Читати книгу - "Остання орбіта"

Нарешті рух риб сповільнився. На екрані з’явилися нагромадження каменів, які зблизька виявилися гротами. Чи то риби жили тут, чи щось інше було, кіноапарати не вловили. Очевидно, риби перестали підтримувати Шабанова, і він опустився на дно, бо по екрану в цей час пробігли темні смуги. Потім знову проясніло.

Шабанов лежав біля входу у грот. Риби трохи покружляли біля нього і попливли кудись. І знову смуги пробігли по екрану.

— Навіщо було тебе нести? — посміхнувся Корзун.

— Ти також, певно, побував на цьому дні. Хоча!.. — Шабанов здивовано подивився на товаришів. — Здається, згадав. — Він відвернувся від екрана. — Зараз мене перенесуть до іншого грота. Там біля входу буде купка чи то водоростей, чи то місцевих актиній.

— Справді! — підхопився Саватєєв.

По екрану втретє пройшли смуги.

— Згадав! Га? — дивувався сам Шабанов.

Перенісши його, риби довго не поверталися. Майже цілий день. І стільки біля екрану просиділи космонавти, боячись пропустити якусь деталь.

— Шкода, що не видно мого тіла, — сказав Шабанов задумливо. — Що-небудь іще згадав би.

— Дивись, дивись! — зупинив його Саватєєв.

Підпливла риба, повисла нерухомо, поводячи плавниками, мов сом вусами. Очі — вузькі щілини — поблискували червонуватими вогниками. Через деякий час риба ворухнула носом купку водоростей і знову завмерла. Незабаром до неї приєдналися ще дві. Звівши голови докупи, вони буцімто радилися. Шабанов аж засміявся, таким недоречним здалося йому це міркування. І раптом риб побільшало. Вони знову утворили кільце. Шабанов відірвався від дна, і риби рушили в дорогу.

Море хвилювалося. Повертався Шабанов уже вночі. Риби поводили себе тепер неспокійно. Частина їх відокремилася, закружляла все швидше і швидше. Посеред кола виникла вирва, яка все збільшувалася. І тоді у вир кинулися решта риб. А на екран з великою швидкістю став напливати чорний берег.

Коли Шабанов опинився на гребені хвилі, ані вирви, ані риб апарати вже не помітили. Лише хвилі, мов оскаженілі, одна за одною накочувалися на берег. А звідти, перебираючи механічними ногами, виходили роботи.

— Мандрівка закінчена! — Шабанов підвівся і жартівливо вклонився.

— Облиш, — скривився Саватєєв, — тобі ж самому не до жартів. Краще скажи, ти зрозумів, що це?

— Життя!

— Сам бачу. А яке життя — розумне, нерозумне?

— Можу сказати, — посерйознів Шабанов. — Рівень розвитку — невисокий, на мою думку, ними керує інстинкт, як і в земних риб. Так, так, — перебив він Корзуна, який хотів заперечити. — Самі поміркуйте, як усе сталося. Риби прийняли мене за свого побратима, якого море викинуло на берег. Це загрожує загибеллю. Вони спробують налагодити з ним контакт, підбадьорити, чи що. Звідси мої видіння. Вочевидь, ми користуємося приблизно однаковими біострумами. Самі вони на берег вийти не можуть, але вміють, внаслідок тривалого розвитку, використовувати силу моря. Бачили, який вир утворили? А потім, коли я не очуняв і під водою, не доторкнувся до їжі, вони зрозуміли свою помилку, викинули мене назад. Що на те саме місце — випадково.

— Ага! — вигукнув Саватєєв.

— Не лови на слові. На Землі ж є істоти, у яких така поведінка викликається інстинктом. Ті ж таки дельфіни.

— На Землі є. А тут інше. — Саватєєв від хвилювання не міг всидіти на місці і закрокував по тісній кімнатці, лавіруючи поміж кріслами й приладами. — Давайте згадаємо все з самого початку. Риби вміють підпорядковувати собі море. Вони помітили, що ти не торкнувся їжі. Тоді що вони роблять? Збираються і обмірковують становище. Власне обміркували і понесли тебе назад. Вони знали, що ти чужий. Лише цим можна пояснити, що ти нічого не пам’ятаєш — звичайна пересторога. Ти тепер не зможеш, якби й хотів, привести когось чи прийти назад сам. Певно, у риб є вороги, бо вони постійно пильнують нас.

— Гадаєш, вони не єдині мешканці Сирени? — пожвавився Корзун.

— Все може бути. Проте не це головне зараз. Ці риби, я переконаний, минули вже стадію інстинкту.

— Але ж це означає… — почав було Шабанов.

— Так. У них розум — слабкий, але вже розум.

— Вода не те середовище, де може розвиватися розумне життя. — Шабанов не міг згодитися з Саватєєвим.

— Земна логіка. Життя на Сирені так і не змогло вибратися з води на сушу. Але ж це не означає, що воно спинилося в розвитку. Сили життя могутні, і воно знайшло собі свої шляхи. Тож чому не могло воно наділити розумом рибоподібних? В усякому разі, іншої гіпотези у нас немає.

— Повторити перевірку? — запропонував Корзун. — Я готовий знову…

Після довгих роздумів Шабанов похитав головою:

— Тепер ми не можемо. А що, коли Павло не помиляється, хоча багато на що він не навів доказів, як і я? Що тоді про нас подумають господарі планети? Як ми виглядатимемо в їх очах? А якщо вони знаходяться на низькому щаблі розвитку, що найбільш вірогідно, то невідомо, як буде наступного разу. Зроблять з тебе ідола і залишать в своєму гроті, щоб молитися. Ми закінчимо свою роботу, не чіпаючи моря. А колись пізніше, коли риби досягнуть вищого рівня розвитку, люди налагодять з ними зносини. Почавши розвиватися, життя не відступить. Тепер Сирена буде під наглядом.

— Дав же хтось планеті таку назву, неначе знав, — зазначив Корзун.

— Не пам’ятаю хто, — відказав Шабанов, — назва існує з минулого століття. Мабуть, і тоді люди знали про цих риб. Ну, як, згодні з моїм рішенням?

Заперечень не було.

До світанку космонавти лишилися на спостережній станції.

Сон у кріслах був не вельми зручним, але вони прокинулися бадьорими, посвіжілими. Шабанов ходив по кімнаті й повторював:

— Хлопці, а я, здається, щось пригадую.

Саватєєв не витримав і буркнув:

— Та пригадай уже.

— А що, візьму і… хлопці! — він вибіг у перехідний тамбур і повернувся, тримаючи в руках якусь паличку. — Ось, вона сама.