Читати книгу - "Анексія: Острів Крим"

1 березня народний депутат Порошенко розповів журналістам про свій візит у Крим, на який його уповноважила напередодні Верховна Рада України. Він назвав рішення ВРК про оголошення референдуму незаконним і закликав до переговорів: «Мені вчора вдалося зустрітися з керівництвом парламенту Криму, з депутатами, з головою Меджлісу кримськотатарського народу. Діалог удалося налагодити. Я запропонував невідкладно розпочати проведення „круглого столу“. Саме Україна має гарантувати безпеку кримчанам, саме українська влада повинна забезпечити безпеку жителів Криму»196.

Незаконним обрання кримського уряду назвав і депутат Андрій Сенченко: «Немає взагалі ніяких підстав говорити про легітимність. По-перше, тому що не було кворуму. Було менше 50 депутатів, і не всі з присутніх голосували. По-друге: Конституція Криму, що є одночасно законом України, чітко регламентує порядок призначення прем’єр-міністра: на засіданні Верховної Ради визначається кандидатура, далі вона узгоджується з Президентом країни, і після отримання письмової згоди спікер вносить кандидатуру на голосування. Вони кажуть, що отримали усну згоду Януковича, який перебуває в бігах і не є президентом країни»197.

Сьогодні Андрій Сенченко так коментує те рішення кримського парламенту: «Я знаю весь склад парламенту Криму того скликання. Тому відповідну роботу було проведено.

76 голосів були готові віддати за відставку Аксьонова і Константинова. У такому випадку, можливо, не все було б гладко, але Кремль втратив би чимало можливостей.

Змінити прем’єра в Криму — це було ключове питання. Бо з Константиновим би легко розібралися. Але мало було заяви Могильова й голосів. Потрібна була письмова згода Президента України. На той момент ці повноваження мав Олександр Турчинов.

Але оскільки уряд не був сформований, стояло питання не збереження Криму, а збереження всієї держави Україна. У нас був вакуум влади. Турчинов у відповідь на моє запитання сказав, що потрібно провести перемовини з лідерами фракцій, котрі потенційно увійдуть до коаліції. Це відбувалося в кабінеті Турчинова. Першим прийшов Тягнибок і сказав: визначайтесь швидше, бо потрібно рятувати ситуацію. Це була правильна позиція. А от Кличко зайняв неконструктивну позицію, заявивши, що поки не будуть розділені всі портфелі, аж до голів районних адміністрацій, він не голосуватиме. Коли на нього спробували натиснути, він почав шантажувати тим, що не підпише коаліційну угоду. Можливість застосувати владу зберігалася ще 24, 25 та — впритул — 26 лютого. Хоча час уже було втрачено».

Нелегітимність кримського уряду підтвердила й «Українська правда»: «Реально голосували 40–41 депутат. Але у Константинова (спікера ВР АРК) на руках були 64 картки-дублікати. Ось вони ними й голосували, хоча 12 карток було на руках у іншого депутата»198.

Попри вчорашні заяви самопроголошеної кримської влади, що всі блокпости на в’їзді до Криму зняті, ситуація насправді не змінилася. Кореспондент «Херсонських вістей» повідомив: «В’їзд до Криму заблокований цивільними особами в різних камуфляжних формах. Георгіївські стрічки. Також є „Беркут“ з автоматами. Фотографувати заборонено. Нас не пропустили. Сказали: не можна. Машину обшукали й наказали їхати назад»199.

Увечері прем’єр-міністр Яценюк був доволі спокійним, адже провів телефонну розмову з Мєдвєдєвим, який досі доволі довго не відповідав на телефонні дзвінки. Той запевнив очільника українського уряду, що РФ не приймає й не прийматиме рішення про введення військ у Крим.

Через рік Арсеній Яценюк говорить про прямі погрози з боку російського прем’єра: «Коли вони проголосували за введення російських військ, мені подзвонив Мєдвєдєв.

По телефону він мені якусь маячню ніс. У мене навіть фотографія є, я її так назвав: „Оголошення війни“. Ось — 1 березня, 19:06 вечора».

У цей день в. о. Президента Олександр Турчинов ухвалив кілька важливих кадрових рішень, зокрема призначив новим командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України Дениса Березовського. Час покаже, що це призначення, зроблене за особистим наполяганням в. о. міністра оборони Ігоря Тенюха, було хибним і призвело до низки трагічних наслідків.

Сьогодні Турчинов так розповідає про те призначення: «Кандидатуру Березовського вніс міністр оборони адмірал Тенюх, який разом із ним служив, але я не вважаю, що це свідомий його прорахунок, тому що зрозуміти, хто зрадить, а хто — ні, було тоді фактично неможливо. На превеликий жаль, у Криму зрада стала масовим явищем і одним із головних факторів, що визначив захват Росією нашої території».

Андрій Парубій солідарний із Турчиновим у тому, що Березовський — повністю креатура Тенюха: «Ми і тоді і зараз можемо розповідати не все, бо є багато сумних історій, які деморалізують. Підсумую сухим фактом: більшість військових у Криму перейшла на бік супротивника. Треба було, щоби хтось увійшов у бій. Якби почався бій, це б спровокувало ланцюжок. Наприклад, міг би бути вирішальний момент, якби одна з частин забарикадувалася, наставила автомати й не дала можливість окупантам увійти. А так у нас — неуспіх за неуспіхом. Призначають адмірала [мова про Березовського. — Прим. ред.], а перше його рішення — це зрада, присяга Росії. Його призначив міністр оборони. Які в нас були підстави сумніватися в ньому? Але перша ж його нарада після призначення — усім перейти на бік Росії. З іншого боку, був величезний тиск Європи. Щоб, не дай Боже, не було жодного пострілу, аби не спровокувати якихось гірших дій. Тобто з одного боку — позиція Європи, з другого — позиція багатьох військових командирів у Криму. І пішла просто ланцюгова реакція. Говорю про деяких командирів. Не всіх.

Як приходили „зелені чоловічки“? Приходили й забирали зброю. А потім командири частин говорили: ну що ми можемо зробити? У нас зброї немає».

Ліля Буджурова, головний редактор першого кримськотатарського телеканалу ATR, повідомила, що через військове вторгнення Росії в Криму панує атмосфера страху: «По всьому Криму роз’їжджають бронетранспортери, а в небі кружляють військові вертольоти, і Крим зараз нагадує територію воєнних дій.