Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

Голос Айріні відповів:

— А за обідом?

— Хіба там поговориш...

Спочатку Джун хотіла була вийти, але натомість перейшла через кімнату до засклених дверей, що вели у дворик. Саме звідти линули пахощі азалій, і там, спиною до неї, сховавши обличчя в золотаво-рожеві кетяги квітів, стояли її наречений та Айріні.

Мовчки, але без сорому, дівчина стежила за ними; щоки й очі її палали гнівом.

— Приїздіть у неділю самі... Подивимося разом будинок...

Джун побачила, як Айріні глянула на нього крізь заслону

квітів. То не був погляд кокетки, Джун помітила в ньому куди гірше — то був погляд жінки, котра боїться, щоб очі її не сказали занадто багато.

— Я обіцяла поїхати на прогулянку з дядечком...

— З тим здоровилом? Нехай він вас привезе: туди всього десять миль — для його коней корисно буде пробігтися.

— Бідолашний дядечко Свізін.

В обличчя Джун війнула хвиля азалієвих пахощів; їй стало млосно, запаморочилася голова.

— Приїздіть! Будь ласка!

— Але навіщо?

— Ви повинні туди приїхати... Я гадав, ви хочете допомогти мені...

Дівчині здалося, що відповідь прозвучала ніжно, як тремтіння квітів:

— Так, хочу!

І Джун вступила у відчинені двері.

— Яка тут задуха!— мовила вона.— Я терпіти не можу цього запаху!

Очі її, гнівні й відверті, вдивлялися в їхні обличчя.

— Ви розмовляли про будинок? Я його ще не бачила — поїдьмо разом у неділю!

Кров відлила від обличчя Айріні.

— Я обіцяла поїхати на прогулянку з дядечком Свізіном,— відповіла вона.

— Дядечко Свізін! Оце справді! Можна й не виконати своєї обіцянки!

— Я не маю такої звички.

В кімнаті почулися кроки, Джун обернулася й побачила Сомса.

— Ну, коли ви вже готові,— сказала Айріні, обводячи всіх поглядом і всміхаючись дивного усмішкою,— то й обід готовий.

II. ВЕЧІР З НАРЕЧЕНИМ

Обідати почали мовчки; по один бік столу сиділи Джун і Босіні, по другий — Айріні і Сомс.

Мовчки доїли суп — чудовий, хоч трохи й загустий; принесли рибу. Мовчки чекали, поки її розкладуть на тарілки.

Босіні зважився озватися:

— Сьогодні перший весняний день.

Айріні повторила стиха:

— Так, перший весняний день.

— Ну й весна!—мовила Джун.— Нема чим дихати!

Ніхто їй не відповів.

Рибу забрали. То була дуврська камбала, чудова, свіжа. І Білсон принесла шампанське; шийка пляшки була замотана білою серветкою.

Сомс сказав:

— Шампанське сухе.

Подали відбивні котлети; в кожної кісточка була загорнена в рожевий гофрований папір. Джун від котлет відмовилась, і знову запала мовчанка.

Сомс сказав:

— Візьми котлету, Джун. Більше нічого не буде.

Але Джун знову відмовилася, і котлети винесли. Тоді Айріні запитала:

— Філе, ви чули мого дрозда?

Босіні відповів:

— Авжеж, він співає мисливської пісні. Йдучи сюди, я чув його в сквері.

— Яка мила пташинка!

— Салату, сер?

Весняний салат з курятиною забрали.

А Сомс тим часом говорив:

— Спаржа зовсім не смачна. Босіні, чарку хересу до солодкого? Джун, ти нічого не п'єш.

Джун відповіла:

— Ви ж знаєте, я не п'ю ніколи. Вино — то така гидота!

На срібному тарелі подали яблучну шарлотку. І Айріні мовила усміхаючись:

— Азалії цього року розкішні!

Босіні на це промимрив:

— Розкішні! А які чудові пахощі!

Джун сказала:

— Як вам може подобатися цей запах? Білсон, дайте мені, будь ласка, цукру.

Їй подали цукор, і Сомс зауважив:

— Шарлотка добра.

Шарлотку забрали. Запала довга мовчанка. Айріні підкликала покоївку і сказала:

— Винесіть азалії, Білсон. Міс Джун не любить їхнього запаху.

— Ні, хай лишаються,— мовила Джун.

На маленьких тарілочках подали оливки з Франції і російську ікру. Сомс зауважив:

— Чому в нас нема іспанських оливок?

Але ніхто не відповів.

Оливки забрали. Піднявши свій бокал, Джун попросила:

— Прошу, налийте мені води.

Їй налили води. Принесли срібний таріль з німецькими сливами. Настала довга пауза. Всі зосереджено їли сливи.

Босіні лічив кісточки:

— Скоро — не скоро, завтра...

Айріні тихо закінчила:

— Ніколи. Сьогодні так гарно заходило сонце. Небо й досі наче рубінове — аж очі вбирає!

Босіні відповів:

— А вгорі темрява.

Їхні очі зустрілися, і Джун зневажливо вигукнула:

— Звичайнісінький лондонський захід!

Подали єгипетські сигарети в срібній скриньці. Сомс, беручи сигарету, запитав:

— Коли