Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Кудись ідеш? — поцікавився Гордій, коли я зайшла на кухню. Він швидким поглядом пройшовся по моєму тілу. — Маєш гарний вигляд.

Я поправила свою кашемірову спідницю бежевого кольору та усміхнулася йому. Він сперся до стільниці, тримаючи в руках чашку з кавою. Це був звичайнісінький ранок для нас.

— У мене є невеличкі справи, — відповіла я та підійшла ближче до нього. — Не сумуй!

— І що це за справи?

Хлопець трохи примружив свої очі. Я поки не хотіла розповідати йому про те інтерв'ю, адже ще навіть невідомо чи воно буде. Потрібно обговорити деталі, а після цього я розповім йому цю чудову новину.

— Секрет! — Я знизала плечима. — Розповім тобі про це пізніше.

— Ненавиджу таємниці, — пробурмотів хлопець і скривився.

— Сподіваюся, що цей тобі сподобається і ти порадієш за мене.

— Успіхи у твоїй кар'єрі? — підозріло спитав Гордій. — Маю надію, що ти не плануєш втекти від мене кудись на подіум у Мілан.

— Якщо раптом у мене буде така пропозиція, то втечу з тобою. Знаєш, мені б справді хотілося поїхати з тобою кудись за кордон. В Італію, або ж Францію. Там так романтично. Може, Лондон? Я ніколи раніше не була в Лондоні. О, а ще мені подобається Барселона. Це таке красиве місто!

Гордій усміхнувся, а я легко притулилася до нього. Він дозволив мені забрати від нього чашку з кавою. Я зробила декілька ковтків і скривилася від гіркоти. Вона була занадто міцною.

— То як думаєш? — замріяно спитала я. — Згадала ще про Прованс. Там такі красиві лавандові поля.

— Ми вже не встигли, — сказав Гордій. — Не думаю, що у такий період цвіте лаванда.

— Так, ми не встигли. Та ми можемо зробити це наступного року, правда?

Я з очікуванням подивилася на хлопця. Планувати з ним майбутнє, коли у нас договір, — це дуже дивно. Та все ж мені хотілося бачити наше життя разом.

— Можемо, — відповів він, усміхнувшись. — Я хотів би побачити весь світ з тобою.

— Це приємно. Мені вже час бігти.

— Так, звісно. Побачимося пізніше.

Я кивнула та швидко поцілувала його в губи. Мій настрій був аж занадто чудовий. Ця розмова про плани з Гордієм потішила мене. Він теж хоче, щоб ми були разом довше, аніж від нас вимагає фіктивний шлюб. Я вже сумнівалася у тому, що ми взагалі розлучимося. Навіщо розлучатися, якщо ми все одно будемо разом, як подружжя?

Я накинула на плечі пальто та побігла на вулицю, де на мене уже чекало таксі. Офіс редакції журналу знаходився майже в центрі міста. Я приїхала якраз вчасно, тому одразу ж попрямувала до вхідних дверей. Приміщення було доволі великим у сучасному стилі. Весь інтер'єр у чорно-білих тонах, а стеля була чомусь дзеркальною.

— Добрий день! — заговорила до мене якась дівчина. — Поліна, правильно?

— Так-так, — відповіла я та широко усміхнулася. — У мене зустріч з Тетяною.

— Вона попереджала про це. Я вас проведу в її кабінет.

Я кивнула і дівчина почала повільно йти вперед. Вона мило усміхалася мені, як і належить слухняним працівникам. Ми прямували довгим коридором, доки не зупинилися біля одних з дверей.

— Я спитаю, чи Тетяна Олександрівна готова вас прийняти, — сказала дівчина. Я кивнула їй. Вона раптом опустила погляд на чорну теку, що була в її руках. — Ох, забула залишити на рецепції! — Дівчина легко вдарила себе долонею по чолі. — Начальниця буде злитися, якщо побачить ці документи у моїх руках. Я мала вже давно віднести їх. Не могли б потримати?

— Так, звісно. Це не проблема.

Вона щиро усміхнулася мені, віддала теку та зайшла в кабінет. Я ж зупинилася біля дверей. Опустила погляд на ці документи. З'явилося бажання заглянути всередину, але хіба мене це має цікавити? Мабуть, якась стаття, варіанти обкладинок, чи ще інші дурниці, якими займаються журналісти. Дівчина вийшла буквально через дві хвилини. Вона подякувала мені та забрала свою теку, а після цього запросила мене всередину.

