Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Останніх декілька днів я відчувала себе найщасливішою дівчиною в усьому світі. Важко було повірити, що я так сильно закохаюся в хлопця, якого спочатку не могла навіть терпіти. Та і він теж кохав мене. Я була впевнена у цьому. Після своїх зізнань Гордій частіше говорив мені про почуття. Я лише раділа, що він був зі мною таким відкритим та відвертим.

Я перемішала томатний соус на сковороді та скуштувала його. Здається, чогось не вистачає. Моя рука потягнулася до спецій, звідки я дістала сушений базилік. Я приправила усе за своїм смаком і перевірила пасту на готовність. Сьогодні вирішила приготувати вечерю для нас з Гордієм. Він часто був на тренуванні, адже на нього чекав останній найважливіший етап. Я ж здебільшого була вдома. Наступна фотосесія запланована аж через декілька днів, тому я раділа, що мала змогу відпочити.

Я почула, що вхідні двері відчинилися. Швидко глянула на годинник, що показував уже шосту годину вечора. Чудово! Значить, можна накладати на вечерю. Я почула тихі кроки за своєю спиною і Гордій міцно обійняв мене.

— Привіт! — сказав він мені на вухо. — Ти зайнята?

— Приготувала для нас вечерю, — відповіла я. — Що таке?

— Нічого важливого, але мені треба викрасти тебе на декілька хвилин.

— Не зрозуміла?

Я краєм ока подивилася на нього, а він швидко поцілував мене в шию. На його обличчі з'явилася широка усмішка, а я ж трохи напружилася.

— Що ти задумав? — спитала я, усміхнувшись.

— Ходи зі мною!

Гордій схопив мене за руку та потягнув до виходу. Я лише закотила очі, бо не дуже усвідомлювала, що відбувається. Ми спустилися в гараж і він зупинився біля тих металевих дверей, де ховалася їхня сімейна колекція автомобілів. Хлопець поклав свої руки на мої плечі та повів мене до пристрою, що мав розблокувати двері. Я насупилася, а всередині з'явилося бентежне відчуття. Гордій легко обійняв мене зі спини. Він взяв мою праву руку у свою та простягнув її до кнопок.

— Вісім, — сказав хлопець мені на вухо, — шість, три, дев'ять. Запам'ятала?

— Вісім, шість, три, дев'ять, — повторила я, наче папуга.

Я не могла приховати свого здивування. Він справді сказав мені код від приміщення, де автомобілів було на мільйони грошей? Напевно, я мала надто розгублений вигляд, бо навіть не могла повірити, що Гордій довіряє мені настільки. Потім він натиснув щось на тому пристрої та приклав мій палець до сканера, що зчитував відбитки. Збоку від нас двері розсунулися.

— Усе! — задоволено мовив Гордій. — Ти тепер можеш заходити сюди будь-коли.

— Це... Це так неочікувано. Ти справді настільки довіряєш мені?

Він знизав плечима, наче це його зовсім не хвилювало. Я ж навпаки була такою здивованою, що просто стояла і мовчки витріщалася на нього.

— Навіть якщо ти вирішиш викрасти якийсь з цих автомобілів та втекти, то я все одно тебе знайду, — сказав Гордій, усміхнувшись.

— Ну, ти ж мене водити навчив, тому наступного разу, якщо ти образиш мене, я заберу собі якусь тачку та поїду геть від тебе.

Я усміхнулася та притулилася до нього. Мені було приємно, що Гордій все ж старається для мене.

— Ти нікуди не поїдеш, Поліно, бо водій з тебе поки нікудишній.

Я насупилася і легко вдарила його в плече. Це була правда. Мені справді не дуже добре вдавалося водити автомобіль. Мабуть, це таки не моє.

— Але ще декілька уроків зі мною, — продовжив він, — і у тебе з'являться усі шанси стати справжньою гонщицею. Тобі ж сподобалися уроки зі мною?

Гордій глянув на мене, піднявши одну брову. Я засоромлено сховала обличчя в його грудях. Так, мені безперечно подобалися наші уроки й те, чим вони зазвичай закінчувалися.

— Але продовжимо навчання уже після чемпіонату, — сказала я. — Не хочу відривати тебе від твоїх важливих справ.

— Важливих справ, — тихо пробурмотів хлопець. — Таке враження, що зараз для мене єдина важлива справа — це зробити тебе щасливою.

Я усміхнулася та міцно обійняла Гордія, вдивляючись в його красиві очі. Він підняв свою руку і поправив мій хвіст на голові.

— Я і так щаслива, — прошепотіла ледь чутно. — З тобою я дуже щаслива.

— Справді? — спитав Гордій, примруживши очі.

— Бо я кохаю тебе, а ти кохаєш мене, — просто сказала я. — Це і є наше щастя. Ти теж щасливий зі мною?

Він усміхнувся та раптом поцілував мене. І хоч за цей час я звикла до його поцілунків, кожного разу це відчувалося по-особливому.

