Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Ми закурили свої люльки і стали чекати його.

Протягом тривалого часу — думаю, що не менше двох годин — ми сиділи мовчки, очікуючи приходу Інфадуса. Ніхто з нас не розмовляв: надто ми були пригнічені спогадами про ті жахи, які щойно бачили під час полювання на чаклунів.

Нарешті на світанку, коли ми вже збиралися лягати спати, почулися кроки і окрик вартового, що стояв біля воріт нашого крааля. Кроки наближалися, оскільки, певно, на окрик відповіли, але так тихо, що слів не можна було розібрати. Потім двері відчинилися, і зайшов Інфадус. За ним ступило шість сповнених величі і гідності вождів.

— Мої повелителі і ти, Ігнозі, законний король кукуанів, — звернувся він до нас, — я прийшов, як обіцяв, і привів цих людей. — І Інфадус показав на вишикуваних у ряд воєначальників. — Це великі люди нашої країни. Кожен із них командує трьома тисячами воїнів, які беззаперечно виконують їхні накази за указом короля. Я розказав їм, що бачили мої очі і що чули мої вуха. Нехай ці люди теж поглянуть на священну змію, що оперізує тебе, Ігнозі, і вислухають твою розповідь, щоб вирішити, чи перейти їм на твій бік і чи виступити їм проти Твали, нашого короля.

Замість відповіді Ігнозі зірвав із себе пов’язку на стегнах, і всі побачили на його тілі знак королівського достоїнства — змію, витатуйовану навкруг його стегон. Кожен вождь по черзі підходив до Ігнозі, роздивлявся її при тьмяному світлі лампи і, не кажучи ні слова, ставав осторонь.

Тоді Ігнозі знову зодягнув свою пов’язку на стегна і, звернувшись до військовоначальників, розповів їм історію свого життя, яку ми чули від нього вранці.

— Що ви скажете, вожді, після того, як самі вислухали цю людину? — запитав їх Інфадус, як тільки Ігнозі закінчив свою розповідь. — Чи стоятимете ви за нього і чи допоможете йому посісти трон його батька? Країна стогне під ігом Твали, і кров нашого народу заливає її, наче весняні води, що вийшли з берегів. Ви бачили це сьогодні ввечері. Було ще два вожді, з якими я хотів говорити про це ж, І де вони? Гієни виють над їхніми трупами. Якщо ви не виступите проти Твали, то і вас невдовзі спостигне така ж доля. Вибирайте ж, брати мої.

Найстаріший із шести вождів, кремезний, невисокий на зріст чоловік із сивим волоссям, ступив уперед і мовив:

— Ти слушно сказав, Інфадус: країна стогне і люди ремствують під ігом Твали. Мій рідний брат був серед тих, хто загинув сьогодні ввечері. Ти замислив велику справу, але нам важко повірити у те, що ми зараз чули. Звідки ми знаємо, чи не піднімемо ми списи за обманщика?.. Справа ця велика, кажу я, і ніхто не може сказати, чим вона закінчиться. Проллються ріки крові раніше, ніж вона завершиться. Багато лишиться вірними Твалі, бо люди схиляються перед сонцем, яке світить на небесах, а не перед тим, яке ще не зійшло. Чародійство білих жителів зірок велике, і Ігнозі перебував під захистом їхніх крил. Якщо він справді законний король нашої країни, нехай білі люди здійснять якесь чудо, щоб усі наші люди могли його побачити. Тоді народ піде за нами, переконавшись, що чародійство білих людей — на нашому боці.

— Але ж ви бачили знак змії! — сказав я.

— Повелителю мій, цього недостатньо. Можливо, зображення священної змії було намальовано на його тілі значно пізніше від його народження. Здійсни чудо, кажу я, інакше ми не ступимо з місця.

Те ж саме повторила решта вождів. У цілковитому здивуванні, звернувшись до сера Генрі й Гуда, я пояснив їм суть справи.

— Я знаю, що нам робити! — вигукнув Гуд, і його обличчя засяяло від радості. — Тільки попросіть їх дати нам кілька хвилин на роздуми.

Я сказав про це вождям, і вони вийшли. Гуд одразу ж кинувся до маленької скриньки, де він тримав ліки, відкрив її І витягнув записника, на перших сторінках якого був календар.

— Послухайте, друзі, запитав він нас, — адже завтра четверте червня?

Ми ретельно вели лік дням і, глянувши на наші записи, ствердили, що він не помилився.

— Чудово! Так ось, слухайте: “Четвертого червня, о восьмій годині п’ятнадцять хвилин вечора за Грінвічським часом, почнеться повне затемнення Місяця. Його можна буде спостерігати на Тенеріфі, у Південній Африці…” ну, і в інших місцях… Ось вам і чудо! Квотермейн, скажіть вождям, що завтра ввечері ми погасимо Місяць.

Ідея була чудова, але нас дещо бентежило, що календар Гуда міг виявитися не зовсім точним. Якби ми помилилися у провіщенні, наш престиж був би назавжди підірваним, і тоді всі шанси звести Ігнозі на престол розлетілися б прахом.

— А що, коли наш календар неточний? — запитав сер Генрі Гуда, котрий у цей час робив якісь вираховування на відривному аркуші свого записника.

— Нема жодних підстав так думати, — заперечив Гуд. — Затемнення завжди відбуваються у точно вирахуваний час: у цьому переконався я на власному досвіді. А в повідомленні, яке я щойно прочитав, підкреслюється, що це затемнення можна буде спостерігати у Південній Африці. Зараз я зробив тільки приблизні вирахування, оскільки не знаю нашого точного місцезнаходження. Я вирахував, що воно повинно початися завтра близько десятої години вечора і триватиме до половини на першу, так що протягом приблизно півтори години тут буде повна темрява.

— Ну що ж, — сказав сер Генрі, думаю, що ми повинні ризикнути.

Я погодився з ним, хоча в глибині душі дуже сумнівався, чи вдасться наша затія, оскільки, на мій погляд, затемнення — штука хитра й на нього покладатися