Я зайшла в доволі великий кабінет і помітила за столом жінку. Їй на вигляд було приблизно сорок. Вона усміхнулася мені своєю найкращою усмішкою.

— Добрий день! — привіталася я. — Рада з вами зустрітися.

— Привіт! — Тетяна кивнула та показала рукою на невелике шкіряне крісло біля її столу. — Присідай, будь ласка. Не проти на "ти"?

— Ні, звісно ж.

— Чудово! До мене теж краще звертатися на ім'я та на "ти". Отже, я маю для тебе цікаву пропозицію.

— Залюбки послухаю її.

— Наш журнал доволі популярний і ми намагаємося не відставати від трендів.

— Обожнюю ваш журнал, — поспішила сказати. — Один з найкращих у нашій країні.

— Приємно це чути від тебе, — мовила жінка. — Так от, зараз усі лише й говорять про перегони. Нам було б цікаво поспілкуватися з тобою та зробити красиву фотосесію. Твій чоловік популярний та ще й скоро отримає кубок. Ми не хочемо втрачати такої можливості взяти інтерв'ю в його не менш прекрасної дружини. Усім цікаво як це — жити з гонщиком, які труднощі виникають у побуті, непорозуміння. У Гордія багато фанатів у цьому спортивному світі. Їм буде цікаво дізнатися вашу історію. До того ж твій вихід на показі Діни Забелло вразив усіх. Про нього досі говорять, тож ми б з величезним задоволенням хотіли пізнати ближче тебе та твоє життя. Це було б чудовим початком нашої співпраці.

— Безперечно, — тихо сказала я, намагаючись не видати своєї радості та піднесення.

Тетяна кивнула, усміхнувшись. Ми домовилися про те, що інтерв'ю та фотосесія буде вже після чемпіонату, але вона попросила дати їй слово, що до цього часу я не буду співпрацювати з іншими журналами. Я погодилася, адже розуміла, як сильно журналісти женуться за свіженькою інформацією. Я справді хотіла стати частинкою цього інтерв'ю. У мене була можливість розповісти усім про своє життя. Хіба не про це я завжди мріяла?

Додому я повернулася дуже щасливою. Хотіла одразу ж розповісти про все Гордію, але вирішу, що зроблю це пізніше. Все-таки я поставлю перед ним певні обов'язки, адже він буде думати, що зобов'язаний перемогти, щоб не підставити мене перед журналом. Я не хотіла, щоб він ризикував собою. Гордій безумовно був зосередженим на перемозі, якщо вона була важливою йому. Але для мене... Мені не хотілося, щоб він думав, що я хочу його перемоги лише заради інтерв'ю. Якщо він дізнається про це після чемпіонату, то зрозуміє, що я навіть не сумнівалася в ньому.

Того вечора він повернувся пізно, як і всі наступні. Гордій майже весь час проводив у гаражі, або ж тренувався. Як я зрозуміла, він ніяк не міг проїхати один поворот, адже постійно з'їжджав з траси. Це його дуже сильно злило, і хлопець намагався вловити потрібну швидкість, щоб таки розвернутися без пошкоджень.

Я хвилювалася за нього дуже сильно, але чомусь була впевнена, що все пройде гладко. Мусить пройти. А після цього ми нарешті отримаємо те, що хотіли обоє. Він — кубок та мене, а я — популярність та його. Мабуть, це найкращий розвиток нашої історії, який тільки міг бути...

— Ця фотосесія була найкращою за весь час твого моделінгу, — захоплено сказала Соня.

— Сумніваюся, — пробурмотіла я, стукаючи зубами.

— Ці образи — це просто вау!

Я глянула на тоненьку шовкову сукню, що відкривала мої плечі. Вона була дуже красивою, але фотографуватися у ній під час такої поганої погоди — не надто приємно. Фотосесія тягнулася вже більше як дві години. За цей час я встигла добряче змерзнути. Моє тіло тремтіло. Я підняла руку зі стаканчиком гарячого чаю та зробила ковток напою. Він мав би зігріти мене, але цього не сталося. Подув надто холодний вітер, і я знову здригнулася. Фотограф подав знак, що перерва закінчилася і треба знову повертатися до роботи. Я віддала Соні стаканчик з чаєм та попрямувала до фотозони. На мене чекало ще три образи, в яких мені треба було фотографуватися. На щастя, усе пройшло доволі швидко. Я переодягнулася у свої теплі речі та сильно закуталася у пальто. Мені нарешті стало тепло, хоча тіло досі здригалося. Хотілося якнайшвидше повернутися додому, щоб Гордій зігрів мене у своїх обіймах. У нього сьогодні мав бути вихідний. Трохи більше ніж тиждень залишилося до останнього заїзду. Він таки зміг підкорити той поворот і нарешті, здається, заспокоївся. Я витягнула свій телефон з сумочки, щоб викликати таксі, але помітила, що він вимкнувся. Хотілося розчаровано застогнати вголос. Чому я забула його зарядити? Сьогоднішній день занадто жахливий та дурнуватий. Я вже мовчу про ту фотосесію, після якої мені, мабуть, доведеться декілька днів лежати в ліжку. Та все ж, це робота, яку я сама ж собі обрала.

