Читати книгу - "Сміливий чунг"

Молодий прудконогий чунг тремтів і скімлив досить довго. Його насторожені блискучі очі невпинно нишпорили навколо у високій сухій траві та поміж переплетеними стеблами кущів, а решта чунгів, що причаїлась позаду, терпляче ждала. Вони не вміли орієнтуватися в часі її не знали, скільки тривало оте напружене чекання, та коли помітили, що на землю спадають сутінки, почали нервувати. Почав виявляти неспокій та нетерплячку й молодий прудконогий чунг. Що, коли непомітно наблизиться волохатий мо-ка і раптом накинеться на нього? Чи встигнуть інші чунги прийти йому на поміч? Чи встигне він добігти до них, заманити хижака, щоб вони потім оточили його і вбили?..

І раптом молодий чунг побачив перед собою щось навіть страшніше, ніж мо-ка. Він побачив, як кровожерний пістрявий виг, неначе тінь, промайнув за високим кущем.

Виг був не таким великим і дужим, як мо-ка, зате був набагато спритніший і лютіший, ніж він. Крім того, нападав він так несподівано й швидко, як умів нападати лише грау. Точнісінько, як грау, він припадав своїм пругким і дужим тілом до землі і, як у справжнього грау, у нього світилися великі жовті очі. Наляканий його несподіваною появою, молодий чунг одчайдушно, дико заревів, мерщій повернувся назад і стрімголов кинувся до чунгів.

Кровожерний виг, не сподіваючись на присутність інших чунгів і передчуваючи задоволення, з яким він зараз розірве чунга й питиме його теплу кров, метнувся слідом за ним з такою швидкістю, що здійняв за собою цілий вихор з листя й сухого хмизу. Він уже ось-ось мав настигнути втікача. Ще два стрибки… ще… останній стрибок…

Але молодий, прудконогий чунг уже добіг до кущів, за якими причаїлися чунги. Тепер він мав обернутися і швидким, блискавичним змахом руки вдарити вига каменюкою по голові. І коли він навіть не встигне одразу розтрощити звірові голову, все одно мусить зчепитися з ним, оберігаючи лише горло, доки підбіжать інші чунги й уб’ють його. Проте молодий чунг, знаючи, що йому треба робити, не обернувся. З переляку він просто кинув свій камінь і, не перестаючи ревти, тікав щодуху. А виг уже збирався стрибнути на чунга і встромити гострі пазури йому в плече й перекусити шию…

І раптом, немов з-під землі, пролунав інший могутній рев. Хижака перейняв Сміливий і ще один, старший і менш спритний чунг. Вони накинулись на вига, і за якусь мить між кущами з несамовитим ревом і риком покотився велетенський живий клубок. Приголомшений і. вкрай розлючений, звір устиг схопити старшого чунга і зубами вчепитися йому в горло. Той, хоча й не поступався хоробрістю перед Сміливим, був уже старим і не таким кмітливим та спритним, як він, отже, й не встиг захистити власного горла від гострих зубів вига. Та виг, без сумніву, перекусив би горло й Сміливому, коли б інші чунги не прибігли вчасно на підмогу. Сміливий чунг завдав каменем хижакові страшний удар по голові, а другим ударом розтрощив лапу, пазури якої вчепилися йому в груди. Звір однак був ще досить сильним і небезпечним. Неушкодженою лапою він ще встиг розпанахати груди Сміливому чунгові, видряпати око тому сміливцеві, що першим кинувся на допомогу вожакові, і лише після того упав мертвий.

Чунги одразу ж накинулись на хижака й почали його роздирати, а Сміливий, незважаючи на свої рани, випрямився й переможно заревів. Він першим кинувся на звіра, і в той час, як один чунг загинув, а другий позбувся ока, вийшов з боротьби лише з пораненими грудьми. Кров тоненькими цівочками стікала з рани, і шерсть поступово стала злипатись. Брунатна пома наблизилась до нього і, стривожено муркочучи, почала зчищати й злизувати кров з його грудей. Чунг з видряпаним оком тримався за голову й жалібно скімлив. Біль був нестерпний, але він скімлив не тому, що йому дуже боліло, а тому, що в нього залишилось тільки одне око і що він не зможе добре бачити. Чунги, що були поблизу, оточили його, витирали кров йому з обличчя й співчутливо муркотали. Вони розуміли, яке велике лихо скоїлося з ним, але нічим не могли допомогти: цей чунг на все життя залишиться однооким.

Як і завжди, чунги роздирали вига хто пальцями, хто зубами, і кожен намагався відірвати якомога більший шматок м’яса. Малі чунги й собі проштовхувались між дорослими, жадібно впивалися гострими білими зубами в м’ясо та пістряву шкуру вига, і ніхто нікому не заважав робити те, що робив сам. Помітивши, як усі чунги роздирають вига і можуть швидко з ним покінчити, одноокий перестав скімлити і теж приєднався до них. Підбіг до м’яса і той молодий чунг, що був налякався вига, утік і не допомагав убивати звіра. Та тільки-но він наблизився, як усі чунги перестали їсти і втупили в нього ненависні погляди. Цей чунг утік од вига, і тепер в їхніх очах він став полохливим.

Помітивши, що всі не хочуть їсти разом з ним і ненависно позирають на нього, він швидко відійшов убік, зіщулився й винувато почав скімлити, бо розумів, що вчинив щось погане й шкідливе для всієї групи. Він розумів, що не мав права тікати, що повинен був зупинитися й зустріти хижака, хоча б йому самому довелося загинути, як загинув старий чунг і як міг загинути Сміливий, бо всі чунги жили разом, спільно добували їжу і спільно захищалися від лютих звірів. Тепер чунги могли його зовсім прогнати з групи, залишити самого і не дозволити жити разом з ними. А для чунга це було значно гірше й тяжче, ніж найгірше й найтяжче у світі, навіть ніж найбільша зграя ла-ї, І Полохливий чунг почав скімлити ще голосніше й жалібніше. Та чунги й на цей раз не захотіли їсти разом з ним, і він наважився наблизитись до обглоданих кісток вига лиш після того, як усі наїлись і розійшлись. Так, тяжка доля спіткала цього Полохливого чунга! Від сьогодні він муситиме жити завжди сам, усі цуратимуться його, і ні одна пома не захоче його обрати. Для чунгів це було законом, яким вони керувалися ще з тих часів, коли почали жити