Читати книгу - "Небезпека рецидиву"

Мені раптом спало на думку, що Ганс Ґудвік зовсім не є скритною людиною. Я вже бачив його кілька разів: у суді, у моєму домі з рушницею в руках, у моїй кухні опісля, на допиті. Людина мов на долоні. Усі почуття на поверхні, віддзеркалюються на обличчі: лють, розпач, безсилля.

Я давно відучився робити припущення, винні насправді мої клієнти чи ні; давно дійшов висновку, що це переважно неможливо визначити з поведінки чи виразу обличчя людини. Однак тут усе було зовсім інакше. Я раптом усвідомив, що вірю Гансові Ґудвіку. Вірю в його невинуватість. Моя віра — не наслідок якогось аналізу, не логічний висновок, а лише підсвідоме відчуття, дуже сильна інтуїція. Я мав тверде переконання, що Ганс Ґудвік не вбивав Альвіна Му.

— Що… Що це все означає? — запитав він.

— Це означає, що ми маємо проблеми, — сказав я. — Докази проти вас настільки вагомі, що вам довгенько доведеться посидіти в слідчому ізоляторі. Побачимо, що покажуть результати аналізу ДНК.

— Ага… — Ганс трохи помовчав і додав: — Я не вбивав. Зрештою, ви самі в цьому переконаєтеся.

— Ваша правда, надія ще є.

— Як там Ірене? Може, вона… може, я був удома тієї ночі… може, вона підтвердить, що я не…

— Ні, не підтвердить. Тієї ночі вона ночувала в своєї сестри. Їздила потягом на північ, повернулася через два дні.

Сестра, яка жила в селі на материковій частині, за двадцять миль від міста, вже підтвердила її гостювання. Поліція цього разу працювала дуже швидко й злагоджено.

— Он як… — тихо мовив він. — Вона їздить туди іноді.

Якийсь час ми сиділи мовчки.

— Мені потрібні сигарети, — раптом озвався Ґудвік.

Я сприйняв прохання як добрий знак. Його мозок поступово почав налаштовуватися на перебування у в'язниці.

— Це можна організувати, — сказав я.

На ту мить це було єдине, що я міг для нього зробити.

Того дня, пізно ввечері, Карі, насупивши чоло, слухала мою розповідь. Я виклав усі докази, а вона жодного разу мене не урвала. Аж коли закінчив, запитала:

— Отож ситуація для Ганса Ґудвіка не надто весела?

— Зовсім невесела.

— А якщо кров не Альвіна? А стрічка… вони можуть довести, що це та сама стрічка?

— Так, проаналізувавши краї розриву.

— Гаразд. Якщо виявиться, що краї не збігаються, поліції забракне доказів?

— Усе залежить від тестів, — відповів я і згодом додав: — Ось тільки я маю погане передчуття.

— Чому? Гадаєш, він таки винуватий?

— А ти як гадаєш?

Карі усміхнулася.

— Я не адвокат, Мікаелю. Я не вмію робити висновків на основі аналізу доказів та ймовірностей, як ти. Але… ні, я не вірю. Він не вбивав.

— Звідки така переконаність?

Карі зайорзала на стільці.

— Ну, мої аргументи не дуже переконливі, але пам'ятаєш, як він прийшов до нас? Став на порозі спальні з рушницею у руках?

— Так, і що?

— Я дуже добре пригадую його у той момент. Він хотів тебе убити, правда? Саме тому й прийшов. Але не зміг. Він не знайшов у собі сили вбити. Попри гнів і розпач, він не зумів натиснути на гачок. Не зміг… Ні, він не вбивця!

Я замислився.

— Ну, добре… Але ти казала, що йому було соромно за своє безсилля, за те, що не спромігся убити. А Альвін… Якщо він ненавидів мене, то Альвіна мав ненавидіти ще більше.

— Не забувай, Альвіна шматували… завдавали тортур, хіба ні?

Я кивнув.

— Ну, ось… Я ще повірила б, що Ганс Ґудвік міг поїхати додому до Альвіна Му й застрелити його. Але жорстоко катувати? І це людина, яка не зуміла змусити себе натиснути гачок? Нізащо не повірю! — Карі рішуче похитала головою. — Я бачила його тієї ночі. Потім сиділа разом з ним на кухні, пригадую кожну дрібницю. Ніколи не забуду… Ганс Ґудвік не вбивця.

Я усміхнувся до неї.

— Ти щойно стала свідком у справі.

— Про що ти?

— Гадаю, я залучу тебе до надання свідчень у суді. Ти розкажеш про ту ніч.

— Серйозно? Вважаєш, треба?

— Так.

— Не багато ж у тебе козирів!

— Жодних, — зітхнув я.

— А ти як вважаєш, Мікаелю, — запитала Карі за якийсь час. — Винен він чи ні?

— Не винен.

— Чому? Які підстави?

— Інтуїція…

Я не відважився розповісти їй про свої справжні підстави. Згадав сварку в нічному клубі з Ніною Гаґен, її оскаженілість, згадав, як вже за мить, коли я сказав, що Альвін становить реальну загрозу для неї,