— З тобою я найщасливіший, Поліно. До речі, у мене дещо є для тебе.

Я зацікавлено подивилася на нього не стримуючи усмішки. Гордій потягнувся рукою до кишені куртки й раптом витягнув звідти щось червоне.

— Серйозно? — Я засміялася, коли взяла у руки маленький брелок у вигляді Блискавки МакКвіна.

— На удачу, — пояснив хлопець, усміхнувшись.

Це було так мило, що здавалося, що моє серце зараз розірветься від почуттів. Я подарувала йому Саллі, а він мені МакКвіна. Ми справді пара, і це не могло мене не тішити.

— Завжди зі мною? — спитала я, глянувши на нього.

— Завжди, — відповів Гордій і поцілував мене...

Наступного дня було доволі прохолодно, але я все одно вирішила випити кави на терасі. Свіже повітря допомогло мені розслабитися, але довелося сильніше закутатися у светр від холодного вітру. Я зробила ще один ковток гарячої кави, вдивляючись у небо, на якому зібралися темні хмари. Гордій пішов на стадіон приблизно дві години назад. Хоч він і не показує мені цього, але все одно дуже сильно хвилюється через останній заїзд. Я розуміла, адже це було його мрією, його життям. Що буде далі з нами? Гордій казав, що після чемпіонату займеться бізнесом дідуся до наступного року. Як виявилося, він не працює в компанії лише тоді, коли в нього перегони. Колись я хотіла бути відомою моделлю та крокувати світовими подіумами. Зараз же це мене не надто приваблювало. Я хотіла бути з Гордієм кожну хвилину свого життя. Це божевілля, коли ти закохуєшся в людину так сильно, що відмовляєшся від усього, що було тобі важливим до цього часу. Та хіба це має значення? Жоден подіум у Мілані, Парижі чи Бразилії ніколи не замінить мені його. Ніщо не зможе стати важливішим. Я не могла повірити, що мені вистачило три місяці життя з ним, щоб повністю переосмислити своє життя. Ще трішки й цей договір закінчиться, але я не хочу розлучення. Можливо, ми просто забудемо про нашу угоду і будемо надалі жити як подружжя? Я не знала, чи Гордій хоче цього ж. Може, шлюб накладав на нього певні обов'язки? Але ж він був готовий до цього, коли планував весілля з Діаною. Він хотів одружитися з нею по-справжньому, то чому не захоче, щоб наш шлюб став правдою? Хоча наше з ним спільне проживання уже давно стало справжнім. Ми живемо, їмо та спимо разом. Інколи навіть душ приймаємо вдвох, або ж ніжимося у ванні. Хіба не так поводяться усі пари?

Від моїх думок мене перервав дзвінок у ворота. Я насупилася, бо сьогодні у мене точно не мало бути гостей. Може, дідусь Гордія прийшов? Або ж його матір... Від однієї думки про зустріч з нею мене ледь не знудило. Вона б точно говорила мені різні неприємні речі. Я поставила чашку з кавою на столик і попрямувала до воріт. Мої очі розширилися, коли я побачила знайому біляву голову. Злість повільно підіймалася вверх, віддаючи болем у голові. Я декілька разів стиснула руки в кулаки, бо вже готова була накинутися на цього придурка.

— Ей, Поліно! — сказав Ігор, усміхнувшись. — Привіт.

— Навіщо ти приперся сюди? — прошипіла я, не стримуючи злості. — Звідки взагалі взяв адресу?

— Та хіба це має значення? Я просто хочу поговорити з тобою.

— Поговорити? — я мало не кричала. — Іди геть! Зараз же!

— Поліно, — почав Ігор та важко видихнув, — хоча б з поваги до нашого хорошого минулого, будь ласка, дозволь мені поговорити з тобою.

— Хорошого минулого? Ти зраджував мені з моєю подругою!

— Я усе поясню тобі. Повір, я тут не для того, щоб повернути тебе. Просто відчуваю себе виродком, бо так погано вчинив з тобою.

Я кинула на нього вбивчий погляд, але вже дозволила йому увійти на подвір'я. Мене злила його присутність, і мені навіть захотілося, щоб Гордій був поруч. Він би точно захистив мене від Ігоря. Хоча я і сама могла себе захистити, але біля Гордія мені тепер хотілося бути слабшою.

— Поговоримо на терасі, — пробурмотіла я та махнула рукою до столика.

Ігор не сперечався. Він попрямував туди й сів на вільний стілець. Я ж опустилася навпроти. Руки тремтіли чи то від нервів, чи то від холоду, тому я охопила долонями ще теплу чашку з кавою. Хлопець уважно дивився на мене блакитними очима. Я ж примружила свої, щоб він зрозумів, що у мене не надто хороший настрій.

— Ти змінилася, — спокійно сказав він. — Маєш чудовий вигляд.

— Знаю! — буркнула я. — Ти для цього приперся сюди?

