Читати книгу - "Координати чудес, Роберт Шеклі"

— Давно вона грає?

— Як тільки ми тут з’явилися, коли ти рушив вулицею, залунав тихий барабанний дріб. Коли проходив повз театр, почувся жвавий пасаж сурми. Коли ти заглянув у закусочну, вступили сотні скрипок — досить солодкава мелодія. Відтак…

— Музичний супровід кінофільмів, — похмуро сказав Кармоді.  — Вся ця клята вистава за сценарієм, а я навіть не помітив.

Франшо Тон торкнув його за рукав. Гері Купер поклав на плече свою величезну лапу. Лерд Крегар по-приятельськи облапив його, як ведмідь. Шірлі Темпл вчепилася в праву ногу. Інші обступали тісніше й тісніше, все ще посміхаючись.

— Сітрайте! — заволав Кармоді.  — Сітрайте, Бога ради!…

А далі все сталося трохи швидше, ніж він спромігся збагнути.

Кармоді знову потрапив у Нью-Йорк, на цей раз на ріг Ріверсайдського шосе і 99-ї вулиці. На заході над набережною Джерсі сонце сідало за Горизонт-Хаус, а з правого боку у всій красі засяяла реклама «Спрай». Закіптюжене листя дерев Ріверсайдського парку мляво ворушилося потоками вихлопних газів з Вестсайдського шосе. Дикі верески істеричних дітей переривалися лайкою не менш істеричних і роздратованих батьків.

— Це твоя домівка? — запитав Виграш,

Кармоді поглянув униз і побачив, що після нової метаморфози Виграш обернувся на годинник «Дік Тресі» з умонтованим стереогучномовцем.

— Здається, схоже, — відповів Кармоді.

— Цікаве місце, — зауважив Виграш.  — Жваве. Мені подобається.

— Угу, — неохоче погодився Кармоді, — не зовсім певний своїх почуттів щодо диму вітчизни.

Він рушив до центру. У Ріверсайд-Парку засвітилися ліхтарі. Мами з дитячими колясками поспішали звільнити його для грабіжників та поліцейських патрулів. По-котячому безшумно скрадався смог. Заблуканими велетнями проглядали крізь нього будинки. Стічні води весело дзюрчали в Гудзон, а Гудзон весело вливався в каналізаційні труби.

— Гей, Кармоді!

Кармоді озирнувся. Його наздогнав чоловік у потертому піджаку, капцях, котелку і з білим полотняним шарфом на шиї. Картці впізнав Джорджа Марунді, знайомого художника, злидаря, не дуже пригрітого успіхом.

— Привіт, чоловіче! — звернувся Марунді, підходячи й подаючи руку.

— Привіт, привіт! — відгукнувся Кармоді, по-змовницьки посміхаючись.

— Як ся маєш, друже? — запитав Марунді.

— Сам знаєш, — сказав Кармоді.

— Звідки мені знати, коли навіть твоя Гелен не знає.

— Та ну!

— Факт! Слухай, у Дікі Тейта в суботу збіговисько. Не хочеш примотати?

— Заскочу, — сказав Кармоді.  — Як там Тейт?

— Сам знаєш, друже.

— Та знаю, — з гіркотою сказав Кармоді.  — Він ще й досі теє?…

— А ти як думав?

Кармоді знизав плечима.

— А мене тут хтось відрекомендує? — подав голос Виграш.

— Заткайся! — порадив Кармоді.

— Слухай, друже! Що то в тебе за штука? — Марунді нахилився і вп’явся очима в зап’ясток Кармоді.  — Мінідиктофончик, га? Сила, друже! Клас! Запрограмований?

— Я не запрограмований, — обурився Виграш.  — Я автономний.

— Ох ти! — вигукнув Марунді.  — Ну й фірма! Гей ти, Мікі Маусе, що ти ще скажеш?

— Іди ти к бісу! — лайнувся Виграш.

— Припини! — загрозливо просичав Кармоді.

— Ну й ну! — заусміхавшись, сказав Марунді.  — Жвавий у тебе парубійко, га, Кармоді?

— З ним трапляється, — відповів Кармоді.

— Де дістав?

— Дістав? Ох далеко.

— Десь мотався? Так от чому я кілька місяців тебе не бачив.

— Мабуть, тому, — погодився Кармоді.

— А де тебе носило? — запитав Марунді.

У Кармоді на язиці крутилося сказати, що він був у Майамі. Натомість щось смикнуло його виголосити:

— Подорожував по Всесвіту, в самому Космосі, де я мав нагоду подивитись кілька чудових короткометражних фільмів, які надалі будуть уже реальністю. Марунді з розумінням закивав головою:

— Еге-е! І ти вже наковтаєшся й плаваєш?

— Ні, я літав…

— І відчував молекулярну всеєдиність світу і наслухав таємничі сили плоті, nicht wahr?

— Не зовсім так, — заперечив Кармоді.  — Власне, за цю мандрівку я мав нагоду спізнати дискретність енергії інших творінь і вийшов за межі особисто-молекулярного світу в зовнішньо-атомарний. Іншими словами, моя мандрівка переконала мене в реальності, -про те, чи існують, уже й мовчу, — істот, відмінних від нас.

— Ну, мабуть, кислоту ти ковтав міцнющу!

— Кислота чистого досвіду здобувається в буденній сірості животіння, — сказав Кармоді.  — Об’єктивного існування прагнуть усі, проте досягають нечисленні.

— Що ж, мовчиш? — образився Марунді.  — Дарма, хлопче! Якби ми пили вдвох, то я плавав би краще.

— Сумніваюся.

— Не сумніваюсь, що сумніваєшся. Та біс із тим усім! Tи — на відкриття?

— Що за відкриття?

Марунді здивовано витріщився.

— Друже, ти так замандрувався, що вже й не знаєш нічого! Сьогодні відкриття найвизначнішої мистецької виставки нашого часу, а може, й усіх часів та народів.

— Що ж то за перлина творіння?

— Якраз шурую туди, — сказав Марунді.  — Гайда зі мною.

Виграш почав щось бурчати, та Кармоді уже подався за приятелем. Вони йшли в протилежний від центру бік, і Марунді сипав свіжими плітками: про те, як Комісію з Антиамериканської діяльності звинуватили в антиамериканізмі, але відчепилися, залишивши комісію під підозрою; про сенсаційний