— Ти не їдеш? — спитала у мене Соня.

— Телефон розрядився, — відповіла я та важко видихнула. — Ти можеш викликати мені таксі?

— Я підвезу тебе.

— Справді? Не хотілося б тебе тривожити.

— Це не проблема, Поліно.

Соня усміхнулася та попрямувала до свого невеличкого електрокара. Я була навіть рада, що дівчина згодилася підвезти мене додому. Таким чином я значно швидше опинюся у своєму улюбленому тепленькому ліжку. Фактично це було ліжко Гордія, але я тепер теж жила в його спальні. Щоправда, досі не перевезла свої речі. Не знаю, але мені було зручно жити на дві кімнати.

Соня ввімкнула музику та повільно рушила вперед. Ми з нею уже майже два роки працювали разом. Вона безперечно найкращий менеджер з усіх, які тільки могли в мене бути. Я любила її за чесність та прямоту.

— На наступні два тижні нічого нема, — сказала вона. — Ні фотосесій, ні реклам, ні відеороликів. Мабуть, через осінь. Не надто вдалий період для моделей.

— Дещо таки є, — зізналася я. — Мені запропонували інтерв'ю в журналі "Лавлі".

— Нічого собі! — заверещала Соня. — І ти не сказала ні слова про це?

Вона подивилася на мене своїми великими зеленими очима, а я просто винувато знизала плечима.

— Це був секрет, — відповіла я. — Та і ми лише два дні назад домовилися. Я була в їхньому офісі.

— Це просто надзвичайна новина, Поліно! Боже, я вже відчуваю цей запах грошей та успіху.

— То успіху чи грошей? — спитала, усміхнувшись.

— І того, і того, — відповіла дівчина. — Ти ж розумієш, якою популярною станеш? Ти тепер усюди, Полю! Я ні на секунду не шкодую, що колись зв'язалася з тобою.

— Частково це все завдяки Гордію. Мене ж запрошують як його дружину.

— І це прекрасно! Я готова розцілувати твого чоловіка.

— Е! — обурилася я. Соня ж закотила очі. — Легше з цим.

Я засміялася, бо дівчина мала такий щасливий вигляд, що готова була стрибати від радощів. Вона не знала куди себе діти, тому голосніше ввімкнула музику та почала підспівувати. У мене одразу ж піднявся настрій, тому я приєдналася до неї.

Коли ми приїхали до будинку, то Соня не стрималася та сильно поцілувала мене в щоку. Це змусило мене ще сильніше засміятися. Я розуміла її, адже зарплатня дівчини залежала від мого доходу. Більше роботи — більше грошей.

Я вийшла з автомобіля та швидко побігла до входу в будинок. Після такого жахливого ранку, зараз мій настрій, здається, став кращим. Я перебувала в передчутті проведення решту дня з Гордієм. Що ми будемо робити? Можливо, знайти на вечір фільм і замовити роли? Це було б класно.

Як тільки зайшла в будинок, то одразу ж почула чоловічі голоси на другому поверсі. Я трохи насупилася, бо у нас нечасто були гості. Стало легше, коли в цих голосах я впізнала Микиту та Антона. Я голосно зачинила двері, щоб знову не стати свідком їхніх дурних розмов. Раптом на сходи вийшов Гордій. Я усміхнулася йому, але він не зробив цього у відповідь.

— Нарешті! Де твій телефон? — спитав хлопець. — Чому не відповідаєш?

— Він розрядився, — розгублено відповіла я. — Щось сталося?

— Ходи сюди, будь ласка.

Його голос звучав грубо та роздратовано. Я напружилася, але все ж повільно піднялася на другий поверх.

— Що відбувається? — спитала я, глянувши на Гордія.

— Це ти мені зараз поясниш, — буркнув він. — Де твій договір?

Мені не подобався його тон. Я важко ковтнула, бо зовсім не розуміла, що саме сталося.

