Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

— Саме тому, — підтвердив диннеші. — Але не бійся, я не кину тебе серед степу напризволяще, в самій лише професорській мантії. Ти матимеш усе необхідне для комфортної подорожі. — Наступної миті неподалік від них з’явився цілком споряджений кінь з припасованими до сідла сумками. Він був злякано заіржав, та вже за секунду заспокоївся, нахилив голову і став скубти траву. — В сумках знайдеш і одяг, і гроші, і дорожнє спорядження, та ще й кілька цікавих книжок, щоб не нудьгувати під час відпочинку.

— Дякую, — сказав Шимас, утім, без найменшого ентузіазму. — Та краще б ти десь потримав мене весь цей час. Я, знаєш, геть незвичний до подорожей. Відколи оселився в Кованхарі, лише зрідка покидав його, та й то їздив у сусідні містечка та села. Востаннє це було ще чотири роки тому. З мене кепський мандрівник.

— Нічого, пристосуєшся. Радій, що я не залишив тебе на поталу твоєму вчителеві. Власне кажучи, смерть була б найвірнішою ґарантією твоєї мовчанки, але тоді б я не зміг з’ясувати, як тобі вдалося розгадати це пророцтво.

— Ну, воно досить просте…

— Бували й простіші невідворотні пророцтва, над тлумаченням яких марно сушили собі голови найвидатніші чаклуни своєї доби. Супроти завчасного їх розгадування повстає сама світобудова. Гадаєш, випадково в обидва переклади Пророцтва про Першу вкралися такі елементарні помилки? Гадаєш, ти перший припустив, що його авторство належить лахлінській провидиці? Принаймні, відьми ніколи не мали щодо цього упередження, бо найвидатнішою з відьом часів Мор Деораху була якраз лахлінка. Одначе щоразу виникали певні обставини, які перешкоджали подальшим дослідженням, а записи про них губилися. За лоґікою речей, наблизившись до розгадки, ти мав би, приміром, важко захворіти. Або гірко запити. Або ж закохатися до нестями в яку-небудь гарну жінку, яка змусила б тебе забути про все на світі. А могло трапитись і так, що ти в невдалий час опинився б у неналежному місці, і хтось випадково проштрикнув би тебе ножем… Але нічого цього з тобою не сталося. Ти продовжував працювати і зрештою докопався до істини. Оце мене й дивує. Схоже, тобі притаманна якась особлива властивість, що дозволяє протистояти неминучому. Я хочу з цим розібратися.

— Що ж, розбирайся, — сказав Шимас. — І я також розбиратимусь. Твоя розповідь мене заінтриґувала — а я науковець і люблю загадки… Гм, хоча вже зараз бачу одну обставину, яка вписує мій випадок у зображену тобою схему. Зробивши своє відкриття, я відразу пішов до Ярлаха аб Конала — а він, якби не твоє втручання, вбив би мене. Крім того, він був такий наляканий, що, закладаюсь, нікому не розповів про розгадане пророцтво. Навіть своїм товаришам по спілці чорних чаклунів — і їм особливо. А отже, доля таки стала мені на заваді.

Диннеші скрушно зітхнув.

— Оце мене й дратує в розумниках — вічно вони докопуються до істини. Ні щоб просто тішитися зі свого порятунку… — Якусь хвилю він вагався. — Ну, гаразд, скажу тобі правду. Тільки спершу вислухай, не поспішай обурюватися. Щойно ти повідомив Ярлахові аб Коналу істинне значення пророцтва, я, як і всі диннеші, відчув сильне збурення реальності і став стежити за вами. А коли твій учитель напав на тебе, ти відреагував дуже швидко для людини, тим більше заскоченої зненацька, і встановив надзвичайно потужний блок, який мав відбити удар. Темна енерґія частково розсіялася б, а частково влучила б рикошетом у Ярлаха. Її було б замало, щоб спалити його дотла, але цілком вистачило б, щоб убити. Після цього я все одно мусив би викрасти тебе, а на ранок, знайшовши поважного маґістра аб Конала, вбитого чорними чарами, усі б вирішили, що це зробив прислужник Китрайла. Без сумніву, ти був би одним із підозрюваних, можливо, знайшлися б і свідки, що бачили тебе ввечері, коли ти йшов до Пророчої Вежі, а твоє зникнення розцінили б за визнання провини.

Шимас здригнувся. Тоді й справді склалася б кепська ситуація. Інша річ, якби він залишився й негайно викликав Чаклунську Варту — за свіжими слідами можна легко встановити, хто застосував чорні чари. А от наступного дня, та ще й з огляду на його зникнення, яке всі вважали б за втечу з місця злочину…

— Я мав кілька миттєвостей на роздуми, — вів далі диннеші, — і врешті вирішив послабити твій захист, щоб темна енерґія зруйнувала його. А далі все відбувалося так, як я вже розповідав. Тож тепер, повернувшись до Кованхара, ти зможеш викрити Ярлаха аб Конала як чорного чаклуна. А свою відсутність якось поясниш. Тільки не раджу розповідати про мене, вигадай щось правдоподібніше.

— Щось вигадаю, — пообіцяв Шимас. — Хоча серед чаклунів є й такі, що щиро вірять у ваше існування, я дуже сумніваюся, що бодай хтось із них мав з вами справу.

— Не мав, — підтвердив диннеші. — І жодна з нині живих відьом не мала. У цьому тисячолітті ти єдина людина, що бачила справжнього диннеші. От у часи Мор Деораху ми набагато частіше спілкувалися з вами. Надто ж у перші сто років після появи в нашому світі шінанців.

— До речі, — запитав Шимас. — А хто насправді переніс сюди Ініс Шінан?

— Не ми, це точно. Не тому, що не хотіли, а просто не могли. І Ворог цього не робив, тут північні духівники помиляються. Йому не потрібні були люди, він заселяв землю своїм поріддям.

— Тоді залишається Див?

Диннеші невпевнено кивнув:

— Можливо, Він. Особисто я щиро вірю, що така була воля Творця Світів. Однак не виключаю, що тут діяли інші сили, про які ми не маємо ні найменшого уявлення…

У Тиндаярі було темно, хоч в око стрель, і навіть маґічний зір не дозволяв нічого побачити. Проте Ярлах аб Конал ішов упевнено, керуючись потоками темної енерґії, що мали привести його в призначене місце. Кожна тутешня миля дорівнювала майже тисячі миль на поверхні, тож навіть з його неквапною старечою ходою до