крок униз. — Ти, як завше, добре виглядаєш, Людо. Ось, познайомся, — він вказав підборіддям за її спину, — Мечислав і Мстислав — мої друзі.

Жінка перелякано озирнулась.

— Добридень Вам, — кремезний парубок, що нечутно виник за її спиною, широко всміхнувся. — Я Мечислав.

— А я Мстислав, — назвав себе точнісінько такий самий молодий чоловік, який стояв трохи нижче, бо удвох близнюки не помістилися б на вузьких сходах.

— Гадаю, нам слід поговорити, — сказав Олег. — Піднімемося до тебе, за нашою доброю комерційною звичкою? А чи давай краще он у кафе, — він вказав на чепурні двері кондитерської, розташованої у цокольному поверсі. — На людях тобі, можливо, буде спокійніше.

— Ну, давай поговоримо, — нарешті вичавила із себе жінка.

Олег галантно подав ворожці руку, бо, ступивши крок, вона поточилася і мало не впала. Мечислав невимушеним жестом взяв із її рук сумочку — мовляв, для зручності.

У кав’ярні було лише чотири столики. Вони обрали кутовий, подалі від вікна. Мстислав одразу замовив Людмилі сто грамів коньяку, бо жінку трусило. Собі характерники попросили принести чаю з марокканської м’яти.

— Отже, Людмило, як просуваються ваші з Транихиїлом досліди? — запитав Олег, щойно вона зробила ковток. — Комусь іще підсадили у голову «Порадника»?

— Після твого зникнення усе згорнули…

— Не дуже вірю. Транихиїл затятий, — Олег зробив ковток чаю. — Та і той, хто фінансує його досліди — замовник, себто — навряд чи відступиться від свого.

— А звідки ти про замовника знаєш? — прохопилася ворожка.

— Хіба забула? Я ж бачив Йосипа у лабораторії на Дзержинського.

— Тоді, Олеже, ти пам’ятаєш, що в Йосипа вкрали контейнер із біоінформаційною речовиною, за яким спорядили тебе, а без того препарату виробництво біороботів неможливе. Що тобі… вам, треба від мене? — Людмила обвела поглядом парубків за столом.

Молоденька офіціантка з цікавістю дивилася на дорослу тітку в компанії молодих вродливих чоловіків, намагаючись дослухатися до розмови. Наймолодший із відвідувачів раптом зробив коловий рух лівою рукою — і дівчині здалося, що стіл у кутку на мить огорнуло сизувате марево, а коли воно розвіялося, хтось ніби вимкнув гучність розмови.

— По-перше, — Мстислав м’яко всміхнувся до Людмили, — нам необхідно поговорити із Йосипом Бланком. І якнайшвидше.

— По-друге, — Мечислав навмисне скопіював братову посмішку та інтонацію, — потрапити до лабораторії Транихиїла…

— Це неможливо, — відсахнулася Людмила. — Там відеокамери…

— І кабалістичний захист, — розсміявся Олег.

— Тобі й про це відомо? — ворожка, шукаючи поглядом попільничку, потяглася за цигарками до сумки, що висіла на спинці стільця біля сусіднього столу, але рука наштовхнулася на невидиму перепону за кілька сантиметрів від цілі. — Серед вас є такий сильний чаклун? — до її первинного переляку від зустрічі з Олегом додався великий подив. — Я про таке лише чула, від бабці… Гадала, що то вигадки…

— Повернімося до Транихиїлової лабораторії, — Олег зробив зворотній рух рукою, а Мечислав подав Людмилі сумку і сказав:

— До речі, пані не залишить нам номер свого телефону? Задля зручності подальшої співпраці…

— Я його й так пам’ятаю, — зауважив Олег, миттю почервонівши. Близнюки синхронно приховали усміх. — А ось новий номер телефону Йосипа Бланка нам не завадить, бо за старим він