— Той, що про наш шлюб? — перепитала.

— У тебе є інший договір? — суворо спитав він.

— Він у моїй кімнаті.

— Гаразд. Покажи його.

Я напружилася від цього холодного голосу та погляду Гордія. Якесь дивне хвилювання з'явилося всередині. Я починала усвідомлювати, що сталося щось непоправне.
Я попрямувала до своєї кімнати. Гордій зайшов одразу ж за мною. Він сперся до одвірка та склав руки на грудях, дивлячись у мою сторону. Я підійшла до шафи та відчинила її. Здається, залишила той договір десь на поличці під своїми футболками. Я перерила всю поличку, але так і не знайшла теку з договором. Мої руки почали тремтіти. Куди він дівся? Я точно залишала його тут.

— Він мав бути на цій поличці, — тихо пробурмотіла. — Я не знаю.

— Не знаєш? — перепитав Гордій, насупившись. — Хто взагалі ховає документи у шафу?!

Я здригнулася від того, як його голос перейшов майже на крик. Чомусь сльози з'явилися на очах. Я завжди все важливе ховала у шафу. Так, це не найкращий варіант схованки, але я ніколи не думала, що цей договір кудись зникне. Я навіть не пам'ятаю, коли останній раз заглядала до нього.

— Поясни мені, що сталося, — твердо сказала я.

— А ти не заходила в інтернет? Не бачила, що всі лише й те роблять, що говорять про нас?

— У мене телефон розрядився. Говорять про що?

— Про наш договір, Поліно!

Я завмерла та здивовано подивився на Гордія. Це жарт? У мене наче земля втекла з-під ніг.

— Як вони дізналися? — тихо спитала.

— Мабуть, через тебе, — різко відповів Гордій. — Твого договору нема, але його копія з'явилася в тому журналі з такою дурнуватою назвою. Цілу статтю присвятили нам, Полінко! Цього ти хотіла, коли гналася за популярністю?

— Я нічого не робила! Це... Хтось викрав! — Я махнула рукою в сторону шафи. — Напевно, хтось знайшов договір і використав це.

— Хто? Твій колишній? — закричав Гордій і випрямився. — Чи може, він твій коханець? Ти ж з ним цілувалася у моєму домі декілька днів назад.

Я почала ще більше нервувати й повільно опустилася на ліжко. Мої руки тремтіли, а я просто нічого не розуміла.

— Я не цілувалася з ним, — вирішила захищатися.

— То камери в будинку брешуть, Поліно? — сухо спитав Гордій.

Він подивився на мене так, наче я стала розчаруванням для нього. Ніби одна думка про мене була йому огидною.

— Камери? Я не знала, що вони є в домі.

— Звісно, є! У моєму в гаражі стоять десятки дорогих автомобілів і ти думала, що у будинку нема камер?

Я навіть ніколи не задумувалася про це, не дивилася по сторонах, не шукала камер. Але навіщо Гордій переглядав камери? Чи це він, мабуть, зробив після того, як вийшла та стаття?

— Так, Ігор був тут, — зізналася я. — Він всього лише хотів попрощатися зі мною.

— Я бачив, як ви прощалися.

— Я не відповіла йому на поцілунок, чесно. Не злися, Гордію, прошу. Ми розберемося з цим...

— Надіслали! — раптом у кімнату увірвався Микита. — Довелося добряче заплатити редакції журналу, щоб вони показали фотографії того, хто віддав їм договір.

Я полегшено видихнула, адже Гордій зараз побачить, що я до цього не причетна. Мабуть, таки Ігор викрав теку, коли нібито йшов у туалет. Він чудово знав мою звичку ховати усе в шафу. Микита здивовано глянув у екран свого телефону, а потім передав його Гордію. Я помітила, що він насупився, переглядаючи фотографії. Хлопець, здається, зблід. Я почала підійматися з ліжка, але Гордій кинув на мене такий різкий погляд, що я налякано опустилася назад. Він підійшов ближче та передав мені телефон. Я нетерпляче схопила його і застигла, коли побачила на цих фотографіях себе. Моє волосся, моя фігура, моє обличчя, мої туфлі та моє чорне пальто, в якому я сиділа просто зараз. Я стояла біля дверей кабінету Тетяни, тримаючи в руках ту дурнувату теку на прохання секретарки. Розуміння з'явилося у моїй голові. Здається, хтось круто підставив мене.

— У мене є одне питання до тебе, Поліно, — холодно сказав Гордій. — Навіщо ти це зробила?