Читати книгу - "Стріла Всесвіту, Світлана Володимирівна Ягупова"

Дотепник, який приліпив Центрові назву “Три Т”, забажав лишитися невідомим, але назва прижилася. Правда, й поміж моряками іноді спалахують суперечки про те, що повинні означати ці “Три Т”: “Трирський тренувальний тренажер” чи розшифровку ініціалів його творця й багаторічного директора Тимофія Трохимовича Тенесюка. Схожу на шафу статуру цього чоловіка пам’ятає багато хто з любителів спорту ще з тих часів, коли він був центральним нападаючим “Водника” і лобовою атакою пробивався до воріт суперника. Так само добре знали його атакуючий стиль і наполегливість керівники організацій, з якими Тенесюкові доводилося мати справу, вибиваючи обладнання для нових тренажерів Центру.

Вісім разів на рік набиралися стажерські групи на перепідготовку. Кожне місце цінувалося в пароплавстві на вагу золота. Практика довела, що півтора місяця навчання на гладіні міні-океану дають такий же досвід, як кілька років плавання дублером на найбільших суднах.

Щоправда, на головному тренажері країни проходили перепідготовку не другі, треті, четверті і навіть не старші помічники капітана. Сюди посилали найдосвідченіших судноводіїв. Після переучування вони мали піднятися на місток супертанкера чи рудовоза, які й після зупинки машини з повного ходу “пробігають” ще понад десять (!) морських миль.

За давньою традицією, першу, ознайомлювальну, лекцію стажерам читав сам директор Центру. Він здивовано підняв брови, побачивши серед капітанських — широких золотих нашивок на рукавах кітелів — одну вузеньку. Відчувши на собі здивований погляд, молодий моряк відрекомендувався:

— Васильєв Олег Васильович, четвертий помічник, теплохід “Селенга”.

Тенесюк на мить задумався…

— А втім, прізвище мені знайоме з недавнього наказу міністра. Нагадайте, чим відзначилися?

Одне слово, переказав Васильєв усю свою флотську біографію: і як у шторм на гвинт теплохода сіть намотало, і як він пішов під воду в аквалангу, і як сіть розрізав. Ну і, певно ж, про найголовніше не забув: як у Центрі опинився.

— Коли “Селенга” прийшла у порт приписки, на судно приїхав начальник пароплавства. Спитав у мене, — вів далі Васильєв: “Що хохочеш, четвертий?” Ну, думаю, зараз скаже: в треті тебе переводимо… Через те відразу й випалив: “Прошу послати на стажування до “Три Т”.

Схвально глянувши на небоязкого моряка, “Три Т” — Тимофій Трохимович Тенесюк — сказав:

— Що молодчина, то молодчина! Але навчальна програма в нас усе-таки на капітанів розрахована. Тому зробимо так: пошлемо тебе першим у плавання, сьогодні ж уночі. Обговоримо результати на педраді і тоді остаточно вирішимо. А тепер усі пройдемо територією, ознайомимося з обстановкою.

…Прямий, як стріла, дослідний басейн простягся на півтора кілометра. По його водній гладіні візок, який розганяло біжуче магнітне поле, тяг зі швидкістю двадцять два вузли модель судна. Другий басейн, що нагадував цирковий манеж, підготовлений для водної феєрії, служив для визначення повороткості суднових моделей. У ньому над водою, неначе велетенська карусель, оберталася потужна ферма. І все-таки гордістю комплексу були не ці басейни, а штучне озеро химерної форми. В його береги врізалися мініатюрні, але глибокі затоки, біля входу в які, немовби вартові, застигли кам’яні башточки. Зв’язані у “снопи” поліетиленові труби вкривали окремі ділянки берега, а де-не-де над ними височіли сріблясті машини з довжелезними ричагами, що простягалися над водою. В них були затиснуті пакети вигадливо гнутих пластин. Часом ці ричаги рухалися в дивному ритмі, і пластини, одна за одною занурюючись у воду, викликали на її поверхні хвилі. Частина з них гасла серед поліетиленових снопів, а друга вривалася в затоки й розбивалася об берег, здіймаючи фонтани бризок.

Укриті бетоном острівці ділили озеро на кілька частин, сполучених звивистими протоками. Поміж собою всі називали цей тренажер “міні-океаном”. Майже два роки витратили робітники “Морпортбуду” на те, щоб збудувати затоки й острівці. Серед цих, зменшених у сто разів, копій найважливіших портів і проток світу плавав свій міні-флот, точніше, виконані в масштабі восьми-, дванадцятиметрові моделі найбільших суден країни.

У схожій на куб споруді, між дослідними басейнами з “міні-океаном”, розміщено обчислювальну техніку, в тому числі й ЕОМ ІВРу — одну з найпотужніших у країні. Буква “у” означає, що комп’ютер поліпшений. Все це труд наших фахівців.

— А ви знаєте, що капітани її “брехункою” звуть? — зауважив хтось із стажерів.

— Це вони зі злості. Справді, в пам’яті машини закладено обставини численних аварійних ситуацій, от вона й програє їх: то маяк погасить, то туман нажене, то хвилю здійме. І все в найвідповідальніший для капітана момент.

— Товаришу Тенесюк, погляньте, яку я літературу дістав! — перебив пояснення директора збуджений чоловік невисокого зросту. Він тримав у руках купку книжок, ще одну несла його рудоволоса молода супутниця.

— Про вовка помовка, а вовк у хату, — всміхнувся Тенесюк, анітрохи не здивувавшись експансивності свого підлеглого. — Знайомтеся, це — завідувач Обчислювального центру Ігор Карпович Шерест, а з ним — найчарівніша співробітниця тренажера Віронька Гілева.

Знічена Віронька незграбно повернулася, і кілька книжок полетіло в траву.

Піднімаючи їх, один із капітанів прочитав уголос назви: “Тумани Марса”, “Океани альфа Ліри”.

— Захоплюєтеся фантастикою, Віронько?

— Книжки не для нас, а для ІОРу, — відповів за неї Шерест. — Усі підуть на читальну приставку. Машина і лоції, і морехідну астрономію давно вже проштудіювала, вивчила опис корабельних аварій та небезпечних ситуацій на морі мало не від зіткнення Ноєвого ковчега з горою Арарат до недавньої пригоди з теплоходом “Селенга”. Правда, у давнину розповідати вміли яскраво і образно. Ось послухайте, як умів писати Де Фріз! — Ігор Карпович безцеремонно тицьнув свою ношу найближчому стажерові і, розгорнувши книжку в шкіряній оправі, заходився голосно читати:

“Тут, коли корабель обігнув мис Горн, нас підстерігала страшна небезпека: серед звичайних хвиль вахтові раптом побачили вал-велетень. Вершина його, здавалось, торкалася хмар, потоки білої піни, немов лавини з гір, котилися схилом, який стрімчастою стіною виріс перед кораблем. Шах пойняв корвет.

— Віддати марса-фали, — голосом, що заглушив шум шторму, наказав капітан. Марселя впали з таким гуркотом, неначе вистрілила гармата…”

— А мені здається, сучасні фантасти цікавіше пишуть, — втрутилася в розмову Віра. — Досить прочитати опис зустрічі з морським