Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

— Мія заплакала, заспокоюючи Ніка, який теж починав плакати. Вона просила... Ні. Вона благала, аби я нічого не розповідав Маркусу, тому що їй не потрібно знову проходити через весь той біль, який вона пройшла під час вагітності. Я пообіцяв їй, що не розповім Маркусу про сина, але хотів допомагати їй, тому що я міг і хотів це зробити. Вона б ніколи не впоралася сама і могла втратити Нікі.

Даніель вже перестав витирати сльози, дозволяючи їм текти, і розглядав кермо, зовсім не звертаючи уваги на мене.

— Нікі ріс на моїх очах, Амеліє. Я допомагав їм з лікуванням, з житлом, з харчами. Трясця, я навіть попросив зробити тест ДНК, аби впевнитися, що Мія не бреше. Уявляєш, що я відчував, коли підтвердили батьківство Маркуса і я вперше взяв маленького Ніколаса на руки?

Даніель нарешті закінчив розповідь, заплющуючи очі.

— Мені шкода, Даніель. Шкода, що Нікі, Мії та тобі довелося через це пройти, — хочу взяти хлопця за руку, але він знову забирає її.

— Йди геть, Амеліє.

Серце наче зупиняється від його різкого, холодного та відстороненого голосу.

— Що ти таке кажеш? — кажу я, не зупиняючись втрачати сльози. — Я не можу тебе залишити самого в такому стані. Ходімо зі мною. Тебе потрібно вкласти спати, — хочу знову доторкнутись до нього, але хлопець відштовхує мою руку і злісно дивиться на мене.

— Ні. Хріна лисого я піду до тебе, після того, що було. Я думав, що ти нарешті довіряєш мені. А що зробила ти? Що ти зробила, Амеліє?! Я розумію твою недовіру — це можна виправдати твоїм минулим. Але подумати, що я тобі збрешу в таких важливих речах? Серйозно? А якби Ніколас дійсно був моїм сином? Ти б справді пішла?! Після усього, що я для тебе зробив, ти, трясця твоїй матері, просто б пішла, не вислухавши мене?! Ти, бляха, гірше, ніж Маркус!

Його крики змусили мене плакати. Я слухала кожне слово, не перебиваючи, і задихалася від своїх сліз, прикриваючи рота долонею, аби не видавати жодного звуку. Болісно це визнавати, але Даніель був цілком правий.

— Ти навіть змусила мене розповісти секрет Мії, чуєш?! Я начхав на неї, начхав на Маркуса, і начхав на маленького Ніколаса, який ще навіть життя нормального не бачив! Заради чого?! Заради тебе! Тому що я, трясця твоїй матері, не хочу втратити тебе! Ти змушуєш мене робити божевілля, коли треба робити зовсім навпаки!

Даніель замовкає і різко виходить з машини, гепаючи дверима. Я не стримуюся, і починаю ще більше ревіти, тому що накоїла дурниць. Якби я спочатку нормально вислухала його — цього б не сталося.

Даніель злиться, намагається заспокоїтися, але це, здається, марно. Не знаю, чи захоче він мене бачити тут, коли повернеться. Напевно, він навмисне вийшов і відвернувся, аби не бачити як я йду.

Виходжу з машини, закидуючи на плече сумку і легенько закриваю двері. Все здається розмите і нечітке через сльози в очах, але я не звертаю уваги і крокую до дверей будинку.

— Амеліє, — звертається хлопець і я обертаюся. Даніель підходить до мене і закладає пасмо мого волосся за вухо. — Якщо ти думаєш, що після цього нашим стосункам кінець — викини ці дурні думки з голови. Я не відмовлюся від тебе так просто. Це просто сварка. Нічого більшого. Зрозуміла? — він залишає поцілунок на моєму чолі, заплющуючи очі і знову дивиться на мене. — Я так довго працював для стосунків не заради того, аби через це залишати тебе, — він обіймає мене.

— Пробач мені, будь ласка, — шепочу я, обіймаючи його у відповідь, і ховаю обличчя біля його грудей, в тканині футболки.

— І ти мені пробач, — відповідає хлопець, міцніше стискаючи мене в обіймах. — Не роби нічого, і не кажи Мії про те, що ти все знаєш. Будь ласка.

— Гаразд.

— Пообіцяй мені.

— Обіцяю, — шепочу я.

Він ще деякий час обіймає мене, після чого відпускає і цілує. Так гірко, так болісно, але водночас ніжно та обережно, що я відчуваю всі його емоції.

— Солодких снів, — шепоче Даніель, відпускаючи мене і йде до автомобіля.

Я обертаюся і йду до будинку, відчиняючи його двері. Тільки коли я заходжу до квартири і виглядаю у вікно — Даніель їде.

Я йду до ванної, відчуваючи себе повною дурепою, і лягаю у гарячу ванну.

Сьогодні нам є про що подумати. Можливо, наші стосунки будуть не такими легкими, як це здавалося спочатку. І якщо нас далі чекає ще більше труднощів, то потрібно вирішити, що робити: або пройти все до кінця, або не мучити одне одного і піти.

Телефон дзижчить від щойно отриманого повідомлення і я вмикаю смартфон, переглядаючи його вміст.

Даніель: «Не смій звинувачувати тільки себе у цій сварці. Лягай спати і думай про щось хороше. Ми завтра про все поговоримо. Обіцяю.

Зустрінемося ввечері.

На добраніч, чортеня».

Від його повідомлення я знову починаю плакати і ледве перебираю ногами в бік ліжка. Як тільки я лягаю, то дослухаюся до Даніеля — думаю про хороше, тому швидко засинаю.