Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

- Бачите, який розмір,- мовив він.- В такому великому мозку щось-таки мусить бути.

- А лиха година в його житті?

- Цьому капелюхові три роки. Пласкі криси, загнуті догори, були тоді модні. Капелюх цей досить високої якості. Подивіться-но на цю шовкову стрічку, на чудовий підбій. Якщо три роки тому ця людина мала змогу придбати такий дорогий капелюх і відтоді не купувала жодного іншого, то нині справи її кепські...

- Гаразд, тут ви, звичайно, маєте рацію. А як щодо передбачливості й поганих звичок?

Шерлок Холмс засміявся.

- Ось вона - передбачливість,- мовив він, показуючи пальцем на петельку.- Гумок ніколи не продають разом із капелюхами. Якщо цей чоловік придбав гумку й звелів прикріпити її до капелюха, то це означає, що він хотів таким чином уберегти його від вітру. Але коли гумка порвалася, а нової він купувати не став, то зрозуміло, що він облишив дивитися за собою. З іншого боку, він намагався зафарбувати чорнилом плями на фетрі, тобто не втратив ще почуття власної гідності.

- Ваші думки, звичайно, слушні.

- Те, що він середнього віку, що волосся в нього сиве, що він нещодавно підстригся й що він вживає помаду,- все це стає помітним, коли уважно оглянути капелюх зсередини. Крізь лупу можна побачити багато зстрижених перукарськими ножицями волосків, що поприставали до підбою й пахнуть помадою. Пил на капелюсі, придивіться-но,- не вуличний, сірий і сухий, а хатній - бурий і пухнастий, отож капелюх висів здебільшого вдома. А плями від вологи всередині свідчать про те, що господар швидко пітніє, бо не звик багато рухатися.

- А його дружина? Ви сказали, що вона охолола до нього!

- Цей капелюх уже кілька тижнів ніхто не чистив. Якби я побачив, дорогий Ватсоне, що вашого капелюха не чистили принаймні тиждень і ваша дружина дозволяє вам у такому вигляді виходити з дому, в мене з’явилися б побоювання, що ви також утратили її прихильність.

- А може, він нежонатий?

- Ні, він саме задля того, щоб помиритися з дружиною, й ніс додому гусака. Згадайте-но про картку на ніжці птаха.

- Ви маєте відповідь на все. Але звідки ви дізналися, що в його помешканні немає газу?

- Одна або дві масні плями можуть бути випадковими. Але коли я бачу їх не менш ніж п’ять, то не маю жодного сумніву, що ця людина частенько мусить користуватися лойовою свічкою,- напевно, піднімається вночі сходами з капелюхом в одній руці й свічкою в другій. В усякому разі, газовий ріжок таких плям не залишає. Чи згодні ви з цим?

- Так, це все ви досить точно підмітили,- мовив я, сміючись,- але тут, як ви й самі кажете, немає ще ніякого злочину. Ніхто не зазнав жодного збитку, крім чоловіка, що загубив гусака,- тож ви даремно сушили собі голову.

Шерлок Холмс уже хотів щось відповісти, аж тут двері прочинились і до кімнати вбіг посильний Пітерсон, щоки якого аж палали від хвилювання.

- Гусак, містере Холмсе! Гусак! - задихано вигукнув він.

- Ну? Що з ним сталося? Ожив і вилетів крізь кухонне вікно, замахавши крильми? - Холмс обернувся, щоб краще розгледіти Пітерсонове обличчя.

- Погляньте сюди, сер! Погляньте, що моя дружина знайшла у нього в волі!

Він простяг руку, і на його долоні ми побачили яскравий блакитний камінь, розміром трохи менший від горошини. Камінь був такий прозорий, що мерехтів на темній долоні, наче електрична іскра.

Шерлок Холмс, свиснувши, присів на канапу.

- Присягаюся, Пітерсоне,- мовив він,- це справжній скарб! Сподіваюся, ви знаєте, що знайшли?

- Діамант, сер! Коштовний камінь! Він ріже скло, наче масло!

- Це більше ніж коштовний камінь - це той самий камінь, який...

- Невже блакитний карбункул графині Моркарської?! - вигукнув я.

- Саме так. Я знаю цей камінь за описами його розміру та вигляду, які щодня бачу в оголошеннях у «Таймсі» впродовж останнього часу. Цей камінь унікальний, і про його ціну можна хіба що здогадуватись. Навіть нагорода в тисячу фунтів, яку обіцяють за нього, не становить і двадцятої частини його вартості.

- О Боже! Тисяча фунтів!

Посильний упав у крісло й здивовано вирячив на нас очі.

- Нагорода нагородою, але я маю підстави гадати, що з сердешних міркувань графиня віддала б чи не половину свого багатства, аби лишень повернути собі цей камінь.

- Якщо не помиляюся, він зник у готелі «Космополітен»,- зауважив я.

- Саме так, двадцять другого грудня, рівно п’ять днів тому. У викраденні каменя з скриньки графині звинувачено слюсаря Джона Горнера. Докази проти нього такі переконливі, що справу передано до суду присяжних. Здається, десь тут було повідомлення про цю історію.

Він покопався в своїх газетах, проглядаючи дати, нарешті витяг одну з них, розрівняв її, склав навпіл і прочитав:

«Викрадення коштовностей у готелі «Космополітен»

Джон Горнер, двадцяти шести років, слюсар, звинувачений у тому, що двадцять другого дня цього місяця викрав зі скриньки графині Моркар коштовний камінь, відомий як «Блакитний карбункул». Джеймс Райдер, старший служник готелю, засвідчив, що в день викрадення Джон Горнер лагодив камінну решітку в туалетній кімнаті графині Моркарської. Деякий час Райдер перебував там разом із Горнером, але потім його кудись покликали. Повернувшись, він побачив, що Горнер зник, бюро відчинено й маленький сап’яновий футляр, у якому, як виявилося згодом, графиня звичайно зберігала свій коштовний камінь, стоїть порожній на туалетному столику. Райдер одразу викликав поліцію, й Горнера заарештували того ж таки вечора, але каменя не знайшли ні в нього, ані в його помешканні. Кетрін К’юзек, покоївка графині, засвідчила, що вона, почувши відчайдушний крик Райдера про викрадення, вбігла до кімнати й теж побачила порожній футляр. Інспектор Бредстріт з дільниці «Б» повідомив, що Горнер під час арешту чинив запеклий опір і гаряче доводив свою непричетність. Оскільки стало відомо, що заарештований раніше відбував покарання за пограбування, суддя відмовився розглядати цю справу й передав її до суду присяжних. Горнер, який увесь час помітно хвилювався, знепритомнів, і його винесли з залу суду».

- Це все, про що повідомляє поліція,- замислено говорив Холмс, відкладаючи газету вбік.- Тепер наше завдання -