Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Рік 2245 📚 - Українською

Читати книгу - "Рік 2245"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рік 2245" автора Людмила Коваленко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 66
Перейти на сторінку:
спати не можна, так вони людину розтривожать, оці птахи…

Юрко майже не чув його, йому хотілось швидше спуститись, швидше стати на землю, швидше вийти з цього непотрібного літака, від цих дзвіночків, від всього цього, штучного і вигаданого… Земля!.. Отут була земля — і саме землі бракувало йому усі ці довгі п’ять років… Не дороги з візерунками, не літаки, не атом, не таблетки у силових колонках — тільки земля може дати йому щастя, може потвердити йому, що він — живе, що він — на Землі, а не на якійсь чужій, незнайомій планеті…

Після того, як вони знайшли місце для літака на одному з величезних майданів, де один біля одного вишукувались найрізноманітнішої форми літаки, вони пішли оглянути Львів.

— Якийсь він став інший, — дивувався Юрко. — Я пригадую, був тут колись, іще в першому житті — тоді такого не було.

— Його відновлено… Таким, яким він був за часів одного з їх старих королів, — сказав Лексі. — Я чув це колись з екрану, але вже забув його ім’я… Тут на Україні усе відновлено… все таке, як було колись давно, ще перед тисячею і більше років тому…

— Відновлено? — здивувався Юрко. — Кругом усе лишилось так, як було, багато вже зруйнувалось і зникло — а тут відновлено?

— Це тобі Марія краще розкаже, я цим не дуже-то цікавився, — відповів Лексі. — Знаю тільки, що у нас у школі вчили, що в перші роки після припинення воєн Україна весь час відновлялася… Тоді ще люди не уміли жити так, щоб не працювати цілий день і не бути в гурті… от українці і взялись відновляти… Та допитаєш про це Марію — вона це вчить.

Юрко дивився на вузенькі вулички Львова, на міські мури, що оточували центр з Святим Юром на горі, на цілий ряд дерев’яних церковець, що вишикувались, ніби на виставці, навколо мурів — і зрозумів, що тут людьми керувало невступне бажання відновити і зберегти своє минуле.

Це потвердила йому й Марія, коли вони зустріли її в Києві.

— Так, українці так довго були позбавлені свого минулого, їх пам’ятки старовини були так старанно знищені ворогами, їх національна гордість так довго терпіла — що коли настав час, що ніхто не мусив працювати для їжі і коли не треба було робити на життя — вони кинулись відновляти свої міста і свою країну… Навіть знищили Дніпрогес і знову зробили пороги…

— Знищили Дніпрогес? — не міг повірити Юрко. — Чому?

— Хотіли, щоб усе було так, як раніш… Наші Очети розповідали, що всю націю ніби охопило безумство — вернути своє минуле і поставити його собі і іншим перед очі… Просили найкращих інженерів, цілими родинами жили в каменоломнях, висаджуючи величезні скелі… Зробили спеціальні дороги, щоб можна було перевезти їх — і таки поклали їх там, де раніш — і тепер старий Ненаситець реве по-старому, на тому самому місці…

Юрко дивився на Марію, на цю дивну дівчину, що родилась через триста років після останньої гарматної війни, а проте знала про його край чи не більше, ніж він сам, і почуття якоїсь рідности охоплювало його… Так, ніби хтось з його родини говорив до нього, якась бабка чи прабабка, що знає усі події та історію його роду.

Та Марія зовсім не була подібна на прабабку. Струнка і висока, вона виглядала в своєму убранні більш схожою на хлопця, ніж на дівчину, і тільки карі очі з веселими вогниками в них та кучеряве довге волосся, що свавільно розвівалось по вітру, виказувало в ній жінку.

— Як хочеш, ми поїдемо на пороги, — запропонувала вона. — Можемо поїхати Дніпром униз, побудемо на могилі Шевченка, і так аж до моря… Хочеш?

— Добре, — розсіяно погодився Юрко. — Добре… Хоч мені вже не хочеться їздити і дивитись… Мені вже хочеться почати жити…

— Жити? А хіба ти зараз не живеш? Хіба бачити і знати — вчитись і відкривати — це не життя?

— Ні… це все якесь… безцільне… Кожна людина живе, як якийсь птах… Он, як соловейко, — засміявся він. — Літає, співає, нічим не журиться… Тільки що соловейко бодай ловить комах, щоб годувати своїх пташенят, а ми й про це не журимось, — він раптом замовк і по хвилині сказав засоромлено і нерішуче: — А знаєш, це так… Я хочу їсти… Я вже забув, що це значить — хотіти їсти… Я просто голодний, — говорив він розгублено. — Що це значить? Чому я голодний?

— Бо тут нема таблеток — і ти вже не їв цілий день, — засміялась Марія. — Тут всі починають з того, що згадують що то значить — бути голодним…

— А що ж тут можна їсти, як нема таблеток?

— О, тут всього так багато, що люди просять, щоб їсти те, що вони виробляють. Нам, археологам, привозять їсти тут з села через Дніпро. Наварять, напечуть і везуть човном до нас… Там і ви з Лексі пообідаєте, — заспокоїла його Марія. — Тут, на Україні їжа забирає багато часу. Зате ми можемо бачити, яке це було марнотратство часу — варити, пекти, їсти, почувати обважнілість в тілі, — цитувала вона, як з книжки, нахмуривши брови, ніби відганяючи від себе якісь думки. — Це марнотратство, і добре, що його ніде більше нема — тільки тут та в Індії.

— Мій Бог — великий марнотратник часу, — весело процитував Лексі, що неуважно прислухався їх розмові, придивляючись, як їх візник напуває коні.

— Що це таке? Звідки це? — різко обернулась до нього Марія.

— Це — Рабіндранат Тагор, давній-предавній індійський поет, — сказав Лексі.

— А відколи це ти почав цікавитися індійськими поетами?

— Бо сам буду поетом! — гордо відказав Лексі. — Мій один вірш навіть уже Очет переказував на

1 ... 42 43 44 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рік 2245», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рік 2245"