— Хочу попросити у тебе пробачення. Я... Я справді почав зустрічатися з тобою через твого батька. Ти подобалася мені, чесно. Я навіть не міг повірити, що така дівчина закохається у мене. Але ти закохалася.

— Я ніколи не кохала тебе! Ніколи, чуєш? Тому перестань говорити ці дурниці.

— Але ж ти хотіла вийти за мене заміж.

— Це була помилка! Знаєш, я справді думала, що у нас з тобою буде хороше майбутнє, але ти все зруйнував. І зараз я рада, що усе склалося саме так.

— Розумію, — Ігор стиснув губи та опустив погляд. Він дещо знервовано поправив свою куртку. — Ми з Юлею плануємо поїхати за кордон і одружитися.

— Вітаю, — буркнула я без краплинки болю. Мене більше не цікавило їхнє життя. — Я не бажаю тобі зла, хоча твоя зрада дуже сильно зачепила мої почуття.

— Твою гордість, — сказав хлопець. — Вона для тебе завжди була найважливішою.

— Я навчилася переступати через свою гордість, Ігорю. Інакше ти б не сидів зараз тут.

— І знову ж таки я хочу сказати, що бажаю тобі щастя. Бачив ваші фотографії. Ну, твої з цим гонщиком. Він підходить тобі.

— Так, підходить, — погодилася я та зробила ковток кави. — Більше, ніж коли-небудь мені підходив ти.

— Ти завжди була сильною, Поліно. Та все ж він допоміг тобі відкрити у собі слабкі сторони.

— Що ти взагалі знаєш про це? Ти — слабак! І не лише тому, що брехав та зраджував мені. Ти обманював ще і Юлю, хоча вона теж не краща. Мене втомила ця розмова. Іди геть!

— Я піду зараз. Просто не хотів, щоб наша історія закінчилася таким непорозумінням.

Я мало не засміялася. Непорозуміння? Він називає свій вчинок непорозумінням? Мені навіть не хотілося більше слухати його, тому я почала підійматися, щоб провести Ігоря до воріт. Раптом мій телефон задзвонив. Я опустила погляд на стіл і на екрані висвітлився робочий номер одного з найпопулярніших журналів. Мої руки затремтіли в передчутті цікавих пропозицій. Я повинна відповісти, бо вони більше ніколи не перетелефонують мені. Глянула на Ігоря, а потім знову на телефон.

— Де у вас туалет? — спитав він, змушуючи мене скривитися. — Не можу терпіти уже.

— У будинку на першому поверсі, — пробурмотіла я. — Прямо по коридору, другі двері справа.

— Я швидко, — сказав хлопець.

Він поспіхом попрямував до будинку. Я роздратовано закотила очі, бо мені зовсім не хотілося, щоб Ігор був у цьому домі. Навіть якщо лише в туалеті. Я швидко прийняла дзвінок і не помилилася, коли думала, що у них є для мене пропозиція. Вони хотіли взяти інтерв'ю! Перше у моєму житті інтерв'ю. Я не могла відмовитися від такої можливості, тому одразу ж погодилася. Ми домовилися, що я повинна прийти завтра до них в офіс, щоб обговорити деталі. Я була така рада, що мало не стрибала, притискаючи телефон до вуха. Коли дзвінок завершився я приклала смартфон до своїх грудей і замріяно подивилася у небо. У мене буде змога поспілкуватися з журналістами, розповісти про себе, про свою кар'єру, про своє життя з Гордієм. Це так круто!

— Хороші новини? — заговорив за моєю спиною голос Ігоря.

Я вже і забула про його присутність. Він ледь усміхнувся мені, коли я глянула на нього.

— Впорався? — спитала я.

— Ага, — відповів він.

— Чудово! Тоді я проведу тебе до воріт.

Він кивнув і ми пішли геть з тераси. Мені не хотілося більше бачити його. Я склала руки на грудях, чекаючи, коли хлопець піде геть. Ігор зупинився навпроти мене. Він чомусь надто пильно дивився мені в очі. Це змусило мене напружитися. Я навіть не зрозуміла, як він охопив моє обличчя своїми руками й сильно поцілував. Я настільки була ошелешена, що просто завмерла на місці. Ігор відсторонився від мене раніше, ніж я встигла відштовхнути його. Він обернувся та вийшов з воріт.

— Що це було? — крикнула я йому в спину. — Ти вже зовсім з глузду з'їхав? Придурок! Яке ти маєш право цілувати мене?

— Це було прощання, — кинув він через плече та пішов геть.

Я глибоко вдихнула, а тоді швидко побігла до ванної кімнати. Хотілося змити зі своїх губ слід поцілунку Ігоря. Він був таким огидним мені, що мене ледь не знудило. Я подивилася на себе в дзеркало. Якесь неприємне відчуття з'явилося всередині, наче я зрадила Гордія. Але ж Ігор поцілував мене дуже несподівано. Все було так коротко та швидко, що навіть не встигла відштовхнути його. Я похитала головою, щоб не думати про це. Гордій ніколи не дізнається про цей поцілунок.