Читати книгу - "Чорний красень"

— Боже милий, та ми встигли! — вигукнув молодик. — Дякую вам, друже, дякую вам і вашому коневі. Ви мене так виручили, що тут ніякими грішми не віддячишся. Ось вам обіцяні півкрони…[79]

— Не треба, сер, а за ласку дякую. Нам теж сподобалося, як ми їхали. Але ж не стійте, сер, ідіть, там у дзвін уже б’ють. Гей, носильнику! Візьміть валізу цього джентльмена… Дуврська колія, дванадцятигодинний потяг… Беріть, — і, не чекаючи більше ані секунди, Джері розвернув мене, поступаючись місцем іншим кебам, що в останню мить поспішали до потяга. Ми з’їхали на узбіччя і чекали, поки стихне метушня.

— Ото прокаталися! — вигукнув Джері. — На славу! Бідолашний хлопчисько! Цікаво, що його так гнало на вокзал?

Часто, коли ми стояли, Джері розмовляв сам із собою, і я теж чув його слова.

Після повернення на стоянку кебмени те й робили, що кепкували з Джері: мовляв, такий правильний, а тільки випала нагода трохи заробити, так одразу погнав навскач туди, куди сказали.

— Скільки ж ти хоч заробив? — цікавилися вони.

— Ви стільки точно не заробите, — лукаво посміхався Джері. — А як на мене, то вистачить на кілька днів.

— Бреши більше! — гукнув хтось.

— Туману напускає, — запевнив інший. — Нас, значить, повчає, а себе не бачить.

— Знаєте, друзі, — озвався Джері, — той джентльмен пропонував мені півкрони, але я їх не взяв. Бачили б ви, як він тішився, що встиг на потяг! Мені такої платні цілком було досить. А що ми з Джеком час від часу любимо прокататися з вітерцем — то це, крім нас, нікого не обходить, правда ж?

— Ну, — розчаровано пробурмотів Ларі, — так ти ніколи не розживешся.

— Напевне, — погодився Джері. — Зате буду щасливим. Скільки разів я слухав заповіді і щось не пригадую, аби хоч одна казала: «Будь багатим». Чи візьмімо, до прикладу, Новий Завіт. Там стільки всякого написано про багатіїв, що я не хочу багатіти.

— Якщо колись ти і розбагатієш, — подав голос Старший, який досі сидів на своїх козлах та читав газету, — це буде тільки справедливо. Твоє багатство, Джері, буде чистим. А ти, Ларі, про статки навіть і не мрій: усі твої гроші йдуть на сирицю для батога.

— Як же інакше? — відрізав Ларі. — Мій кінь без батога і кроку не ступить.

— Ще скажи, що ти пробував обійтися без нього! Та варто батогові потрапити до твоїх рук, як у нього починається танець святого Віта.[80] Тебе це, може, і не втомлює, але коневі набридає. Сказати, чому ти постійно міняєш коней? Ти просто не даєш їм оговтатися, відчути власну силу.

— Та ні, просто мені з ними не щастить, — не погоджувався Ларі.

— І не щаститиме, — запевнив Старший. — Удача — пані перебірлива, вона віддає перевагу тим, у кого світла голова і добре серце. Принаймні, досвід у цьому переконує.

Сказавши це, Старший знову втупився в газету, а чоловіки розійшлися по своїх кебах.

Якось уранці, коли Джері завів мене в голоблі та вже пристібав посторонки,[81] до нашого двору увійшов якийсь джентльмен.

— До ваших послуг, сер? — шанобливо промовив Джері.

— Доброго ранку, містере Баркер, — привітався джентльмен. — Я б хотів обговорити з вами одну річ. Чи не могли б ви щонеділі возити до церкви місіс Бріґс? Річ у тім, що ми тепер відвідуємо Нову Церкву,[82] а вона далеченько, щоб туди ходити пішки.

— Дякую, сер, — відповів Джері, — але в мене шестиденна ліцензія.[83] Тож якщо я їздитиму у неділі, не маючи на те необхідних дозволів, я порушуватиму закон.

— Ага, а я й не знав, що ви на шестиденці, — промовив джентльмен. — Та зрештою, поміняти ліцензію — це не складно. А різницю я вам доплачу. Бачте, з усіх екіпажів місіс Бріґс бажає тільки ваш, про інші вона й чути не хоче.

— Сер, я б охоче, але колись я був на семиденці, і, скажу вам, ми з кіньми просто падали з ніг. Рік у рік одне й те ж, і хоч би тобі один вихідний! Усі неділі без дружини, без дітей. До семиденки я ходив до церкви, а сів на козла — про церкву довелося забути. Ось чому останні п’ять років я беру шестиденну ліцензію — і ні про що не шкодую.

— Так, розумію, — погодився містер Бріґс. — Кожна людина має право відпочити і піти в неділю до церкви. Але ж ідеться про одну поїздку, та й то вранці, і я думав, ви не будете проти. А цілий день і вечір будуть ваші. Містере Барі, ми ж хороші клієнти.

— Так, сер, дякую за вашу доброту. Я завжди матиму за честь прислужитися вам і вашій дружині,